Постанова

від 08.06.2006 по справі 11/82-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

11/82-А

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

08.06.2006р.м.Київ№ 11/82-А

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Прістіс Інвестментс”

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги.

          Головуючий суддя Євсіков О.О.,

                                                                                                судді Морозов С.М.,

                                                                                                          Хрипун О.О.

Секретар судового засідання Зайченко А.С.

Представники:

від позивача:  Пастуховська Н.В. (дов. від 16.03.2006);

від відповідача:Лугинець І.І. (дов. від 21.03.2006 № 3707/9/10-209);Рипан Д.Ю. (дов. 08.02.2006 № 1420/9/10-009);Припіяло С.В. (дов. від 27.12.2005 № 19737/9/10-009).

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 08.06.2006 о 10 год. 50 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 09.06.2006 на 16 год. 15 хв., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст.  167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва:

- від 15.11.2005 № 0000000193/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року на суму 5.000.000,00 грн., визначено суму податкового зобов'язання з цього податку у розмірі 13.185.506,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 6.592.753,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 13.185.506,00 грн.;

- від 30.01.2006 № 0000000193/1, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року на суму 5.000.000,00 грн., визначено суму податкового зобов'язання з цього податку у розмірі 13.185.506,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 6.592.753,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 13.185.506,00 грн.

Також позивач просить скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 27.01.2006 № 1605/10/25-011 про результати розгляду первинної скарги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2006 відкрито провадження у справі, призначено попереднє судове засіданні.

Ухвалою суду від 15.05.2006 справу призначено до судового розгляду.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду м. Києва від 12.05.2006 у зв'язку зі складністю справи її розгляд, на підставі заяви судді-доповідача Євсікова О.О., доручено здійснювати колегії суддів в наступному складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Морозов С.М., Хрипун О.О.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно зробив висновок про те, що податковий кредит позивача не підтверджується податковими зобов'язаннями постачальника третьої ланки придбаних позивачем товарів, оскільки позивач отримав від безпосереднього постачальника товару податкову накладну та повністю сплатив суму податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів.

Таким чином, позивач стверджує, що за вказаним епізодом він правомірно та у відповідності до Закону України “Про податок на додану вартість” у листопаді 2004 року відніс до складу податкового кредиту 18.185.506,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представники в судовому засіданні позовних вимог не визнали, мотивуючи свої заперечення тим, що відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

При цьому позивач стверджує, що ненадходження податку на додану вартість до бюджету є наслідком того, що постачальник третьої ланки - ПВКП "Максі-Плюс", якому постачальники другої ланки ПВКП „Оптітрейд”, ПВКП „Екомаш”, ПВКП „Техпостач”, ПВКП „Спецпромсервіс”, ПВКП „Совінтех” перерахували відповідні суми податку на додану вартість, таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку "податкове зобов'язання" не відобразив та, відповідно, податку на додану вартість до бюджету не сплатив. За таких обставин відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем  в порушення положень Закону України "Про податок на додану вартість" безпідставно заявлено до відшкодування з бюджету суму у розмірі 18.185.506,00 грн., оскільки наявності надмірно сплаченого податку на додану вартість немає.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши  пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем - Державною податковою у Печерському районі м. Києва була проведена додаткова невиїзна позапланова документальна перевірка правильності обчислення та достовірності заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю “Прістіс Інвестментс” за період з 01.11.2004 по 30.11.2004, за результатами якої складено акт від 14.11.2005 № 117/23-11/32382687 (далі –акт перевірки).

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2005 № 0000000193/0, яким позивачу згідно з п. “б” та „в” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.2, п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року на суму 5.000.000,00 грн., визначено суму податкового зобов'язання з цього податку у розмірі 13.185.506,00 грн. та відповідно п. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” застосовано штрафні санкції в розмірі 6.592.753,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 13.185.506,00 грн.

Відповідно до п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 №2181-ІІІ та п. 9 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби (в редакції наказу ДПА України від 02.03.2001 № 82, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2001 за № 238/5429) позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку.

В задоволенні скарги позивача на прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення  в межах процедури адміністративного оскарження рішенням Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 27.01.2006 № 1605/10/25-011 про результати розгляду первинної скарги було відмовлено.

