Постанова

від 03.10.2008 по справі 47/117-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2008

р.                                                          

Справа № 47/117-08 

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пушай В.І.,

судді Плужник О.В. ,  Барбашова С.В.

при секретарі Байбак О.І.

за

участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2

відповідача -  не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні

Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача вх.

№ 2099Х/3-7 на рішення     

господарського суду Харківської області від 06.08.08 по справі №

47/117-08     

за позовом Фізична особа

- підприємець ОСОБА_1 с. Солоницівка

до  ТОВ "Харпостачзбут" м. Чугуїв

про стягнення 17550,00 грн. -

встановила:

В квітні 2008 р. позивач -ФОП ОСОБА_1 звернувся до господарського

суду з позовною заявою в якій, з урахуванням уточнень, просив суд стягнути  з відповідача -ТОВ „Харпостачзбут”, м. Чугуїв

15000 грн. безпідставно отриманих від позивача грошових коштів та судові витрати.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.08.08 р.

(суддя Светлічний Ю.В.) по справі № 47/117-08 в задоволенні позовних вимог

відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що грошові кошти перераховано

(сплачено) позивачем відповідачу не безпідставно, а на виконання умов

укладеного між сторонами договору поставки б/н від 02.04.07 р.; що позивач не

виконав свої зобов'язання за вказаним договором і не сплатив 50% передоплати за

узгоджену партію товару,  в зв'язку з

чим, відповідач мав законні підстави для відмови від виконання зобов'язання з

поставки узгодженої партії товару та мав право частково відмовитись від

прийняття виконання зобов'язання позивача по оплаті вказаної партії товару та

ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає

його незаконним та необґрунтованим, подав апеляційну скаргу в якій просить

рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити. В обґрунтування

своїх вимог позивач посилається на те, що суд першої інстанції при винесенні

оскаржуваного рішення безпідставно не взяв до уваги той факт, що позивач

платіжним дорученням № 23 від 19.04.07 р. перерахував відповідачу грошові

помилково, при цьому у вказаному дорученні підставу платежу була зазначено

позивачем також помилково; що суд приймаючи рішення безпідставно встановив той

факт, що позивач дійсно отримував від позивача продукцію в рамках договору від

02.04.07 р.; що відповідач не надав жодного доказу виставлення позивачу інших

рахунків-фактур крім рахунку від 16.04.08 р.; що між сторонами також існували і

інші правовідносини, а грошові кошти перераховувалися позивачем за іншими

зобов'язаннями та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, хоча

належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги,

відзиву чи пояснення по скарзі не надав, про причини неприбуття представника не

повідомив.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та

доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 02.04.2007 р. сторонами укладено

договір поставки відповідно до умов якого відповідач поставляє товар (дизельну

апаратуру) на загальну суму 600 000 грн. При цьому, умовами вказаного договору

зокрема передбачено, що сторони узгоджують конкретну партію товару шляхом

підписання специфікації, після чого позивач оплачує 50% узгодженої партії

товару, а відповідач у свою чергу поставляє узгоджену партію товару протягом 30

днів після отримання 50% передплати, інші 50% вартості товару позивач

зобов'язується сплатити після здійснення поставки.

Як свідчать матеріали справи, під час виконання вказаного договору

02.04.2007 р. між відповідачем та позивачем були підписані специфікації, згідно

з якими було узгоджено поставку партії товару на суму 386460,00 грн. (з ПДВ).

16.04.07 р. відповідач, виставив позивачу рахунок -фактуру № 9 на

оплату узгодженої партії товару на суму 15000 грн. При цьому, відповідач

наполягає на тому, що рахунки-фактури на оплату узгодженої партії товару ним

виставлялися на всю вартість товару.

Позивач платіжним дорученням № 23 від 19.04.07 р. перерахував на

користь відповідача 15000 грн. При цьому, підставою платежу у вказаному

платіжному дорученні позивачем було зазначено передоплату за запчастини

відповідно до договору від 02.04.07 р. та рахунку № 9 від 16.04.07 р.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач

перераховував на користь відповідача передоплату в сумі, обумовленій сторонами

в спірному договорі та специфікації до нього, тобто 50% вартості товару,

поставку якого сторони обумовили у згаданих документах, а так само доказів

того, що відповідач на виконання умов договору поставляв позивачу товар.

Позивач зокрема в уточненнях до позову та в апеляційній скарзі

наполягав на тому, що платіжним дорученням № 23 від 19.04.07 р. він перерахував

відповідачу грошові кошти помилково, при цьому у вказаному дорученні підставу

платежу було зазначено ним також помилково; що відповідач не надав жодного

доказу виставлення позивачу для оплати інших рахунків-фактур крім рахунку від

16.04.08 р. на суму 15000 грн.; що між сторонами також існували і інші

правовідносини, а грошові кошти перераховувалися позивачем за іншими

зобов'язаннями.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд

приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії

суддів,  в цілому відповідають фактичним

обставинам спору та матеріалам справи, їм 

надана належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для

задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести

ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу  господарський суд  оцінює 

докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,

повному і об'єктивному розгляді  в  судовому 

процесі  всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34, 36 ГПК України, доказами у

справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у

визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на

яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають

значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які

відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими

доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають

значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення,

в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони

(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу,

сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право

вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК  України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів

цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до

звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений

строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка

неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є

його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом

зобов'язання (неналежне виконання).

