Постанова

від 04.07.2012 по справі 19/22/2012/5003

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2012 року Справа № 19/22/2012/5003

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Левчук І.О.

за участю представників сторін:

позивача: представник Мар'євич К.М.

відповідача: представник ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14" на рішення господарського суду Вінницької області від 15.05.12р. у справі № 19/22/2012/5003 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 23 565,90 грн.

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Вінницької області у справі №19/22/2012/5003 від 15.05.12р. позовні вимоги задоволено частково

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14" 2521,58 грн. заборгованості, 86,21 грн. пені, 1609 грн. судового збору.

Відмовлено в стягненні 2283,31 грн. заборгованості, 6668,93 грн. пені.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 28.05.12р. виправлено описку з ініціативи суду, тоді, як клопотання відповідача про виправлення описки залишено без розгляду та реагування.

Виправляючи допущену описку у пункті 3 резолютивних частин як короткого тексту (вступна та резолютивна частина) так і повного тексту, суд першої інстанції стягнув з відповідача повторно суму заборгованості та суму пені, а також судового збору, у тому ж розмірі (за винятком суми судового збору), що і присуджено до стягнення у пункті 2 резолютивних частини процесуальних документів суду.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги згідно умов укладеного договору. Однак, щодо заборгованості та пені, яка виникла після припинення дії договору, то суд прийшов до висновку, що така не підлягає задоволенню, оскільки є неправомірною. Дане підтверджується тим, що договірні відносини між сторонами фактично було припинено 13.03.2011 року, внаслідок відмови відповідача від пролонгації договору, що підтверджено листом від 17.01.2011 року.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Міське комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора №14" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 15.05.12р. у справі 19/22/2012/5003 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості та задовольнити у цій частині позовні вимоги, шляхом стягнення з відповідача 2283,31 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що відповідач жодної проплати за спірний період не здійснив, а відтак не виконав своїх зобов'язань як по договору, так і після припинення його дії. Хоча відповідач зобов'язаний брати участь у витратах по утриманню будинку, споруд та прибудинкової території на підставі умов договору, а у разі відсутності - на підставі закону. До того ж судом було встановлено, що фактично послуги відповідачу надавались в обсязі визначеному чинним законодавством, та від нього ніяких скарг в частині ненадання таких послуг не надходило, про що свідчить відсутність актів - претензій, оформлення яких регламентоване Законом України "Про житлово-комунальні послуги", чи будь-яких інших скарг.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, деталізувавши їх додатковими поясненнями та обґрунтуваннями.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить суд рішення господарського суду Вінницької області від 15.05.12р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні відповідач свої заперечення підтримав. Не погоджується із стягнутою сумою судового збору, оскільки вважає, що така сума повинна була б бути стягнута пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Вінницької області від 15.05.12р. у даній справі слід скасувати та прийняти нове рішення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.03.2010 року між позивачем - міським комунальним підприємством "Житлово-експлуатаційна контора №14" та відповідачем - фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, було укладено договір № 93-в про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (далі договір).

Міське комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора №14" (далі по тексту постанови також МКП "ЖЕК №14") здійснює обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, у якому знаходиться нежитлове приміщення, що належить на праві приватної власності фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1.

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору позивач надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, а також обслуговує внутрішні мережі приміщення відповідача (п.1.1. договору згідно до змін відповідно до додаткової угоди № 1 до договору № 93-в від 12.03.2010 року).

Термін дії договору - до 12.03.2011р.

В пункті 1.3. цього договору сторони погодили, що відповідач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленою вартістю у строки і на умовах, передбачених договором (а.с.9).

Відповідно до пункту 3.2.5 договору відповідач зобов'язаний оплачувати послуги в установленому договором строки (а.с.10). При цьому розрахунковим періодом є календарний місяць. Плата за отримані послуги вноситься не пізніше, ніж до 20 числа, періоду, що настає за розрахунковим відповідно до діючої на момент вартості послуг.

На думку скаржника, відповідач свої зобов'язання по договору не виконував, встановлену плату за договором не сплачував, в зв'язку з чим виникла заборгованість в розмірі 9782,38 грн., розрахунок суму боргу доданий до позовної заяви. Внаслідок того, що відповідач не виконував основне зобов'язання, останньому було нараховано пеню в розмірі 13783,52 грн., яка передбачена п. 5.1.3. договору, у відповідності до якого при порушенні строку оплати за надані послуги, вказаного в п.1.3. цього договору, замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100% від загальної суми боргу.

В матеріалах справи наявна заява позивача про зміну підстав позову (а.с.105), в якій просив суд стягнути з відповідача борг на підставі договору, а за той період, який він не охоплюється договором - на підставі закону.

Відповідач проти позову заперечив, про що вказав у відзиві, де зазначив, що з ініціативи МКП «ЖЕК №14» 12.03.2010 року відповідачу на підпис був наданий вже заповнений договір №93-в про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Згодом відповідач виявив, що в укладеному договорі допущена помилка у розмірі загальної площі приміщення, що знаходиться у власності останнього. Відповідач зазначає, що фактично у його власності за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться приміщення загальною площею 254,7 кв.м. (що підтверджується договором дарування) тоді як в договорі від 12.03.2010р. №93-в зазначено - 510,5 кв.м.

Відповідач неодноразово звертався як усно так і письмово з проханням внести зміни до договору №93-в від 12.03.2010 року і виправити помилку стосовно площі приміщення згідно договору. Також листами та зверненнями відповідач просив позивача зробити перерахунок заборгованості та надати розшифровки за які послуги повинен відповідач платити.

У відповідь позивачем відповідачу була надана додаткова угода № 1 від 04.03.2010 року до договору № 93 - в від 12.03.2010 року, в якій п.1.1., п.2.1. договору був викладений в наступних редакціях: п.1.1. договору - "Предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утриманням будинків, споруд та прибудинкових територій і обслуговування внутрішніх мереж на офіс, яке використовує замовник на підставі договору купівлі, та знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 254,7 кв.м. та п.2.1. договору - " максимальна щомісячна вартість послуг на момент укладення додаткової угоди № 1 до договору № 93 -в від 12.03.2010 року становить 323,47 грн., в т.ч. 53,91 грн. ПДВ - граничний тариф на послуги з утриманням будинку та прибудинкової території складає 1,27 грн./м.кв. в т.ч. ПДВ 0,21 грн./м.кв". З моменту укладення даної додаткової угоди п.п. 1.1. та 2.1. вищевказаного договору, в первинній редакції вважати недійсним, натомість набувають чинності п.п. 1.1., 2.1., затверджені додатковою угодою. Відповідач даний договір підтримав, але залишив не підписаним.

Враховуючи постійне порушення умов договору та законодавства, ігнорування запитів та пропозицій відповідача, користуючись п.9.4 договору листом від 17.01.2011р. (позивачем зареєстровано за №8/11 від 17.01.2011р.) відповідач відмовився від продовження договору №93-в від 12.03.2010р., про що також зазначив у листі від 14.02.2011р. Тому, договірні правовідносини між відповідачем та позивачем були припинені.

Стосовно виставленої пені в сумі 13783,52 грн., відповідач зазначає, що пеня нараховувалась на завідомо завищену, не підтверджену, односторонньо визначену позивачем заборгованість. Пеня нараховувалась позивачем також після закінчення строку дії договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При дослідженні матеріалів справи та наданих доказів місцевий суд правомірно дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, оскільки між сторонами з 12.03.2010 року по 12.03.2011 року існували договірні відносини, що підтверджено договором № 93-в від 12.03.2010 року. З 13.03.2011р. договірні відносини між сторонами були припинені у зв'язку із закінченням строку дії договору, що підтверджується листом від 17.01.2011р., який наявний в матеріалах справи (зареєстрований позивачем 17.01.2011р. №8/11).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду, який задовольнив позовні вимоги в частині стягнення боргу за договором № 93-в від 12.03.2010 року, за період з 12.03.2010 р. по 12.03.2011 р., а в задоволенні позовних вимог, які виникли в період не договірних зобов'язань з 12.03.2011 року по 12.03.2012 року відмовив в задоволенні стягнення боргу правомірно виходячи з наступного.

Підставність позовних вимог щодо стягнення боргу за договором підтверджується умовами договору № 93-в про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 12.03.2010 року. За цей період сторонами умови договору не змінювалися у встановленому порядку, не скасовувалися, недійсними не визнавалися.

Відтак наявний факт існування правовідносини стосовно надання послуг у цей період (з 12.03.2010 р. по 12.03.2011 року) між сторонами договору.

Як зазначалося судом вище, відповідно до п. 1.1. договору предметом договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утриманням будинків, споруд та прибудинкових територій і обслуговування внутрішніх мереж на офіс, яке використовує замовник на підставі договору купівлі, та знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 510,5 кв.м. (зазначено у договорі, тоді, як фактично відповідач у власності мав лише 254,70кв.м.), відповідач зобов'язаний був оплачувати надані послуги відповідно до установленого граничного тарифу.