За результатами адміністративного оскарження відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.01.2006 № 0000000193/1, яким позивачу згідно з п. п. “б” та „в” пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” за порушення пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.2, п. 7.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року на суму 5.000.000,00 грн., визначено суму податкового зобов'язання з цього податку у розмірі 13.185.506,00 грн. та відповідно п. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” застосовано штрафні санкції в розмірі 6.592.753,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 13.185.506,00 грн.

В акті перевірки зроблено висновок про те, що за результатами виконання  договору № 10/06 від 12.11.2004, укладеного позивачем з ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»(постачальник), позивач в порушення пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" безпідставно заявив до відшкодування з бюджету суму ПДВ у розмірі 18.185.506,00 грн., оскільки вказана сума податку на додану вартість не була фактично сплачена до бюджету постачальниками другої ланки.

Як підтверджено матеріалами справи та актом перевірки, у податковій декларації за листопад 2004 року позивачем заявлена сума експортного відшкодування у розмірі 18.185.506,00 грн. Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем до податкового органу подані заява, розрахунок бюджетного відшкодування та інші необхідні документи для проведення відшкодування податку на додану вартість. Відшкодування ПДВ заявлено позивачем на підставі наступного.

Відповідно до умов договору постачання від 12.11.2004 № 10/06, специфікації до вказаного договору від 12.11.2004, акта прийому-передачі від 12.11.2004 № 01 ТОВ «Прістіс Інвестментс»придбало та фактично отримало у ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»гальванічний комплекс (багатофункціональний). Сума договору становить 109.095.034,00 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 18.182.505,67 грн. На виконання цього договору ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»видана позивачу податкова накладна від 24.11.2004 № 219.

На виготовлену продукцію ДП ХРБУ ВАТ «Херсонські комбайни»отримано висновок Херсонської торгово-промислової палати про відповідність гальванічного комплексу (багатофункціонального) ДСТУ, що підтверджується відповідною технологічною документацією.

Розрахунки між ТОВ «Прістіс Інвестментс»та ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»були проведені в повному обсязі, що підтверджено платіжними дорученнями від 18.11.2004 № 1, від 19.11.2004 № 2, від 19.11.2004 № 3, а також в самому акті перевірки.

В подальшому цей гальванічний комплекс на підставі укладеного між ТОВ «Прістіс Інвестментс»(комітент) та ТОВ «Ексім Комерц»(комісіонер) договору комісії від 12.11.2004 № 004-К, специфікації (доручення комісіонерові) до договору комісії від 12.11.2004, акта прийому-передачі майна на комісію № 01 від 12.11.2004 переданий для продажу на експорт комісіонеру ТОВ «Ексім Комерц».

ТОВ «Ексім Комерц»укладено контракт від 12.11.2004 № 67-04 із Компанією Ltd.co.»США на реалізацію гальванічного комплексу (багатофункціонального). Загальна вартість контракту становить 17.160.800 доларів США.

Розрахунки за проведеною операцією здійснені в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

При подачі до ДПІ у Печерському районі м. Києва документів для проведення відшкодування ПДВ позивачем надано також вантажну-митну декларацію від 12.11.2004 №50800001/4/014084.

Підпунктом 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, що діяла на час здійснення експортних операцій) визначено, що податкові зобов'язання по ПДВ за нульовою ставкою виникають на дату фактичного вивезення продукції за межі митної території України платником податку, що підтверджене належним чином оформленою ВМД. Тобто умовою застосування нульової ставки при експорті товарів (робіт, послуг) є виконання вимог ст. 6 Закону України „Про податок на додану вартість”, а саме наявність відповідних документів та виконання платником податків умов поставки, визначених згідно з правилами Інкотермс, які є обов'язковими до виконання (Указ Президента України від 04.10.1994 №567/94 „Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”).

Згідно зі ст. 8 Митного кодексу України регулювання митною справою здійснюють найвищі органи державної влади та управління.

Спеціально уповноваженим органом  державного управління в галузі митної справи є Державний митний комітет, який приймає нормативні акти відповідно до Митного кодексу України та інших законів України. Забороняється регулювання митної справи прямо не передбаченими у законодавстві України актами і діями державних та недержавних органів.

Відповідно до ст. 9 Митного кодексу безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України, які здійснюють у т. ч.: контроль за додержанням законодавства про митну справу, вдосконалення митного контролю і оформлення товарів при переміщенні через митний кордон України,  боротьбу з контрабандою та порушенням митних правил.

