Постанова

від 05.07.2012 по справі 5024/182/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2012 р.Справа № 5024/182/2012 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Михайлова М.В.

суддів Ярош А.І., Журавльова О.О.

При секретарі Щербатюк О.В.

за участю представників сторін:

від прокуратури: не з'явився, повідомлений належним чином;

від позивача: Логвиновський М.І., за довіреністю;

від відповідача: Громада В.Д., за паспортом;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства „АРС"

на рішення господарського суду Херсонської області від 06 квітня 2012 року

по справі № 5024/182/2012

за позовом Прокурора Цюрупинського району Херсонської області (Херсонська обл., м. Цюрупинськ, вул. Комунарів, 62/26) в інтересах держави в особі Державного підприємства „Цюрупинське лісомисливське господарство", Херсонська обл., м. Цюрупинськ, вул. Комунарів, 80

до Приватного підприємства „АРС", Херсонська обл., м. Цюрупинськ, Житлоселище, буд. 1, кв. 56

про стягнення 22 756, 84 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року Прокурор Цюрупинського району Херсонської області звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Державного підприємства "Цюрупинське лісомисливське господарство" до Приватного підприємства "АРС" про стягнення заборгованості за договорами №1-14, №1-18 в сумі 22756,84 грн.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06 квітня 2012 року по справі № 5024/182/2012 (суддя Людоговська В.В.) позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство „АРС" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 06 квітня 2012 року по справі № 5024/182/2012 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги скаржник мотивує тим, що суд не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, та порушив норми матеріального та процесуального права.

22.05.2012 року до апеляційного господарського суду відповідачем було надано докази виконання вимог ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 року по справі № 5024/182/2012 про надання доказів сплати судового збору у встановленому порядку, а саме належним чином оформлені платіжні доручення № 57 від 25.04.2012 року та № 65 від 18.05.2012 року, які були залучені до матеріалів справи.

Прокуратура не скористалась своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Позивач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, але його представник в судових засіданнях апеляційної інстанції апеляційну скаргу вважає необґрунтованою.

Сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать поштові повідомлення та розписки.

Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та обставини, на які посилається скаржник, заслухавши представників сторін, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, було правильно встановлено господарським судом та перевірено в ході апеляційного перегляду, між Державним підприємством "Цюрупинське лісомисливське господарство" та Приватним підприємством "АРС" укладено договір №1-14 від 04.05.2011 р., за умовами якого позивач продає, а відповідач купує деревину хвойних порід в кількості 130,43 м.куб.

Також між Державним підприємством "Цюрупинське лісомисливське господарство" та Приватним підприємством "АРС" укладено договір №1-18 від 15.07.2011 р., за умовами якого позивач продає, а відповідач купує деревину хвойних порід в кількості 33,208 м.куб.

Зазначені договори підписані сторонами без зауважень, скріплені печаткою, протягом їх дії в них не вносилися зміни та доповнення.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що за своєю правовою природою договір №1-14 від 04.05.2011 р. та договір №1-18 від 15.07.2011 р. є договорами поставки, є підставою для виникнення у їх сторін майново-господарських зобов'язань, а правовідносини, які витікають із них, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Суд першої інстанції правильно послався на ст.ст. 173, 174, 175, 193, 265 ГК України, ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України та дійшов до вірного висновку, що матеріалами справи підтверджується, що згідно товарно-транспортних накладних загальна сума, на яку позивач поставив відповідачу деревину, складає 22863,13 грн.

В порушення умов договорів та вищевказаних норм права відповідач розрахувався за деревину частково в сумі 106,29 грн.

Таким чином судова колегія доходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 22756,84 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на факт укладання між сторонами великої кількості інших угод (трьох договорів купівлі -продажу лісопродукції, чотирьох договорів про надання послуг і т.ін.), зарахування вартості наданих послуг в рахунок вартості отриманої лісопродукції та наявності заборгованості позивача перед відповідачем за надані послуги, то судова колегія вважає їх такими, що не стосуються даної справи та є такими, що не заслуговують на уваги в зв'язку із наступним.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Зарахуванням можуть бути припинені зобов'язання на будь-якій стадії їх існування, навіть після порушення виконавчого провадження щодо виконання одного із зустрічних зобов'язань. Добровільне виконання зобов'язання на стадії виконавчого провадження допускається і шляхом проведення зарахування однорідних зустрічних вимог (постанова Верховного Суду України від 1 листопада 2005 р. N 15/154).

Частина 2 статті 601 ЦК України зазначає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Саме таким чином сформульовані положення Господарського кодексу щодо припинення зарахуванням господарських зобов'язань (ч. 3 ст. 203 ГКУ).

Подібної думки дотримується і Вищий господарський суд України, який зазначає, що "за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду" (постанова Вищого господарського суду України від 22.07.2004 р. N 15-03/186).

Відповідно до п. 31 Листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008, № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України.

Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Відповідно до п. 22 Листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009, № 01-08/163 "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України", відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

В матеріалах справи відсутні будь -які заяви, листи чи інші документи, які б підтвердили факт узгодження питання щодо зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 року було зобов'язано позивача та відповідача провести звірку взаємних розрахунків та надати за результатами цієї звірки до початку судового засіданні оригінал акту звірки взаємних розрахунків, підписаного сторонами. Однак зазначеної вимоги суду виконано не було.

Таким чином судова колегія зазначає, що суд першої інстанції правильно розглянув взаємовідносини між позивачем та відповідачем тільки за договорами, які є підставою позовних вимог, а саме договір №1-14 від 04.05.2011 р. та договір №1-18 від 15.07.2011 р., заборгованість згідно яких доведена належним чином, а доказів належного виконання свого зобов'язання згідно зазначених договорів відповідачем надано не було.

Отже, судова колегія доходить до висновку, що в процесі розгляду справи відповідачем не було доведено належним чином своєї правової позиції та не було надано документальних доказів у відповідності до ст.ст. 4-3, 22, 32-34 ГПК України, які б підтвердили позиції відповідача у будь - якій частині, а надані докази не є такими, що в розумінні вищезазначених статей підтверджують обставини, на які посилається відповідач.

Відповідно до вимог частини 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Аналізуючи висновки, зроблені місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до переконання про те, що висновки суду першої інстанції повністю відповідають обставинам справи, суд першої інстанції дав вірну оцінку наданим доказам, справа розглянута у відповідності до діючих норм матеріального та процесуального права і тому підстав для скасування рішення немає.

Всі інші зауваження, викладені у апеляційній скарзі, колегія суддів не приймає до уваги з підстав викладених вище.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „АРС", Херсонська обл., м. Цюрупинськ, Житлоселище, на рішення господарського суду Херсонської області від 06 квітня 2012 року по справі № 5024/182/2012 залишити без задоволення, рішення господарського суду без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 09 липня 2012 року.

Головуючий суддя: М.В. Михайлов

Суддя: А.І. Ярош

Суддя: О.О. Журавльов