Постанова

від 11.07.2012 по справі 5017/924/2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2012 р. Справа № 5017/924/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоДунаєвської Н.Г. суддів :Мележик Н.І., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Істок" на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 та рішеннягосподарського суду Одеської області від 18.04.2012 у справі№ 5017/924/2012 за позовомТОВ "Істок" (надалі -Товариство) до 1. ТОВ "Грін-Груп" (надалі -Підприємство) 2. ПАТ "Акціонерний банк "Експрес-Банк" (надалі -Банк) провизнання договору недійсним за участю представників: від позивача - не з'явилися від відповідача-1 - не з'явилися від відповідача-2 - не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У березні 2012 року Товариство звернулося до господарського суду з позовом до Банку та Підприємства про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги (зміну сторони у зобов'язанні) від 06.03.2012, укладеного між відповідачами.

Рішенням господарського суду господарського суду Одеської області від 18.04.2012 (суддя Цісельський О.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 (судді: Жеков В.І., Ярош А.І., Аленін О.Ю.), в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 10.11.2006 між Банком (Кредитодавець) та Товариством (Позичальник) укладено Кредитний договір № 1220/06 (надалі -Кредитний договір), згідно умов якого Кредитодавець зобов'язується відкрити Позичальнику відновлювану кредитну лінію на поповнення обігових коштів та/або придбання основних засобів з лімітом максимальної заборгованості 6 000 000 грн., строком на 3 роки з 10.11.2006 по 10.11.2009 зі сплатою 16% річних, а Позичальник зобов'язується повернути отриманий кредит, сплатити проценти за його користування, сплатити інші платежі за кредитом у встановлених договором розмірах і строках та виконати інші свої зобов'язання передбачені договором в повному обсязі.

З метою забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором, 10.11.2006 між Банком (Іпотекодержатель) та Товариством (Іпотекодавець) укладено Договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно.

Пунктом 1.3. Договору іпотеки визначено, що вартість предмета іпотеки за згодою сторін складає 7 618 967 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.06.2010 у справі № 32/78-10-2331 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства, введено процедуру розпорядження майном боржника, визначено розпорядника майном боржника та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, заборонено боржнику та іншим особам вчиняти дії по відчуженню майна боржника, внесення майна боржника та його інших активів як внеску у підприємства, організації, що засновуються без згоди розпорядника майном боржника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням Товариством своїх зобов'язань за Кредитним договором, у період з 16.11.2010 по 25.01.2011 Банк звертався з листами до Позичальника з вимогою сплатити заборгованість, які були залишені останнім без виконання.

20.12.2011 між Банком (Первісний кредитор) та Підприємством (Новий кредитор) укладено Договір № 2 про відступлення права вимоги (надалі -Договір № 2), згідно умов якого Первісний кредитор передає Новому кредиторові, а Новий кредитор приймає частину права вимоги, що належить Первісному кредиторові, і стає кредитором за Кредитним договором, укладеним між Первісним кредитором та Товариством.

Пунктом 1.2. вказаного Договору визначено, що відступлення права вимоги здійснюється на платній основі.

Перехід права вимоги за цим Договором від Первісного кредитора до Нового кредитора оформляється відповідним Актом приймання-передачі прав вимоги за формою, що визначена у Додатку № 1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною. (п. 1.5. Договору № 2)

Відповідно до п. 1.6. Договору № 2 після виконання новим кредитором п. 2.1. цього Договору, відповідно до ст. 517 ЦК України, цей Договір є доказом наявних у Нового кредитора прав вимоги за Основним договором стосовно Боржника в частині, що дорівнює 3 034 681,38 грн.; сторони укладають та нотаріально посвідчують Договір про відступлення права вимоги (зміну сторони в зобов'язанні) за Договором іпотеки, укладеним між Первісним кредитором та Боржником.

Пунктом 3.2. вказаного Договору (з урахуванням Договору № 2/2 про внесення змін до Договору № 2) встановлено, що Новий кредитор зобов'язаний сповістити Боржника про відступлення права вимоги за цим Договором в термін до 01.05.2012, шляхом поштового надсилання (з повідомленням про вручення) Боржнику копії цього Договору та відповідного повідомлення.

Відступлення частини вимоги згідно з цим Договором не тягне за собою ніяких змін умов Основного договору, окрім заміни Первісного кредитора Новим кредитором щодо частини вимог (п.5.4. Договору № 2).

Судами встановлено, що на виконання п.1.5. Договору № 2 між Банком та Підприємством було підписано Додаток № 1 до договору № 2 -Акт приймання - передачі прав вимоги.

06.03.2012 між Банком (Первісний іпотекодержатель) та Підприємством (Новий іпотекодержатель) укладено Договір про відступлення права вимоги (зміну сторони у зобов'язанні) (надалі -Договір відступлення права вимоги), згідно умов якого Первісний іпотекодержатель передає Новому іпотекодержателю, а Новий іпотекодержатель приймає право вимоги, що належить Первісному іпотекодержателю, і стає Іпотекодержателем за Договором іпотеки, укладеним між Первісним іпотекодержателем та Боржником, яким забезпечені вимоги Первісного іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що повідомлення Підприємства про заміну кредитора у зобов'язанні доставлялися Товариству службою кур'єрської доставки УДППЗ "Укрпошта".

Звертаючись з позовом, Товариство мотивувало свої вимоги тим, що оскільки Кредитним договором не передбачено можливість відступлення права вимоги (зміну сторони у зобов'язанні), то Договір відступлення права вимоги суперечить ст. 203 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 вказаного Кодексу передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до с. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ч. ч. 1, 2 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Встановивши, що Товариство було належним чином повідомлене про заміну кредитора та іпотекодержателя за Договором про відступлення права вимоги, а також за умови відсутності законодавчої вимоги про одержання згоди боржника на заміну кредитора, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірних та обґрунтованих висновків про відповідність спірного Договору про відступлення права вимоги положенням законодавства.

Доводи скаржника про невідповідність Договору про відступлення права вимоги положенням ст. 1079 ЦК України, також, вірно не прийняті судами до уваги, оскільки зазначена норма встановлює вимоги до сторін договору факторингу, в той час як оспорюваний договір за своє правовою природою є правочином щодо заміни кредитора у зобов'язанні та регулюється Главою 47 ЦК України.

Враховуючи те, що Товариством, в порушення ст.ст. 33, 34 ГПК України, належними та допустимими доказами не доведено невідповідність спірного Договору про відступлення права вимоги положенням законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірних та обґрунтованих висновків про відмову в позові.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111 5 ГПК України та ч. ч.1, 2 ст. 111 7 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 111 7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Істок" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.05.2012 та рішення господарського суду Одеської області від 18.04.2012 у справі № 5017/924/2012 залишити без змін.

Головуючий, суддя Н. Дунаєвська

С у д д і Н. Мележик

О. Подоляк