Постанова

від 11.07.2012 по справі 18/2307/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2012 р. Справа № 18/2307/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоХрипуна О.О., суддівБарицької Т.Л., Євсікова О.О., розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 у справі№18/2307/11 господарського суду Полтавської області за позовомАкціонерного банку "Банк регіонального розвитку" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Національний банк України; 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Добробут"; прозвернення стягнення на заставлене майно в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Дмітрішин Д.М.,

- відповідача повідомлений, але не з'явився,

- третьої особи 1 повідомлений, але не з'явився,

- третьої особи 2 повідомлений, але не з'явився,

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.07.2012 №03.07-05/518 змінено склад колегії суддів, в провадженні якої знаходилась дана справа та сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя -Хрипун О.О., судді: Барицька Т.Л., Євсіков О.О.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.09.2011 у справі №18/2307/11 (суддя Тимченко Б.П.) Акціонерному банку "Банк регіонального розвитку" (надалі позивач/банк) відмовлено у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" (надалі відповідач/скаржник) про звернення стягнення на заставлене майно.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 (судді: Шутенко І.А., Плахов О.В., Бородіна Л.І.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги банку задоволені.

Відповідач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому заперечує проти її задоволення.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства у Вищому господарському суді України, затвердженої наказом в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 56.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного спору є вимога Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" звернути стягнення на майно, яке є предметом договору застави №14/1-1-128-"О" від 30.09.2008, укладеного між позивачем та відповідачем в забезпечення виконання останнім своїх зобов'язань за кредитним договором №14/1-1-128, укладеним з позивачем 06.08.2008.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що відповідачем постійно порушуються умови кредитного договору, а саме: починаючи з вересня 2010 року відповідач не повертає кредитні кошти, починаючи з грудня 2009 року -не сплачує проценти за користування кредитом, що, відповідно до п. 2.4.8. договору застави надає позивачу право на звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 30.09.2008, а саме: котки до БГР-4,2.80.00.00.00 (2 шт.); борона БГР-4,2 "Солоха" место №№1-8 (1 шт.); культиватор міжрядний КРВН-5,6-04, 2003 року (2 шт.); сіялка СУПН -8-01, 2003 року (2 шт.); оприскувач штанговий ОПШ-2000, 2003 року (1 шт.); борона ЗБР -24-01, 2002 року (1 шт.); агрегат АГ-6, 2002 року (1 шт.).

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, не погодився із доводами позивача щодо наявності підстав для звернення стягнення на заставлене відповідачем майно за договором №14/1-1-128-"О" від 30.09.2008; при цьому, з посиланням на ст. 35 ГПК України зазначив, що: господарським судом Полтавської області від 26.08.2010 у справі №25/82 за позовом АБ "Банк регіонального розвитку" про стягнення з ТОВ "Агрофірма "Лан" грошових коштів за кредитним договором №14/1-1-128 від 06.08.2008 прийнято рішення, яким у позові відмовлено, і встановлено факт припинення зобов'язань ТОВ "Агрофірма "Лан" перед АБ "Банк регіонального розвитку" за вказаним кредитним договором у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі поданих ТОВ "Агрофірма "Лан" заяв №1-03/23 від 16.03.2010 та №1-03/27 від 18.03.2010. Наявність вказаного рішення, в силу ст. 35 ГПК України, виключає можливість задоволення даного позову.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, не погодився із такими висновками суду першої інстанції, та на підставі ст.ст. 32, 33, 34, 35, 43 ГПК України, ст.ст. 526, 530, 589, 590, 610, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 19, 20 Закону України "Про заставу", умов кредитного договору та договору застави, прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги. При цьому, відхиляючи висновок місцевого господарського суду щодо преюдиційності судового рішення у справі №25/82 для даної справи, апеляційний господарський суд послався на рішення господарського суду Полтавської області від 31.03.2011 у справі №18/550/11, яким визнано недійсним односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог у вигляді поданих ТОВ "Агрофірма "Лан" заяв №1-03/23 від 16.03.2010 та №1-03/27 від 18.03.2010, що свідчить про наявність правовідносин між позивачем та відповідачем за кредитним договором №14/1-1-128 від 06.08.2008.

Вищий господарський суд України погоджується із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1 та 6 ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.

Згідно з ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

При винесенні судом апеляційної інстанції постанови про задоволення позовних вимог банку, суд апеляційної інстанції, на відміну від місцевого господарського, встановивши, що: ? 06.08.2008 між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір №14/1-1-128, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 250 000,00 грн. зі сплатою 17% річних, строком до 05.08.2011; ? в забезпечення виконання відповідачем умов кредитного договору, між позивачем та відповідачем 30.09.2008 був укладений договір застави №14/1-1-128 "О", відповідно до якого відповідач передав позивачу у заставу належне йому нерухоме майно, а саме: котки до БГР-4,2.80.00.00.00 (2 шт.); борона БГР-4,2 "Солоха" место №№1-8 (1 шт.); культиватор міжрядний КРВН-5,6-04, 2003 року (2 шт.); сіялка СУПН -8-01, 2003 року (2 шт.); оприскувач штанговий ОПШ-2000, 2003 року (1 шт.); борона ЗБР -24-01, 2002 року (1 шт.); агрегат АГ-6, 2002 року (1 шт.) (надалі -спірне майно), заставною вартістю 210 000,00 грн.; ? починаючи з вересня 2010 року відповідач почав порушувати зобов'язання з повернення кредиту відповідно до графіка погашення, який є додатком №3 до кредитного договору, а з вересня 2010 року -перестав сплачувати проценти за користування кредитними коштами, що в силу пунктів 8.5, 8.6 кредитного договору, надає право позивачу на дострокове повернення кредитних коштів, на отримання процентів за кредитним договором, а також на стягнення з відповідача пені в розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення (ч. 2 п. 8.1 кредитного договору); ? 16.03.2010 між відповідачем та ЗАТ "РодАн-Капітал" був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) №1, згідно з яким, ЗАТ "РодАн-Капітал" відступило відповідачу право вимоги до позивача у даній справі за договорами про залучення коштів субординованого боргу №4-2003 від 06.03.2003, №8-2006 від 31.01.2006 та право вимоги повернення банком коштів в сумі 1 500 000,00 грн. та 1 700 000,00 грн. та проведення взаємозаліків по договору №4-2003 від 06.03.2003 та договору №8-2006 від 31.01.2006; ? 16.03.2010 відповідач повідомив ліквідатора позивача про укладення вищевказаних договорів та заявив про проведення взаємозаліку зустрічних однорідних вимог, в тому числі вимог, які має позивач до відповідача за кредитним договором №14/1-1-128 від 06.08.2008; ? водночас, рішенням господарського суду Полтавської області від 31.03.2011 у справі №18/550/11, яке набрало законної сили, визнано недійсним вчинений ТОВ "Агрофірма "Лан" односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, в тому числі вимог Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за укладеним з ТОВ "Агрофірма "Лан" кредитним договором №14/1-1-128 від 06.08.2008 у вигляді поданих ТОВ "Агрофірма "Лан" заяв №1-03/23 від 16.03.2010 та №1-03/27 від 18.03.2010 про зарахування зустрічних однорідних вимог, тобто, зобов'язання за кредитним договором №14/1-1-128 від 06.08.2008 мають виконуватися; ? на момент звернення із даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем становить 322 121,09 грн., з яких: 250 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 71 321,92 грн. заборгованість зі сплати процентів, 799,17 грн. -пеня, що не заперечується сторонами у справі; ? пунктом 2.4.5 договору застави передбачено, що позивач (заставодержатель) має право звернути стягнення на предмет застави відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання відповідачем зобов'язань, забезпечених заставою за цим договором, вони не будуть виконані, прийшов до правомірного висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про звернення стягнення на заставлене майно за договором застави №14/1-1-128 "О" від 30..09.2008.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції приписів ст. 35 ГПК України, що на думку скаржника полягає в неврахуванні судом судового рішення у справі №25/82, від 26.08.2010, яким визнано припиненими зобов'язання між позивачем та відповідачем за кредитним договором №14/1-1-128, оскільки скаржник не враховує, а судом апеляційної інстанції було враховано, що судовим рішенням у справі №25/82 зроблено висновок про відсутність боргу відповідача перед позивачем за вказаним кредитним договором з урахуванням чинності на час прийняття рішення у вказаній справі правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, який вже після розгляду справи №25/82 був визнаний недійсним судовим рішенням у господарській справі №18/550/11.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правомірних висновків суду апеляційної інстанції, що покладені в основу прийнятої у даній справі постанови, а тому не є підставою для її скасування; крім того, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

В силу ст.ст. 4 2 , 4 3 , 4 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Апеляційним господарським судом, використано, на відміну від суду першої інстанції, у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є правильний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Лан" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2012 у справі №18/2307/11 залишити без змін.

Головуючий О.О. Хрипун

Судді: Т.Л. Барицька

О.О. Євсіков