Рішення

від 06.07.2012 по справі 2-1216/2011

СТАНИЧНО-ЛУГАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Станично-Луганський районний суд Луганської області

Справа № 2-1216/2011

РІШЕННЯ

іменем України

06.07.2012 р. смт.Станиця Луганська Луганської області

Станично-Луганський районний суд Луганської області у складі:

головуючого Соболєва Є.О.

при секретарі Сухаревській Н.О.,

за участю: позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, відділу Держкомзему у Станично-Луганському районі Луганської області, третя особа: ОСОБА_5, про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсним державного акту на право власності на землю та скасування його державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася з цим позовом до суду до відповідачів, в якому вказала наступне.

Відповідач є спадкоємцем за заповітом, що прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Миколаївка, з яким вона проживала однією сім'єю з 1968 року, а в зареєстрованому шлюбі -з 25 червня 1977 року. Цей шлюб вони із ОСОБА_6 розірвали в судовому порядку 15 березня 2001 року.

У зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_6 вони побудували житловий будинок на земельній ділянці АДРЕСА_1, загальною площею 0,1766 га, цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, на який 10 червня 1987 року ними було отримано свідоцтво про право власності, як на об'єкт спільної сумісної власності подружжя. Однак приватизація земельної ділянки, на якій був побудований житловий будинок, була проведена на ім'я ОСОБА_6.

Майно, набуте у шлюбі, в тому числі житловий будинок та земельну ділянку вони із ОСОБА_6 ділили в судовому порядку, де уклали мирову угоду щодо поділу в натурі земельної ділянки та житлового будинку, за якою їй була виділена квартира № 1, яка складала 57/100 часток в житловому будинку, ОСОБА_6 -квартира № 2, яка складала 46/100 часток в житловому будинку, з виділенням їй 979 кв.м. земельної ділянки, а ОСОБА_6 -739 кв.м..

Вказана мирова угода була затверджена ухвалою Станично-Луганського районного суду від 02 лютого 2001 року, яка набрала законної сили і стала обов'язковою для всіх органів, установ, організацій, посадових осіб на території України.

Вказуючи, що вони із ОСОБА_6 виконали ухвалу суду та поділили житловий будинок в натурі. Спорів щодо меж земельних ділянок у них до дня смерті не виникало. Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 02 квітня 2007 року було узаконено їх право власності згідно ухвали суду. Зазначаючи про те, що коли вона звернулася до Миколаївської сільської ради у лютому 2011 року із заявою про приватизацію належної їй землі, то дізналася про порушення своїх прав з боку відповідача -її сина ОСОБА_3, який достовірно знаючи про те, що вони з його батьком поділили землю, реально користуючись тією земельною ділянкою, що належала ОСОБА_6, скориставшись державним актом на ім'я останнього, який фактично втратив силу на підставі фактичного розділу ділянки згідно ухвали суду, пред'явив його до державної нотаріальної контори і отримав свідоцтво про спадщину на всю землю, а потім на підставі свідоцтва про спадщину незаконно оформив на себе державний акт на усю земельну ділянку, після збільшення обсягу позовних вимог, просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ВМТ №127901, видане 13 квітня 2010 року державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори, реєстр № 493, на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку № 17 площею 0,1766 га по АДРЕСА_1, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 209357, виданий на ім'я ОСОБА_3 30 червня 2011 року на земельну ділянку площею 0,1766 га, розташовану по АДРЕСА_1 Станично-Луганського району Луганської області, реєстраційний номер 442488401000603, та скасувати його державну реєстрацію за вказаним реєстраційним номером в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали, за позивачку суду пояснення надавала її представник, яка підтвердила обставини наведені у позові, додатково пояснила, що її довірителька та ОСОБА_6 після затвердження мирової угоди повинні були розділити ділянки та оформити на себе державні акти. Нотаріус у даному випадку повинен був відмовити у видачі свідоцтва про право на спадщину до розгляду спору у суді.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник позов не визнали, надали свої письмові заперечення проти позову, які підтвердили в судовому засіданні, зазначаючи, що покійний ОСОБА_6 після поділу ділянки, бажаючи, щоб вона дісталася сину, за своє життя, викупив у позивачки виділену їй земельну ділянку. Таким чином, представник відповідача ОСОБА_3 вважала, що ОСОБА_1 повинна була звернутись до суду із позовом про виділення їй земельної ділянки під її будинком.