Згідно зі ст.ст. 22, 23, 24, 37, 38, 50, 85 Митного Кодексу України митний контроль  здійснюється службовими особами митниці шляхом перевірки документів, необхідних для такого контролю, митного огляду, обліку предметів, що переміщуються через митний кордон. Під час вивезення за межі митної території України товари перебувають під митним контролем. Митний контроль починається з моменту ввезення товарів в зону митного контролю і подання необхідних документів на такі товарів, до моменту вивезення товарів за межі митної території України, тобто до митного оформлення товарів. Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Митне оформлення здійснюється службовими особами митниці. Операції, що входять до митного оформлення, і порядок їх здійснення визначається Державним митним комітетом України. Митне оформлення здійснюється в місцях розташування митниць, а також може здійснюватись в зонах митного контролю. Переміщення (ввезення або вивезення з митної території) через митний кордон України товарів здійснюється в місцях розташування митниць.

Розділом 8 Митного Кодексу України регулюється виникнення факту порушення митних правил, провадження у справах про порушення митних правил та встановлює відповідальність за такі порушення, у т.ч. ст. 109 встановлює відповідальність за недоставлення в митний орган України предметів та документів.

Законом України “Про митну справу в Україні” (далі - Закон) визначено правові основи організації  митної  справи  в Україні.

Згідно зі ст. ст. 1, 4 Закону митна  справа включає в  себе  встановлення  порядку та організацію переміщення через митний кордон України  товарів і предметів, обкладення митом, оформлення,  здійснення  контролю  та інших заходів щодо реалізації митної політики в Україні.

Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу.

Відповідно до ст. ст. 6, 8 Закону до компетенції митних органів України належить контроль за митним оформленням та оподаткуванням товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України, боротьба з контрабандою та іншими  порушеннями  митних правил. Товари та інші предмети  переміщуються  через  митний  кордон України   під   митним контролем.    Переміщення  через  митний кордон   України   товарів  та  інших  предметів  підлягає митному оформленню.

Відповідно до Положенням “Про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у митниці призначення”, затвердженого наказом Державної митної служби України №771 від 08.12.1998, зареєстрованим в Мін'юсті України 22.01.1999 за № 42/3335 (далі –Положення № 771), розробленого з метою встановлення надійного контролю за переміщенням товарів та інших предметів між митницями України, контроль за доставкою товарів в митницю призначення здійснює митниця призначення цих товарів (п. 1.9 Положення).

Згідно з п. 1.10 Положення № 771 у разі виявлення фактів недоставки вантажу в митницю призначення справу про порушення митних правил заводить митниця, якій було надане відповідне зобов'язання.

Відповідно до п. 3.1 Положення № 771 для здійснення контролю за доставкою вантажів, що вивозяться з митної території України (напрямок переміщення експортний кордон) та переміщуються з метою експорту використовується вантажна митна декларація. Згідно розділу 3 Положення митниця відправлення протягом чотирьох годин після завершення митного оформлення експорту товарів передає інформацію за ВМД до центральної бази в БД ІАМУ засобами електронного зв'язку. При надходженні вантажу до прикордонної митниці призначення зазначена митниця робить оперативний запит до БД ІАМУ, щодо експортної ВМД та перевіряє відповідність вантажу відомостям, зазначеним у ВМД. Після надходження вантажу в митницю призначення він береться під контроль цієї митниці. Одразу після здійснення пропуску експортного вантажу за межі митної території України  інспектор митниці для зняття цього експортного відправлення з контролю передає в оперативному режимі до БД ІАМУ інформацію про пропуск вантажу, у т.ч. дату і час перетину митного кордону.

У разі виявлення порушення митних правил справа про таке порушення заводиться відповідно до п.1.10 Положення (п. 3.15).

Відповідач не подав суду доказів виявлення факту порушення митних правил позивачем або комісіонером, що діяв за договором комісії.

Відповідно до типової технології митного контролю та митного оформлення товарів та інших предметів, затвердженої наказом ДМСУ від 30.12.1998 №828 (зареєстрована в Мінюсті України №32/3325 від 21.01.1999) митне оформлення  - сукупність дій, пов'язаних з пропуском в України чи за її межі товарів, переміщуваних через митний кордон.  Митне оформлення здійснюється у 4 етапи. Четвертий етап закінчується повним оформленням ВМД. ВМД вважається оформленою в разі наявності на всіх її аркушах номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.

