Постанова

від 16.12.2008 по справі 47/117-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ 

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

 16 грудня 2008 р.                                                                                   

№

47/117-08 

Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого,

судді                    М.В.Кузьменка,

судді                                        І.М.Васищака,

судді                                        В.М.Палій,

розглянувши    касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця

            ОСОБА_1

на

                      рішення господарського

суду Харківської області від 06.08.2008р. та

                       постанову Харківського

апеляційного господарського суду від 01.10.2008р.

у

справі         №47/117-08

за позовом    

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до                     Товариства з обмеженою

відповідальністю "Харпостачзбут"

про                    стягнення 17 550,0  грн.,

за участю

представників сторін:

від позивача:ОСОБА_2

-довіреність від 08.05.08,

від відповідача: не

з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Фізична

особа -підприємецьОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області

з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харпостачзбут"

і просив суд стягнути з останнього 15 000,0 грн. передплати за договором від

02.04.2007р. та 2 550,0 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання.

Позовні

вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого зобов'язання щодо поставки

оплаченого товару та втратою інтересу 

позивача до такого виконання.

До

ухвалення рішення по суті заявлених вимог, позивач уточнив позовні вимоги і

просить суд стягнути з відповідача 15 000,0 грн., перерахованих останньому

платіжним дорученням №23 від 19.04.2007р., як помилково сплачені. Уточнені

позовні вимоги обґрунтовані ст.ст.1212, 1214 ЦК України, які визначають

загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без

достатньої правової підстави.

Відповідач,

заперечуючи заявлений позов, посилається на порушення позивачем умов договору

від 02.04.2007р. щодо перерахування 50% передплати узгодженої партії товару, що

виключає, у свою чергу, виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки

товару.

Рішенням

господарського суду Харківської області від 06.08.2008р. (суддя Светлічний

Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського

суду від 01.10.2008р. (головуючий, суддя Пушай В.І., судді Плужник О.В.,

Барбашова С.В.), у задоволенні позову відмовлено повністю з тих підстав, що

грошові кошти у сумі 15 000, грн. не є безпідставно перерахованими, а позивач

сам порушив умови договору щодо здійснення 50% передплати за узгоджену партію

товару.

Не

погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної

інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною

скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм

матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення

позову.

Колегія

суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції,

обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних

обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів,

знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Відповідно

до ч.1 ст.174 ГК України господарський договір є підставою виникнення

господарських зобов'язань.

При

вирішенні даного спору по суті заявлених вимог судами двох інстанцій

встановлено, що між сторонами у справі укладено договір поставки від

02.04.2007р. за умовами якого відповідач зобов'язався передати, а позивач

-оплатити та прийняти товар (дизельну апаратуру) на загальну суму 600 000,0

грн.

Пунктом

2.1. договору передбачено, що строк поставки -протягом 30 днів після отримання

50% передплати на узгоджену партію товару.

Судами

встановлено, що на виконання умов договору сторонами підписані специфікації,

відповідно до яких узгоджено поставку партії товару на суму 386 460,0 грн.

Відповідач

виставив позивачу рахунки-фактури на оплату узгодженої партії товару, але

позивач сплатив 15 000,0 грн. лише по одному рахунку.

Предметом

спору у даній справі, з урахуванням уточнених позовних вимог, є вимога позивача

до відповідача повернути безпідставно отримані грошові кошти у сумі 15 000,0

грн.

Так,

із змісту ст.1212 ЦК України вбачається, що підставою виникнення зобов'язання,

визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження)

майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої;

відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала.

Колегія

суддів погоджується з доводами судів про те, що заявлений у справі позов не

може бути задоволений на підставі ст.1212 ЦК України, оскільки, як встановлено

судами та підтверджується матеріалами справи, заявлена до стягнення сума у

розмірі 15 000,0 грн. була сплачена позивачем добровільно, а саме на виконання

ним умов договору поставки від 02.04.2007р. та на підставі виставленого

відповідачем рахунку-фактури №9 від 16.04.2007р. Вказаний договір не визнано у

судовому порядку недійсним або розірваним, а відтак відповідач, в силу ст.1212

ЦК України, не є особою, яка набула спірні грошові кошти  без достатньої правової підстави. 

При

цьому, судами обґрунтовано відхилені доводи позивача про те, що спірні кошти

були перераховані не на підставі договору, оскільки вони не підтверджується

матеріалами справи, а навпаки спростовуються графою платіжного доручення №23

від 19.04.2007р. "призначення платежу", де зазначено:

"передплата за запчастини згідно договору від 02.04.2007р. та рахунку №9

від 16.04.2007р." (а.с.9).

Так,

відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на

підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює

наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення

сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення

господарського спору. При цьому, ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями

представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі; в

необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших

осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Вимоги,

що пред'являються до доказів визначені ст.34 ГПК України. Згідно вказаної

норми, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для

справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути

підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими

засобами доказування.

Загальні

правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у

грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю

банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в

національній валюті, затвердженою постановою правління Національного банку

України від 21.01.2004р. №22.

Нормами

зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових

документів, у т.ч. платіжних доручень.

Так,

відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Інструкції, розрахункові документи

складаються на бланках, форми яких визначені в додатках цієї Інструкції.

Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з

вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав.

При

цьому, згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції, відповідальність за

правильність  заповнення  реквізитів розрахункового документа несе

особа, яка оформила цей документ і подала 

до  обслуговуючого  банку.

Зокрема,

згідно п.3.1 розділу ІІІ  Інструкції,

платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа “призначення

платежу", оформляється 

платником  за  формою, наведеною в додатку 2 до цієї

Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових

документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку,

що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках.

В

силу п. 3.8 розділу ІІІ Інструкції, реквізит 

"Призначення 

платежу"  платіжного  доручення заповнюється платником так, щоб

надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється

перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з

урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані,

що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу".

Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним

у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Отже,

допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є

відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

Також

погоджується колегія суддів й  з

висновком судів двох інстанцій про відсутність порушення відповідачем своїх

обов'язків за договором від 02.04.2007р., оскільки він зроблений судами з  врахуванням всіх обставин справи та

відповідає нормам матеріального права.

Згідно

ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються

відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей,

передбачених цим Кодексом.

Пунктом

3 ст.264 ГК України передбачено, що основні вимоги щодо укладення та виконання

договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно

до ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення

про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає

з характеру відносин сторін.

Пунктом

1 ст.693 ЦК України передбачено, що у разі невиконання покупцем обов'язку щодо

попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Так,

згідно ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності

учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері

господарювання.

Частиною

3 ст.220 ГК України визначено, що 

боржник не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, поки

воно не може бути виконано внаслідок прострочення кредитора.

В

силу ч.1 ст.221 ГК України, кредитор вважається таким, що прострочив виконання

господарського зобов'язання, якщо він не виконав дій, що передбачені законом,

іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення

яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Відповідно

до ст.538 ЦК України виконання свого обв'язку однією із сторін, яке відповідно

до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним

виконанням зобов'язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні

свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає

свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному

обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку,

відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

В

силу ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він

відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не

вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи

випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких

боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до

вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання

зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже

за всіма видами зобов'язань боржнику надається право відстрочення виконання на

час прострочення кредитора. Після припинення прострочення кредитора боржник

втрачає право на відстрочення виконання, а тому в подальшому несе

відповідальність за належне виконання зобов'язання на загальних підставах.

Пунктом

2.1. договору передбачено, що строк поставки -протягом 30 днів після отримання

50% передплати на узгоджену партію товару.

Суди

дійшли правильного висновку про те, що невиконання відповідачем  свого обов'язку щодо поставки товару  сталося внаслідок прострочення позивача щодо

перерахування 50% оплати товару,   а саме

у сумі 193 230,0 грн. (попередня оплата) , як то передбачено умовами договору.

В

силу наведених вище статей, дії позивача можуть виключити кваліфікацію

поведінки відповідача як порушення зобов'язання, оскільки за умовами договору

відповідач несе обов'язок з поставки товару, але цей обов'язок, враховуючи

умови пункту 2.1 договору, не набув характеру боргу, а кореспондуюче цьому

обов'язку право позивача не набуло характеру вимоги.

Отже,

з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів

вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені

судами на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих

доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична

оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а

тому підстав для зміни або скасування 

оскаржуваних рішення та постанови немає.

Інші

доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу,

оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судами двох інстанцій. Окрім

того, вони фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи,

що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115,

1117 ГПК України. Відповідно до ч.2 ст.111 ГПК України не

допускається посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи.

Керуючись

ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111

Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну

скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову

Харківського апеляційного господарського суду від 01.10.2008р. у справі

№47/117-08 -без змін.

Головуючий, суддя                                                           

М.В.Кузьменко

Суддя                                                                               

І.М.Васищак

          Суддя                                                                               

В.М.Палій