Від відповідача - відділу Держкомзему у Станично-Луганському районі надійшли письмові заперечення проти позову, в яких відповідач не вбачав порушень при оформленні держаного акту на землю на ім'я ОСОБА_3, вказуючи, що його було видано на підставі свідоцтва про право на спадщину, просив суд розглядати справу без участі їхнього пердставника.

Третя особа ОСОБА_5 вважав позов ОСОБА_1 обґрунтованим, суду пояснив, що спірна ділянка і на цей час фактично поділена, про ніякі домовленості між ОСОБА_6 і ОСОБА_1 щодо продажу земельної ділянку йому не відомо.

Вислухавши осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 1301 Цивільного кодексу України передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

З пояснень сторін, а також матеріалів справи судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 доводяться друг другу матір'ю і сином. ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 доводився відповідачу ОСОБА_3 рідним батьком, а з ОСОБА_1 померлий з 25 червня 1978 року до 2001 року перебував у зареєстрованому шлюбі.

Під час перебування ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_6 ними було побудовано житловий будинок АДРЕСА_1 Станично-Луганського району Луганської області, про що свідчить свідоцтво про право особистої власності на домобудівництво, видане 10 червня 1987 року на ім'я подружжя без зазначення їх часток у спільній сумісній власності.

Також під час зазначеного шлюбу ОСОБА_6 14 березня 1995 року на своє ім'я було оформлено державний акт № 644 на земельну ділянку, розташованому під зазначеним вище житловим будинком площею 0,1766 га, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку.

У березні 2001 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 розірвали шлюб, після чого останній звернувся до суду для поділу спільно нажитого майна.

За результатами розгляду вказаної справи між колишнім подружжям було укладено мирову угоду, яка була затверджена ухвалою Станично-Луганського районного суду Луганської області від 02 лютого 2001 року. За умовами вказаної мирової угоди було поділено майно подружжя, а саме житловий будинок та виділена для його будівництва і обслуговування земельна ділянка.

Ця ухвала набрала законної сили 12 лютого 2001 року і є обов'язковою для усіх організацій, підприємств, установ та посадових осіб на території України.

За своєю сутністю ця мирова угода є цивільно-правовою угодою між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 щодо режиму поділу їх спільно нажитого у шлюбі майна, законність якої і було посвідчено зазначеною вище ухвалою Станично-Луганського районного суду Луганської області.

Про факт саме поділу майна подружжя при розгляді цивільної справи, у якій була винесена вказана ухвала суду на затвердження мирової угоди сторін, свідчать матеріали даної цивільної справи, оглянутої в судовому засіданні, з яких йдеться, що позивачем ОСОБА_6 взагалі для вирішення справи не було надано державний акт про право власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданий на його ім'я14.03.1995 р.. Крім цього цей факт у своїх поясненнях підтвердив сам відповідач ОСОБА_3, який вказував на те, що насправді між його батьками відбувся поділ земельної ділянки, однак його мати не переоформила виділену за мировою угодою їй ділянку, оскільки за життя його батька ОСОБА_6 вона нібито продала останньому свою частку ділянки за 5000 грн.. Також ОСОБА_3 суду пояснював, що земельна ділянка і на цей час фактично поділена. Так, ділянкою, що розташована праворуч від входу користується позивачка, він користується ділянкою, яка розташована ліворуч, спорів щодо межі між ними немає.

До смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, колишнє подружжя частково виконало мирову угоду, а саме вони узаконили поділ житлового будинку, про свідчать правовстановлюючі документи, а також технічні документи на будинок. Поділ же земельної ділянки вони не узаконили, оскільки для цього на той час, за наявності державного акта, виданого на ім'я ОСОБА_6 їм необхідно було би звертатись до суду для визнання його недійсним, а вже потім приватизувати виділені мировою угодою на себе земельні ділянки.

Після своєї смерті ОСОБА_6 заповідав усе своє майно своєму сину ОСОБА_3. На переконання суду, це майно повинно було складатись із майна ОСОБА_6 виходячи із умов укладеної мирової угоди.

Із оспорюваного свідоцтва про право на спадщину (а.с. 59) вбачається, що при оформленні відповідачем ОСОБА_3 спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_6, останній для оформлення земельної ділянки, знаючи про існування мирової угоди і фактичний поділ земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, на дві ділянки, надав держаному нотаріусу державний акт № 644 від 14 березня 1995 року, чим підтверджуються доводи позивачки, про те, що ОСОБА_3 фактично ввів в оману нотаріуса щодо фактичного існування речей, розуміючи, що нотаріус дізнавшись про мирову угоду відмовив би йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на землю, і направив би його вирішувати це питання до суду.