В силу ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню послуг відповідачу належним чином.

У свою чергу відповідач не виконав свого обов'язку щодо повної та своєчасної оплати за надані послуги згідно умов укладеного договору.

На думку підприємця ОСОБА_1 підставою для оплати наданих послуг мали бути розшифровки виконавця, за що він має сплачувати кошти.

Умовами договору не встановлено та не передбачено надання будь-яких додаткових розшифровок, окрім рахунку, який виконавець надає замовнику не пізніше 15 числа (п.4.2. договору).

Відповідно до п.4.3. договору - плата за отримані послуги вноситься не пізніше 20 числа, періоду, що настає за розрахунковим відповідно до діючого на момент вартості послуг (а.с.10).

Обґрунтовуючи та підтверджуючи заборгованості відповідно до договору № 93-в від 12.03.2010 року позивачем для місцевого суду була надана відомість про нарахування та поступлення експлуатаційних витрат (по абоненту ФОП ОСОБА_1, АДРЕСА_1), з якої прослідковується, що борг відповідача становить 2521,58 грн. Додатково позивачем в судовому засіданні першої інстанції було надано довідки собівартості утримання будинку на послуги з утримання будинку та прибудинкових територій (АДРЕСА_1), а також фактичні тарифи по житловому будинку для орендарів нежитлових приміщень за весь період надання послуг за договором.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, до стягнення підлягає борг за надані послуги в розмірі 2521,58 грн., який підтверджується матеріалами справи.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення заборгованості, яка виникла після припинення дії договору, то господарський суд Вінницької області правомірно прийшов до висновку, що заявлена до стягнення сума боргу в розмірі 2283,31 грн., згідно виставлених рахунків, не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованою та обрахованою неправомірно. Дане підтверджується тим, що договірні відносини між сторонами фактично було припинено 13.03.2011 року, внаслідок відмови відповідача від укладення додаткової угоди та пролонгації договору, що підтверджено листом від 17.01.2011 року.

Рівненським апеляційним господарським судом звертається увага на ту обставину, що позивачем стягнення усієї суми позову обґрунтовувалося невиконанням замовником умов договору. У той же час, подаючи заяву про зміну підстав позову (а.с.105), позивач, покликаючись на Закон України "Про житлово-комунальні послуги", зазначає, що в частині періоду надання послуг, неохопленого договором, заборгованість має бути стягнута на підставі Закону.

Жодного розрахунку, пов'язаного із зміною підстав, позивачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції. Надані суду першої інстанції скориговані тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (а.с.107-109) та відомість по нарахуванню та поступленню експлуатаційних витрат (а.с.110) не може розцінюватися апеляційним судом як обґрунтований розрахунок вартості наданих послуг у період із 13.03.11р. по 29.02.12р.

Покликання позивача на ту обставину, що у разі відсутності договірних правовідносин, вартість наданих послуг може бути стягнута на підставі Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є помилковим, оскільки в силу пункту 1 статті 19 означеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Таким чином, оскільки договірні правовідносини між відповідачем та позивачем були припинені 12.03.11р., тому у судів першої та другої інстанцій відсутні підстави для стягнення коштів, як заборгованість за надані послуги за період із 13.03.11р. по 29.02.12р.

Також, крім сум основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 6 755,14 грн. пені.

Місцевий суд дослідивши розрахунок пені наданий позивачем прийшов до правильного висновку, що стягнення пені підлягає частковому задоволенню. До стягнення підлягає сума пені, яка нарахована відповідно до договору, а сума пені, яка нарахована поза договірними відносинами до стягнення не підлягає, оскільки є безпідставною.

Відповідно п. 5.1.3. договору, у відповідності до якого при порушенні строку оплати за надані послуги, вказаного в п.1.3. цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 100% від загальної суми боргу (а.с.11).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини першої ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Місцевим господарським судом Вінницької області після здійснення перевірки процедури обрахування пені позивачем та проведеного перерахунку встановлено, що розмір пені у даних правовідносинах, зокрема за період із 12 березня 2010р. по 12 березня 2011р. не повинен перевищувати 86,21 грн., а не 2318,71 грн., як обраховано позивачем.

Таким чином позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково у сумі 2521,58грн. - основного боргу та 86,21грн. - пені. В частині стягнення 2283,31грн. - суми основного боргу та 6668,93грн. - пені позивачу слід було відмовити.

Саме таким і було рішення суду першої інстанції.

Однак у подальшому ухвалою від 28.05.2012р. (а.с.122-123) господарський суд Вінницької області з власної ініціативи вирішив виправити описки у судовому рішенні від 15.05.12р. - мотивувальній частині повного тексту та резолютивних частинах повного і короткого текстів рішення.

Як наслідок такого виправлення, місцевий суд допустився іншого порушення норм процесуального права, а саме - зачіпив суть рішення.

Резолютивні частини короткого та повного текстів рішень від 15.05.12р. після їх оголошення сторонам та оформлених відповідно до вимог ГПК України мали наступний вигляд (з огляду на застосовані скорочення та орфографічні помилки):

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2, ідент код. НОМЕР_1 ) на користь Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14" ( вул. Червоноормійська,18, м. Вінниц, р/р 26009070249001 в Імексбанк, МФО 302690, код 13342848 ) 2521,58 грн. заборгованості, 86,21 грн. пені, 1609 грн. судового збору.

3. Відмовити в стягненні 2283,31 грн. заборгованості, 6668,93 грн. пені.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом."

Після набрання ухвалою господарського суду Вінницької області від 28.05.12р. законної сили, резолютивні частини короткого та повного текстів рішення отримали наступну редакцію:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2, ідент код. НОМЕР_1 ) на користь Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14" ( вул. Червоноормійська,18, м. Вінниц, р/р 26009070249001 в Імексбанк, МФО 302690, код 13342848 ) 2521,58 грн. заборгованості, 86,21 грн. пені, 1609 грн. судового збору.

3. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2, ідент код. НОМЕР_1 ) на користь Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14" ( вул. Червоноармійська,18, м. Вінниця, р/р 26009070249001 в Імексбанк, МФО 302690, код 13342848 ) 2521,58 грн. заборгованості, 86,21 грн. пені, 1609, 50 грн. судового збору

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом".

Таким чином, виправляючи, на думку суду першої інстанції, допущену помилку, суд застосував до відповідача подвійне стягнення за одне і теж допущене правопорушення, що вимогами статті 61 Конституції України не допускається, та фактично зачіпив суть рішення.

За змістом частини 1 статті 89 ГПК України суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз'яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення.

У абзаці 1 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.12р. №3 "Про судове рішення" зазначено, що вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішення (рішенні, постанові або ухвалі), суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи (наприклад, дати події, номера і дати документа, найменування сторони, прізвища особи тощо), або мають технічний характер. Однак якщо неправильне визначення стягуваної суми було наслідком застосування норм матеріального права, які не підлягали застосуванню, то про арифметичну помилку не йдеться і підстави для виправлення такої помилки відсутні.

У даному випадку не мала місце зміна дати події, найменування сторони, прізвища особи (хоча й потрібно було), а мала місце зміна стягуваної суми (щодо стягнення судового збору) та самостійного скасування свого ж рішення про відмову у частині позовних вимог, що є не припустимим при застосуванні процесуального інституту виправлення описки.

Приймаючи до уваги ту обставину, що судове рішення від 15.05.12р. набуло іншого змісту внаслідок прийняття ухвали від 28.05.12р. і є кінцевим судовим актом, яким закінчено розгляд спору та саме на підставі якого видається виконавчий документ - наказ господарського суду та враховуючи межі перегляду справи в апеляційній інстанції відповідно до статті 101 ГПК України з огляду на надані суду апеляційної інстанції повноваження, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги частково та прийняття нового рішення, яким слід позов задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14" (вул. Червоноармійська,18, м. Вінниця, р/р 26009070249001 в Імексбанк, МФО 302690, код ЄДРПОУ 13342848) 2521,58грн. - суми основного боргу, 86,21грн. - пені, 1609,50грн. - судового збору. В частині стягнення 2283,31грн. - суми основного боргу, 6668,93 грн. - пені. - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору (ч.2 ст.49 ГПК України) слід покласти на відповідача, незалежно від результатів вирішення спору, оскільки внаслідок неправильних дій (відмова від оплати рахунку за надані послуги) останнього та з його вини спір був доведений до суду.

Видачу наказу слід доручити господарського суду Вінницької області.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 15.05.12 р. у справі № 19/22/2012/5003 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора №14" (вул. Червоноармійська,18, м.Вінниця, р/р 26009070249001 в Імексбанк, МФО 302690, код ЄДРПОУ 13342848) 2521, 58 грн. - суми основного боргу, 86,21 грн. - пені, 1609 грн. 50 коп. - судового збору.

В частині стягнення 2283,31 грн. - суми основного боргу та 6668, 93 грн. пені - відмовити.

Доручити господарському суду Вінницької області видати наказ.

Справу №19/22/2012/5003 повернути господарському суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.