Постанова

від 14.06.2012 по справі 53/525

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2012 № 53/525

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

при секретарі судового засідання: Камінській Т.О.,

розглядаючи апеляційну скаргу Українського державного геологорозвідувального інституту в особі Кримського відділення

на рішення господарського суду міста Києва

від 16.01.2012 року

у справі №53/525 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Українського державного геологорозвідувального інституту в особі Кримського відділення, Автономна Республіка Крим, м.Сімферополь

до Міністерства оборони України, м. Київ

про стягнення 589298,03грн. збитків, -

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (дов. б/н від 13.12.2011 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (дов. №220/319/д від 14.02.2012 р.);

ВСТАНОВИВ:

Український державний геологорозвідувальний інститут в особі Кримського відділення звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Міністерства оборони України 589298,03грн. збитків, мотивуючи вимоги тим, що Управлінням Південного оперативного командування Міністерства оборони України не були виконані зобов'язання за договором №18 від 24.04.1991 року в частині передачі житлової площі збудованого будинку за адресою: м. Сімферополь, вул. Бетховена, 111, а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки в розмірі вартості непереданої житлової площі будинку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року у справі №53/525 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Український державний геологорозвідувальний інститут в особі Кримського відділення звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2012 року апеляційну скаргу прийнято до апеляційного провадження, розгляд справи призначено на 14.06.2012 року.

В судовому засіданні 14.06.2012 року представник позивача вимоги, викладені в апеляційній скарзі підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

14.06.2012 року в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого господарського суду необхідно залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 09.02.1990 року та 11.01.1991 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради були прийняті рішення № 48/4 «Про дозвіл інституту мінеральних ресурсів проведення проектно-дослідницьких робіт» та № 35 «Про часткову зміну рішення міськвиконкому № 48/4 від 08.02.1990 року», згідно яких передбачено будівництво житлового будинку за адресою: м. Сімферополь, по вул. Бетховена, 111.

29.05.1990 року підписаний протокол сумісної наради представників військової частини № 52714 та інституту мінеральних ресурсів СРСР по будівництву 180-ти квартирного житлового будинку з прибудовано-вбудованим магазином і аптекою в м. Сімферополі по вул. Бетховена", затверджений заступником командувача Одеського військового округу по будівництва і розквартирування військ, та директором інституту мінеральних ресурсів Міністерства геології.

24.04.1991 року між інститутом мінеральних ресурсів Міністерства геології СРСР, правонаступником якого є позивач - державний геологорозвідувальний інститут в особі Кримського відділення (в тексті договору - дольщик) та квартирно-експлуатаційним управлінням Одеського військового округу, правонаступником якого є Управління Південного оперативного командування Міністерства оборони України (в тексті договору - замовник), було укладено договір № 18 про „Про пайову участь в житловому будівництві" (надалі - договір), за умовами якого замовник зобов'язується збудувати 180-ти квартирний житловий будинок за адресою: м. Сімферополь, по вул. Бетховена, 111, за умови виконання протоколу від 11.04.1991 року і передати половину житлової площі збудованого будинку дольщику, а дольщик зобов'язується прийняти дольову участь у будівництві шляхом передачі грошових коштів у розмірі 50 % кошторису будівництва (а.с.17-18).

На виконання зазначеного договору 22.06.1994р. прийнято рішення про подальше будівництво житлового будинку за адресою: м. Сімферополь, по вул. Бетховена, 111, та складено акти звірок (а.с.19-22).

Відповідно до вимог статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2008 року у справі № 2-15/5119.3-2007, яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 13.05.2008р. та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2008р., позов Українського державного геологорозвідувального інституту до Управлінням Південного оперативного командування Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд», за участю третьої особи - Міністерства оборони України, за участю військового прокурора Певденного регіону України в інтересах держави в особі Управлінням Південного оперативного командування Міністерства оборони України, позов задоволено частково. Розірвано договір №18 від 24.04.1991 року та стягнуто збитків в розмірі 589298,03грн. В позові до Державного підприємства Міністерства оборони України «Кримвійськбуд» відмовлено. В частині стягнення збитків у розмірі 470842,37грн., а також у розмірі 86242,07грн. провадження у справі припинено (а.с.23-36). На виконання зазначеного рішення суду видано виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження з примусового виконання даного документу.

18.06.2009 року складений акт державного виконавця про неможливість виконання виконавчого документа та 19.06.2009 року винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання (а.с.45-48).

На запит Кримського відділення Українського державного геологорозвідувального інституту про погашення суми збитків на підставі рішення суду у справі № 2-15/5119.3-2007 листом від 12.04.2010 р. Міністерство оборони України повідомило, що оскільки воно не є відповідачем у справі № 2-15/5119.3-2007, у нього відсутні правові підстави сплати збитків (а.с.49).

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.02.2011 року у справі № 2-15/5119.3-2007 заяву Українського державного геологорозвідувального інституту в особі Кримського відділення про зміну порядку та способу виконання рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2008р. у справі № 2-15/5119.3-2007 залишено без змін (а.с.38-41). Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.04.2011р. апеляційне провадження за апеляційною скаргою Українського державного геологорозвідувального інституту в особі Кримського відділення на зазначену ухвалу від 22.02.2011р. припинено (а.с.42-44).

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що Міністерство оборони України повинно нести зобов'язання за господарську діяльність Управління Південного оперативного командування Міністерства оборони України (як правонаступник квартирно-експлуатаційної дільниці Одеського військового округу), оскільки останній є його структурним підрозділом.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Стаття 224 Господарського кодексу України під збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, згідно статті 225 Господарського кодексу України, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів, тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язань другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язань другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Статтею 623 Цивільного кодексу України унормовано, що для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки, 2) збитків, 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, 4) вини.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Чинне законодавство саме на позивача покладає обов'язок довести належними та допустимими доказами факт спричинення йому збитків відповідного розміру, причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача та спричиненням збитків.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності збитків; спричинення збитків неналежним виконанням зобов'язання відповідачем, в тому числі протиправності дій відповідача щодо невиконання умов договору; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками.

Апеляційні доводи позивача про те, що у відповідності до ст.3 Закону України «Про Збройні Сили України» та ст.5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, а відповідно несе відповідальність за зобов'язаннями військових частин є непереконливими та недостатніми для стягнення збитків.

Крім того, як вірно встановлено місцевим судом, спір про стягнення збитків в розмірі 589298,03грн. з того самого предмета та з тих самих підстав вже вирішено під час розгляду справи № 2-15/5119.3-2007. Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.03.2008 року по цій справі, зокрема, стягнуто з Управління Південного оперативного командування Міністерства оборони України на користь Українського державного геологорозвідувального інституту збитки в розмірі 589298,03грн. Отже, в разі зміни способу чи порядку виконання зазначеного рішення, у тому числі і зміни відповідача в зобов'язанні, позивач не позбавлений права вирішувати дане питання в межах справи № 2-15/5119.3-2007.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року у справі №53/525 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

За таких обставин, апеляційна скарга Українського державного геологорозвідувального інституту в особі Кримського відділення не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року у справі №53/525 має бути залишено без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Українського державного геологорозвідувального інституту в особі Кримського відділення на рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року у справі №53/525 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2012 року у справі №53/525 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 53/525 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Мальченко А.О.

Судді Майданевич А.Г.

Гаврилюк О.М.