Як вже зазначалося вище, відповідно до платіжного доручення № 23

від 19.04.07 р., за яким позивач перерахував відповідачу 15000 грн., підставою

здійснення позивачем перерахунку грошових коштів була передоплата за запчастини

відповідно до договору від 02.04.07 р. та рахунку № 9 від 16.04.07 р. При

цьому, умовами договору від 02.04.07 р. встановлено обов'язок відповідача

поставити позивачу товар після отримання від нього передоплати у розмірі 50%

від вартості товару, кількість якого сторони обумовили поставити в узгоджених

сторонами специфікаціях до договору. Тобто враховуючи, що специфікацією від

02.04.07 р. сторони обумовили поставку відповідачем товару на суму 386460 грн.,

обов'язок останнього поставити товар та строк здійснення поставки настає саме з

моменту сплати позивачем передоплати в розмірі 50% від вартості товару, тобто в

сумі 193230 грн.

Беручи до уваги викладене, а також те, що позивач не надав суду

доказів оплати на користь відповідача грошових коштів в зазначеному розмірі, а

так само доказів неналежного виконання відповідачем умов спірного договору і,

як наслідок, подальшої відмови позивача від вказаного договору, заявлені

останнім позовні вимоги про стягнення сплаченої платіжним дорученням № 23

передоплати в сумі 15000 грн. не підлягають задоволенню, оскільки строк

виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару з урахуванням вимог ст.

530 ЦК України в даному випадку не настав, і як наслідок, висновки

господарського суду про відсутність правових підстави для стягнення з

відповідача зазначеної суми є законними та обґрунтованими.

При цьому, безпідставними є доводи позивача про те, що відповідач

всупереч умовам спірного договору крім рахунку-фактури № 9 більше не виставляв

позивачу рахунків для оплати, що нібито призвело до невиконання позивачем своїх

зобов'язань зі сплати попередньої оплати, оскільки умовами вказаного договору

не передбачено обов'язок відповідача виставляти позивачу для оплати

рахунки-фактури.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік

та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку

господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення

господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї

операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це

документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її

здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні

господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у

регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст

господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм,

затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках

спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Враховуючи викладене, також не можуть бути прийняті судом до уваги

доводи позивача про те, що платіжним дорученням № 23 від 19.04.07 р. він

перерахував відповідачу грошові кошти помилково, а у вказаному дорученні

підставу платежу була зазначено ним начебто також помилково, а так само доводи

позивача про те, що вказаний платіж ним був здійснений на виконання інших

(усних) угод, які з боку відповідача нібито не були виконані, оскільки позивач

при цьому не надав суду жодного доказу виправлення чи зміни помилки у

встановленому законом порядку, а так само доказів існування між сторонами інших

правовідносин, в рамках яких могло відбутися спірне перерахування грошових

коштів, та тим більше доказів того, що відповідач не виконав умови вказаних

угод щодо здійснення поставки в обумовлених сторонами кількості, асортименті та

у встановлені сторонами строки. До того ж, позивач в поданій ним позовній заяві

(а.с. 2-3) та в надісланій на адресу відповідача вимозі (а.с. 11-12) фактично

визнав, що перерахування грошових коштів ним здійснювалось саме на виконання

умов договору від 02.04.07 р.

Крім того, безпідставними є також посилання позивача в

обґрунтування доводів щодо існування інших угод на лист від № 60 від 21.06.07

р. та на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, оскільки по-перше,

у вказаному листі є посилання на рахунок-фактуру № 9, в якому в свою чергу є

посилання на спірний договір, та по-друге сам по собі лист без надання

відповідних та належних доказів в обґрунтування зазначених в ньому обставин не

може бути доказом існування цих обставин. До того ж у вказаному листі позивачем

не зазначається про відмову позивача від угоди, що в свою чергу з урахуванням

вимог ст. 678 ЦК України унеможливлює задоволення його вимоги про повернення

передоплати.

З урахуванням викладеного, суд визнає вимоги позивача, викладені

ним в апеляційній скарзі, позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а

так само такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного

законодавства, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення про відмову в задоволенні

позову підлягає залишенню без змін.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду

відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а

мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для

його скасування.

Керуючись ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, судова

колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Харківської області від 06.08.08 р. по

справі № 47/117-08 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Повний текст постанови підписано 03.10.08 р.

         Головуючий суддя                                                                   

Пушай В.І. 

                                 Судді                                                           

        Плужник О.В. 

Барбашова С.В.