Наведене переконало суд, що вказане вище свідоцтво про право на спадщину було отримано ОСОБА_3 в порушення вимог статті 1301 Цивільного кодексу України, оскільки ухвала Станично-Луганського районного суду від 02 лютого 2001 року, якою була посвідчена мирова угода між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в тому числі і земельної ділянки, скасована не була, а тому повинна була враховуватись нотаріусом при оформленні спадщини на ОСОБА_3. Таким чином, вимоги про визнання цього свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку є обґрунтованими.

Про правильність висновків суду з цього питання свідчить також те, що переоформлення в порядку спадкування у власність ОСОБА_3 всієї земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, на підставі державного акту, виданого на ім'я ОСОБА_6 порушує права позивачки на користування також земельною ділянкою для обслуговування її частки житлового будинку та прибудинковою територією.

За таких обставин, враховуючи, що суд визнав неправомірність оформлення на ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину усієї земельної ділянки по АДРЕСА_1 тільки на підставі державного акту № 644 від 14 березня 1995 року, виданого на ім'я ОСОБА_6, суд вважає обґрунтованими вимоги до відділу Держкомзему у Станично-луганському районі щодо визнання недійсним оформленого на підставі цього свідоцтва про спадщину державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 209357, виданого на ім'я ОСОБА_6 (а.с. 58), а також скасування його державної реєстрації, оскільки відділ Держкомзему знаючи про спірність ситуації, не зважаючи на прохання голови Миколаївської сільської ради призупинити виготовлення оспрюваного державного акта до вирішення спору, його виготовив та видав ОСОБА_3 на підставі визнаного судом недійсного документа.

Що стосується доводів відповідача та його представника відносно того, що померлий ОСОБА_6, за життя, за належну матері частку земельної ділянки віддавав гроші, суд їх не бере до уваги, оскільки ці доводи нічим не підтверджені, а доказування відповідно до частини четвертої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України не може ґрунтуватись на припущеннях.

Також такими, що не заслуговують на увагу є доводи представника відповідача стосовно того, що ухвала суду від 02.02.01 р. про затвердження мирової угоди не є законною, оскільки, з її слів, вона була постановлена на підставі недостовірного висновку будівельно-технічної експертизи без урахування державного акту на землю № 644 від 14 березня 1995 року, виданого на ім'я ОСОБА_7, оскільки, як зазначалося вище, зазначений акт позивачем до справи взагалі не долучався, крім того ця ухала суду ніким не оскаржувалась і набрала законної сили.

На підставі статті 88 Цивільного процесуального кодексу України у разі задоволення вимог позивачки з відповідачів на її користь слід стягнути усі судові витрати, понесені нею при зверненні з цим позовом до суду.

Крім цього, враховуючи, що позивачкою при зверненні до суду було сплачено судовий збір як за майновий позов, а він такого характеру не має, суд вважає, що в такому разі позивачка надмірно сплатила судовий збір на суму 807,00 грн., який їй слід повернути.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину ВМТ №127901, видане 13 квітня 2010 року державним нотаріусом Станично-Луганської державної нотаріальної контори, реєстр № 493, на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку № 17 площею 0,1766 га по АДРЕСА_1, цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯИ № 209357, виданий на ім'я ОСОБА_3 30 червня 2011 року на земельну ділянку площею 0,1766 га, розташовану по АДРЕСА_1 Станично-Луганського району Луганської області, реєстраційний номер 442488401000603, та скасувати його державну реєстрацію за вказаним реєстраційним номером в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Стягнути із ОСОБА_3 та відділу Держкомзему у Станично-Луганському районі, в рівних частках, на користь ОСОБА_1 17,00 грн. -суму судового збору, 120,00 грн. -витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, які були сплачені при зверненні з цим позовом до суду, а всього 137,00 грн.

Зобов'язати Казначейську службу у Станично-Луганському районі повернути ОСОБА_1 судовий збір в сумі 807,00 грн., який нею був надмірно сплачений за квитанцією Укркомунбанку № 00782У від 07.10.11р..

Рішення крім повернення судового збору може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Станично-Луганський районний суд Луганської області протягом 10-ти днів з моменту його проголошення, а особами, які не були присутніми в судовому засіданні -в той же строк з моменту отримання копії цього рішення.

Головуючий: