Постанова

від 26.06.2012 по справі 2а/0570/6380/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2012 р. Справа № 2а/0570/6380/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13:20

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лазарєва В.В.

при секретарі Бобирь Г.Г.

за участю:

представника позивача Мацилецької Г.П.,

представника відповідача Євдокимової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку адміністративну справу за позовом комунального підприємства «Об'єднання житлово-комунального господарства Ясинуватської міської ради» до відділу державної виконавчої служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області про скасування постанови від 24 червня 2011 року про арешт грошових коштів боржника, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2012 року комунальне підприємство «Об'єднання житлово-комунального господарства Ясинуватської міської ради» звернулося до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області (далі - ВДВС), в якому просило скасувати постанову від 24 червня 2011 року про арешт грошових коштів боржника, що знаходяться у фінансовій установі філії Ясинуватського відділення ВАТ «Ощадний банк України».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає постанову від 24 червня 2011 року про арешт грошових коштів боржника незаконною та такою, яка унеможливлює виконання судового рішення зі сплати єдиних соціальних внесків і як наслідок працівникам підприємства не зараховується трудовий стаж. У зв'язку із зазначеним позивач, посилаючись на частину 5 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» звернувся до суду із даним позовом за захистом свої прав та інтересів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав в повному обсязі, вказував на те, що державний виконавець під час накладення арешту на кошти позивача діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, судом встановлено наступне.

Позивач - комунальне підприємство «Об'єднання житлово-комунального господарства Ясинуватської міської ради», є юридичною особою, ідентифікаційний код 03343195.

Згідно Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України. Органом державної виконавчої служби, зокрема, є районні, міські (міст обласного значення), районні в містах відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV від 21 квітня 1999 року (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 606) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Так, 24 червня 2011 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області Даниленко В.В., при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження за 37 виконавчими документами, винесена постанова про арешт коштів боржника, згідно якої був накладений арешт на кошти КП «Об'єднання житлово-комунального господарства Ясинуватської міської ради» на загальну суму 698121,86 гривень, що містяться на рахунку - 2600430107719 у ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 394471.

Таку постанову ВДВС про арешт грошових коштів боржника - КП «Об'єднання житлово-комунального господарства Ясинуватської міської ради», суд вважає обґрунтованою та законною з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до преамбули Закону № 606, цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Статтею 1 Закону № 606 встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. ст. 6, 11 Закону № 606, п. 2.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій від 15.12.1999 року № 74/5 (далі - Інструкція), державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 52 Закону № 606 встановлений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, відповідно до якого звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт.

Згідно з п. 5.1.3 «Інструкції про проведення виконавчих дій», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5, за наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних установах, на них накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця (додаток 36).

Як вже було зазначено, згідно постанови відділу державної виконавчої служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області від 24 червня 2011р. накладений арешт на кошти комунального підприємства «Об'єднання житлово-комунального господарства Ясинуватської міської ради» на загальну суму 698121,86 гривень, що містяться на рахунку позивача, відкритого банком за балансовим рахунком «2600».

У відповідності до Постанови Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280, якою затверджено план рахунків бухгалтерського обліку банків України (далі - Постанова № 280), кошти, що містяться на рахунку «2600» є коштами на вимогу суб'єктів господарювання.

1 січня 2011 року набув чинності Закон України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Підпунктом 9 пункту 11 розділу VIII Закону від 8 липня 2010 року №2464-VI були внесені зміни до ст. 21 Закону України від 18 січня 2001 року №2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (далі - Закон №2240-III ).

Частиною 2 ст. 21 Закону №2240-III, зокрема, передбачено, що:

- страхувальник-роботодавець відкриває у банку окремий поточний рахунок для зарахування страхових коштів (далі - окремий рахунок) у порядку, встановленому Національним банком України;

- страхові кошти, зараховані на окремий поточний рахунок, можуть бути використані страхувальником виключно на надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам;

- страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, не можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів, на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону;

- у разі порушення провадження у справі про банкрутство страхувальника-роботодавця страхові кошти, зараховані на окремий рахунок, повертаються до районної, міжрайонної, міської виконавчої дирекції відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, яка в подальшому забезпечує надання матеріального забезпечення застрахованим особам.

Згідно з пунктом 1.8 глави 1 «Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (далі - Інструкція), до поточних рахунків належать рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.

У відповідності до Постанови № 280 кошти, що містяться на рахунку «2604» є цільовими коштами на вимогу суб'єктів господарювання.

14.12.2010 Національний банк України листом №25-111/2972-22535 «Щодо відкриття страхувальниками-роботодавцями окремих поточних рахунків» повідомив, що рахунки юридичних осіб, відкриті банками за балансовим рахунком 2604 «Цільові кошти на вимогу суб'єктів господарювання», належать до поточних рахунків за спеціальними режимами їх використання.

Тобто, саме балансовий рахунок «2604» є спеціальним, на кошти якого у відповідності до закону не може бути накладено арешт.

Аналіз вищезазначених положень законів, дає підстави вважати, що кошти, які містяться на рахунку - 2600430107719 у ВАТ «Державний ощадний банк України», МФО 394471, не входять до складу рахунків за спеціальними режимами їх використання, а отже можуть бути спрямовані на стягнення на підставі виконавчих та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до закону.

Отже, враховуючи визначені законом повноваження державної виконавчої служби і те, що рахунок - 2600430107719 у ВАТ «Державний ощадний банк України» не є спеціальним, постанова ВДВС про арешт коштів боржника, що містяться на вищезазначеному рахунку, є законною та відповідає вимогам діючого законодавства України.

Посилання позивача, як на ознаку незаконності постанови ВДВС про арешт коштів боржника, на те, що у зв'язку з арештом коштів на рахунку - 2600430107719 підприємство не може виконати судові рішення зі сплати єдиних соціальних внесків, суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини ніяк не свідчать про незаконність постанови ВДВС про арешт коштів боржника.

Більш того, згідно повідомлення ПАТ «Державний ощадний банк України» в позивача, крім вже зазначеного вище, є також спеціальний рахунок - 26048300283943, яким останній також може користуватися для погашення відповідних зобов'язань.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані відповідачем у якості заперечень проти позову, є належними доказами у справі, адже вони містять вичерпну інформацію, яка об'єктивно спростовує обґрунтованість позовних вимог.

З огляду на те, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про незаконність постанови відділу державної виконавчої служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області про арешт грошових коштів боржника від 24 червня 2011 року, підстави для задоволення позову відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову комунального підприємства «Об'єднання житлово-комунального господарства Ясинуватської міської ради» до відділу державної виконавчої служби Ясинуватського міськрайонного управління юстиції Донецької області про скасування постанови від 24 червня 2011 року про арешт грошових коштів боржника - відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 26 червня 2012 року у присутності представників сторін.

Постанова виготовлена у повному обсязі 02 липня 2012 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 КАС України, і може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному статтею 186 КАС України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Лазарєв В.В.