Відповідно до ст.ст. 2, 6, 8 “Положення про вантажну митну декларацію”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №574 від 09.06.1997, вантажна митна декларація –заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби і мету їх переміщення через митний кордон України, … а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.  ВМД застосовується під час декларування суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності товарів та інших предметів, що перевозяться через митний кордон України. У разі прийняття ВМД для оформлення їй присвоюється реєстраційний номер та проводиться реєстрація в журналі обліку ВМД. ВМД вважається оформленою за наявності на всіх її аркушах особистої номерної печатки інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару.

Згідно з Інструкцією “Про порядок заповнення вантажної митної декларації”, затвердженою наказом ДМСУ №307 від 09.07.1997 (зареєстрована в Мінюсті України 24.09.1997 за №443/2247):

графа-1 містить відомості про тип ВМД, який застосовується, літери ЕК –визначають напрямок переміщення предметів, а саме вивезення предметів (товарів) з України;

графа-17 містить відомості про країну призначення;

графа-29 містить відомості про найменування митного органу, в зоні якого розташовано пункт пропуску на митному кордоні.

Надана позивачем вантажна митна декларація від 12.11.2004 № 50800001/4/014084 на підтвердження вивезення (експорту) товару має особисту номерну печатку інспектора митниці, що здійснив митне оформлення товару, визначає країну призначення,  найменування митного органу, в зоні якого розташовано пункт пропуску на митному кордоні (Херсонська митниця).

Згідно з пп. 6.2.1. п. 6.2 ст. 6 Закону України “Про податок на додану вартість”  податок на додану вартість обчислюється за нульовою ставкою щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. Товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією.

Митна вантажна декларація позивача оформлена належним чином, підтверджує виконання умов договорів та факт перетину товаром митного кордону, що засвідчено уповноваженим державним органом.

Також суд зазначає, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України „Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції” від 01.03.2002 №243 на оригіналі п'ятого основного аркуша („примірник для декларанта”) вантажної митної декларації форми МД-2 (МД-3), що є її складовою частиною, оформленого митним органом під час здійснення митного оформлення експорту товарів, зазначеним митним органом за зверненням платника податку вчиняється напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України, який засвідчується підписом відповідальної посадової особи і гербовою печаткою митного органу.

Отже, чинне законодавство чітко визначає форму, зміст та порядок складання документа –ВМД, який має бути належним підтвердженням (в т. ч. доказом в судовому процесі) здійснення експортної операції в разі відповідності цього документа вимогам нормативних актів.

В матеріалах справи є копії п'ятого аркушу вищевказаної ВМД. Митна декларація має напис про фактичне вивезення товарів за межі митної території України. Так, вантажна митна декларація від 12.11.2004 № 50800001/4/014084 містить напис Херсонської митниці, засвідчений підписом відповідальної особи та гербовою печаткою митниці, наступного змісту: «Задекларовані в цій ВМД товари вивезені за межі митної території України в повному обсязі: 14.11.2004», що повністю відповідає Постанові Кабінету Міністрів України від 01.03.2002 № 243 «Про вдосконалення механізму відшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за операціями з експорту продукції».

При цьому, як встановлено судом, в акті перевірки відповідачем не зазначено жодних обставин та конкретних доказів, які б підтверджували факт непереміщення товару через кордон, а відповідний висновок ДПІ у Печерському районі м. Києва є лише припущенням.

До справи відповідачем не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження ”безтоварності” здійсненої позивачем господарської операції. Відповідачами не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про неперетин товаром митного кордону за розглянутими господарськими операціями носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами і спростовується наданими позивачем доказами.

Таким чином позивачем відповідно до норм ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" заявлено до відшкодування сума ПДВ у розмірі 18.182.505,67 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата  отримання  податкової накладної,  що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю  податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої  як  платник  податку  на  додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи  або  місце  податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис  (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну назву отримувача;

ж) ціну продажу без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з акта перевірки, виписана ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»на адресу позивача податкова накладна від 24.11.2004 № 219 на загальну суму 109.095.034,00 грн., в т.ч. ПДВ 18.182.505,67 грн., відповідає вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та підписана уповноваженою особою.

Відповідність вказаної податкової накладної вимогам Закону України “Про податок на додану вартість” відповідачем не заперечується, в т.ч. в акті перевірки, та підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреної копією зазначеної податкової накладної, оригінал якої було оглянуто судом під час підготовчого провадження.

Вищевказана сума податку на додану вартість у розмірі 18.182.505,67 грн. була фактично сплачена позивачем на користь ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»у складі ціни придбаного товару, а ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни», в свою чергу, фактично перерахувало вказану суму до бюджету, що підтверджується матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, тобто це документ, який підтверджує факт продажу товарів, виконання робіт та надання послуг.

Зазначене підтверджується пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким встановлено, що отримання податкової накладної засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Факт придбання позивачем товару, зазначеного у податковій накладній від 24.11.2004 № 219, виписаній на адресу позивача ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни», підтверджено матеріалами справи та актом перевірки.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” не  дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином Закон України “Про податок на додану вартість” (в редакції, чинній на час проведення відповідних господарських операцій) визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон України не передбачає.

Як свідчать матеріали справи, на момент проведення перевірки позивач на підтвердження податкового кредиту мав необхідну податкову накладну, виписану на його адресу ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»на загальну суму 18.182.505,67 грн.

Матеріалами справи також підтверджено, що позивачем повністю оплачено отриманий товар, оприбутковано з відображенням в бухгалтерській та податковій звітності, використано у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних  надається  виключно  особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п. 9.6 ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” свідоцтво про реєстрацію особи в якості платника ПДВ діє до дати його анулювання.

Факт реєстрації ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»платником податку на додану вартість, а також той факт, що вказане підприємство на момент складання на адресу позивача вищезазначеної податкової накладної було зареєстроване органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, відповідачем не заперечується, в т.ч. і в акті перевірки, та матеріалами справи не спростовується.

Таким чином, судом визнається, що сума ПДВ, віднесена позивачем до складу податкового кредиту листопаді 2004 року, підтверджується відповідною податковою накладною на суму 18.182.505,67 грн.

До суду не надано доказів анулювання виданого ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»підприємству Свідоцтва платника податку на додану вартість на час господарських відносин з позивачем. Не надано подібних відомостей і про інших постачальників по ланках.

Крім того відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту ненадходження податку на додану вартість до бюджету, внаслідок того, що постачальник комплектуючих третьої ланки –ПВКП „Максі-Плюс”, якому постачальники другої ланки ПВКП „Оптітрейд”, ПВКП „Екомаш”, ПВКП „Техпостач”, ПВКП „Спецпромсервіс”, ПВКП „Совінтех” перерахували відповідні суми податку на додану вартість, таку суму в податковій декларації з податку на додану вартість в рядку "податкове зобов'язання" не відобразив та, відповідно, податку на додану вартість до бюджету не сплатив.

Суд відхиляє посилання відповідача на лист ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 03.08.2005 № 2350308.231, в якій на податковому обліку перебувало ПВКП „Максі-Плюс” як на доказ того, що ПВКП „Максі-Плюс” не декларувалось та не сплачувалось податкове зобов'язання з ПДВ за вказаним господарськими операціями.

Так, у листі ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 03.08.2005 №2350308.231 зазначено, що ПВКП „Максі-Плюс” станом на момент продажу комплектуючих постачальникам другої ланки: ПВКП „Оптітрейд”, ПВКП „Екомаш”, ПВКП „Техпостач”, ПВКП „Спецпромсервіс”, ПВКП „Совінтех” було належним чином зареєстрованим платником ПДВ, про що йому було видано відповідне свідоцтво.

18.01.2005 ПВКП „Максі-Плюс” було подано до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська два уточнюючих розрахунки з ПДВ за листопад 2003 та квітень 2004, в яких  ПВКП „Максі-Плюс” задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ у розмірі 18.140.843,00 грн.

Доказів несплати ПВКП „Максі-Плюс” вказаного податкового зобов'язання суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Допустимих доказів наявності у ПВКП „Максі-Плюс” податкового боргу, що виникли внаслідок виконання господарських зобов'язань з ПВКП „Оптітрейд”, ПВКП „Екомаш”, ПВКП „Техпостач”, ПВКП „Спецпромсервіс”, ПВКП „Совінтех”, відповідач не надав. В матеріалах справи відсутні чинні рішення податкового органу про донарахування ПВКП „Максі-Плюс” податкових зобов'язань, податкові повідомлення, податкові вимоги, що підтверджують наявність податкового боргу у ПВКП „Максі-Плюс”.

Таким відповідачем не надано доказів того, що вказані зобов'язання ПВКП „Максі-Плюс” не декларувались та не сплачувались до бюджету. В матеріалах справи відсутній акт перевірки, яким було б встановлено несплату ПВКП „Максі-Плюс” податкових зобов'язань за вказаним епізодом.

Окремо суд відзначає, що згідно з листом ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 03.08.2005 № 2350308.231 було отримано інформацію про те, що постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.06.2005 у справі № Б15/113/05 ПВКП „Максі-Плюс” визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Юридичним наслідком визнання ПВКП „Максі-Плюс” банкрутом мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в т.ч. держави. В зв'язку з ліквідацією ПВКП „Максі-Плюс” питання щодо будь-яких його зобов'язань, в т.ч. щодо сплати податків та зборів, є вирішеними, що вказує на відсутність заборгованості також і перед бюджетом.

Крім того, як вбачається з переліку документів, зазначених у рішенні ДПІ у Печерському районі м. Києва від 27.01.2006 № 1605/10/25-011 про результати первинної скарги і використаних при розгляді скарги, податковими органами проводились зустрічні перевірки ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»та ПВКП „Техпостач", ПВКП „Екомаш", ПВКП „Оптітрейд", ПВКП „Совінтех",ПВКП „Спецпромсервіс".

До матеріалів справи долучено довідки податкових органів, які свідчать про виконання ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни», ПВКП „Техпостач", ПВКП „Екомаш", ПВКП „Оптітрейд", ПВКП „Совінтех",ПВКП „Спецпромсервіс" всіх податкових зобов'язань за вищевказаним господарськими операціями.

Суд враховує, що підпункт 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", крім інших обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість, передбачає обов'язкову наявність ще й такої підстави, як сплати платником податку у звітному періоді відповідних сум.

Відповідно до підпункту 7.5.5 пункту 7.7 статті 7 вищевказаного Закону суми податку на додану вартість зараховуються до Державного бюджету України та використовуються у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість згідно з цим Законом.

Отже, чинним законодавством чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України.

Тобто, положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено прямий зв'язок між сплатою, надходженням до бюджету сум податку на додану вартість та його відшкодуванням.

Таким чином, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з факту існування зобов'язання по сплаті такого податку в ціні товару.

Зважаючи на викладене, суд відзначає, що позивач отримав від безпосереднього постачальника товару ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни»податкову накладну та повністю сплатив суму податку на додану вартість у складі вартості придбаних товарів, яку ДП «Херсонське ремонтно-будівельне управління ВАТ «Херсонські комбайни», в свою чергу, фактично перерахувало до бюджету. При цьому належних доказів того, що сума ПДВ не була сплачена до бюджету постачальниками попередніх ланок, зокрема, ПВКП „Максі-Плюс”, суду не надано.

Сума експортного відшкодування позивача у розмірі 13.185.506,00 грн. в повному обсязі підтверджена також Довідкою ДПІ у Печерському районі м. Києва про результати позапланової документальної перевірки від 21.01.2005 № 70/23-7-32882687.

Протягом лютого - квітня 2005 року позивачу проведено відшкодування сум ПДВ у розмірі 13.185.506,00 грн. Залишок невідшкодованого ПДВ становить 5.000.000,00 грн.

При цьому суд відзначає, що наступна позапланова перевірка, за результатами якої прийнято спірні рішення, проведена відповідачем з порушенням пп. 7.7.5. п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”. Вказана норма Закону регламентує строк, протягом якого контролюючий орган проводить документальну невиїзну (камеральну) перевірку заявлених в податковій декларації даних. При наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку, тобто протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Всупереч названим нормам відповідачем без наявних підстав проведена додаткова невиїзна позапланова перевірка майже через рік з моменту отримання податкової декларації.

Крім того, в частині визначення позивачу до сплати суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13.185.506,00 грн. та застосування до нього штрафних санкцій в розмірі 6.592.753,00 грн. суд відзначає наступне.

Як встановлено ст.  67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не  посягати  на  права  і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст.  92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 1 Закону України „Про систему оподаткування” встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.

Ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” податкове  зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” суми  податку,  що  підлягають  сплаті  до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Як свідчать матеріали справи та пояснення представників відповідача, підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 13.185.506,00 грн. відповідач зазначає п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, відповідно до якого у разі коли за наслідками перевірки  виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації про податок на додану вартість, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

На час затвердження цієї Інструкції єдиним нормативним актом, що давав таку правову кваліфікацію зазначених фактів і правовідносин, був Указ Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні”, який відповідно до п. 4 перехідних положень Конституції України мав силу Закону.

Пунктом 17 зазначеного Указу було встановлено, що у разі коли за наслідками перевірки виявляється факт завищення суми бюджетного відшкодування, заявленого в податковій декларації, сума такого завищення вважається сумою податкового зобов'язання, прихованою від оподаткування. Якщо внаслідок такого завищення отримано бюджетне відшкодування, платник податку визнається таким, що ухиляється від оподаткування, і до нього застосовуються санкції відповідно до законодавства.

Разом з тим цей Указ втратив чинність відповідно до абзацу другого пункту 4 розділу XV Конституції України (згідно з п. 18 Прикінцевих положень Закону України від 25.03.2005 N2505-IV «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України», який набрав чинності 31.03.2005).

Пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них встановлюється виключно законами України.

Отже, суд відзначає, що в правовому полі України на момент прийняття відповідачем спірних рішень були відсутні закони (чи нормативні акти, прирівняні до них), які б встановлювали таку правову кваліфікацію відповідних фактів і правовідносин, яку містив п. 17 Указу Президента України № 857/98 від 07.08.1998 „Про деякі зміни в оподаткуванні” та п. 8 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001. При цьому ані Закон України «Про податок на додану вартість», ані Закон України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не містять вказаної правової кваліфікації.

Як встановлено ч. ч. 1-3 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Таким чином, у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, а саме визначати до сплати податкове зобов'язання за основним платежем в сумі 13.185.506,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 6.592.753,00 грн., передбачені Інструкцією ДПА України, затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001, а не законами України, як того вимагає Конституція.

Не приймається судом також і посилання відповідача на пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” з наступних підстав.

У відповідності до п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 цієї статті у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму  податкового  зобов'язання  платника  податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту  4.2  статті  4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі  десяти  відсотків  від  суми  недоплати  (заниження  суми податкового зобов'язання) за  кожний  з  податкових  періодів, установлених  для  такого  податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та  закінчуючи  податковим  періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів  доходів громадян  сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових  періодів,  що  минули.

Зважаючи на те, що суд визнав відсутність суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) податку на додану вартість за розглянутим епізодом, застосування до нього штрафних санкцій у розмірі на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є необґрунтованим.

З урахуванням наведеного за результатами дослідження наданих сторонами доказів справи суд приходить до висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду скарги ґрунтуються на непідтверджених документально висновках акта перевірки, надані відповідачем обґрунтування заперечень на позов суперечать фактичним обставинам справи, а тому у відповідача не було підстав зменшувати позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2004 року на суму 5.000.000,00 грн., визначати  суму податкового зобов'язання з цього податку у розмірі 13.185.506,00 грн. та застосовувати штрафні санкції в розмірі 6.592.753,00 грн. у зв'язку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки позивача була відшкодована йому в розмірі 13.185.506,00 грн.

Суд відзначає, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності  суб'єкта  владних  повноважень обов'язок  щодо доказування правомірності свого рішення, дії  чи  бездіяльності покладається  на   відповідача,   якщо   він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт  владних  повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду скарги.

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

У судовому засіданні 08.06.2006 повноважний представник позивача звернувся до суду з письмовою заявою (в справі) про відмову від присудження на його користь судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн., а також від повернення йому надміру сплаченого судового збору та не заперечує проти їх понесення за власний рахунок. За таких обставин, з урахуванням положень ст. 97 КАС України, судові витрати позивача компенсації не підлягають та покладаються на нього.

118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, сплачених позивачем платіжним дорученням від 06.02.2006 № 2, відшкодуванню судовим рішенням не підлягають, оскільки не є обов'язковим платежем для подачі позовної заяви, визначеним КАС України, і можуть бути повернуті позивачу шляхом звернення з відповідною заявою до ДП „Судовий інформаційний центр”.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69, 71, 94, 97, 158-163 КАС України, господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 15.11.2005 № 0000000193/0.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 30.01.2006 № 0000000193/1.

Скасувати рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 27.01.2006 № 1605/10/25-011 про результати розгляду первинної скарги.

Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн. покласти на позивача.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст.  185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя

судді                                            О.О. Євсіков

                                           О.О. Хрипун

                                           С.М. Морозов

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –09.06.2006.