Постанова

від 30.09.2008 по справі 9/432

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ

АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ, 

вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н

О В А

І М Е Н Е

М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

 30.09.2008 р.                                                         

                                           №

9/432 

12:48

За позовом

ОСОБА_1

до

Державної

податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

про

скасування

рішення № 201/т/17-112 від 27.03.2008 р. та зобов'язання вчинити певні дії

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар

судового засідання: Таран

Т.К.

Представники:

Від

позивача:

ОСОБА_1

Від

відповідача:

ОСОБА_2

(довіреність НОМЕР_1 від 19.08.2008 р.)

Обставини

справи:

Позивач

звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним

позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва з

вимогами скасувати рішення про відмову у відшкодуванні частини процентів,

сплачених за іпотечним кредитом, викладену у листі № 201/т/17-112 від

27.03.2008 р. та зобов'язати відповідача відшкодувати частину процентів,

сплачених за іпотечним кредитом в сумі 4310,00 грн.

Позовні

вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушення норм

Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідач

позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного

позову повністю, оскільки оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень, у

порядку та спосіб, встановлені Законом України «Про державну податкову службу в

Україні», оскільки позивачем не дотримано положень Закону України «Про податок

з доходів фізичних осіб».

Розглянувши

подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення

представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на

яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення

для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд

міста Києва, -

встановив:

Між

Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»та ОСОБА_1 укладено

договір іпотеки № 27126 від 25.10.2006 р., умовами якого передбачено, що

кредитор приймає житло у заставу.

25.10.2006

р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк»та ОСОБА_1

укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_2, термін дії якого

становить 21 рік. Умовами договору визначено, що кредит надається на покупку

квартири.

28.02.2008

р. позивач -ОСОБА_1 подав до Державної податкової інспекції у Голосіївському

районі міста Києва декларацію про доходи за 2007 рік, якою включено до

податкового кредиту суму процентів, сплачених за фінансовим кредитом на

придбання житла позивачем.

Рішенням

Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва, оформлене

листом № 201/т/17-112 від 27.03.2008 р., повідомлено позивача, що якщо

фінансовий кредит на придбання (будівництво) житла було одержано фізичною

особою у банківській установі у іноземній валюті, то такий кредит не може

розглядатися як іпотечний кредит, за яким згідно із законом передбачено

реалізацію права платника податку на податковий кредит.

З

урахуванням викладених обставин, заслухавши пояснення представників сторін та

дослідивши надані ними докази, суд встановив, що позовні вимоги є

обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних

підстав.

Закон

України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових

послуг»встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг,

здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання

фінансових послуг.

Статтею 1 Закону

України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових

послуг»визначено, що фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику

юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент

Закон

України «Про банки і банківську діяльність»від 7 грудня 2000 року N 2121-III

визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові

засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Положенням

статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлено, що на

підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати визначені

банківські операції. Банк, має право здійснювати операції та угоди, зокрема,

операції з валютними цінностями.

Нормами

статті 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлено, що для

здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські

рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами,

банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній

валюті.

Банківські

розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із

правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку

України.

Пунктом 1.5.

статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22 травня

2003 року N 889-IV) встановлено, що іпотечний житловий кредит - фінансовий

кредит, що надається фізичній особі, товариству співвласників квартир або

житловому кооперативу строком не менше п'яти повних календарних років для

фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом або придбанням квартири

(кімнати) або житлового будинку (його частини) (з урахуванням землі, що

знаходиться під таким житловим будинком, чи присадибної ділянки), які надаються

у власність позичальника з прийняттям кредитором такого житла (землі, що

знаходиться під ним, чи присадибної ділянки) у заставу.

Пунктом

5.1.1. статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22

травня 2003 року N 889-IV) визначено, що платник податку має право на

податковий кредит за наслідками звітного податкового року, пунктом 5.1.2. -

підстави для нарахування податкового кредиту із зазначенням конкретних сум

відображаються платником податку у річній податковій декларації.

Пунктом 1.16

статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22 травня

2003 року N 889-IV) визначено, що податковий кредит - сума (вартість) витрат,

понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт,

послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім

витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких

дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу,

одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим

Законом. 

Відповідно

до пункту 5.2.1. статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних

осіб»до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати,

підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним

чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами

або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають

суму таких витрат.

Пунктом

5.2.2. статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено,

що зазначені у підпункті 5.2.1 цього пункту документи не надсилаються

податковому органу, але підлягають зберіганню платником податку протягом

строку, достатнього для проведення податковим органом податкової перевірки

стосовно нарахування такого податкового кредиту.

Пунктом

5.3.1. статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних

осіб»встановлено, що платник податку має право включити до складу податкового

кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених

платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із

статтею 10 цього Закону, фактично понесені ним протягом такого звітного року.

Нормами

статті 10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»передбачено:

Платник

податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину

суми процентів за іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом

звітного податкового року.

Таке право

виникає у разі, якщо за рахунок такого іпотечного житлового кредиту будується

чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений таким платником

податку як основне місце його проживання.

Право на

включення до складу податкового кредиту суми, розрахованої згідно з цією

статтею, надається платнику податку не частіше одного разу на 10 календарних

років починаючи з року, в якому об'єкт житлової іпотеки придбається або починає

будуватися.

Право на

включення частини суми процентів, фактично сплаченої за іпотечним житловим

кредитом, до складу податкового кредиту має особа, яка досягла 18-річного віку.

Пунктом

5.4.3. статті 5 Закону України «Про податок з доходів фізичних

осіб»передбачено: якщо платник податку не скористався правом на нарахування

податкового кредиту за наслідками звітного податкового року, то таке право на

наступні податкові роки не переноситься.

Аналізуючи

викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідач при розгляді

декларації позивача та винесенні оскаржуваного рішення діяв упереджено та

недобросовісно, з порушенням норм чинного законодавства України про

оподаткування доходів фізичних осіб, оскільки платники податку з доходів

фізичних осіб мають право включити до складу свого податкового кредиту частину

суми процентів, сплачених за іпотечними житловими кредитами, виданими та

повернутими в іноземній валюті

У

відповідності до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи

державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи

зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Закон

України «Про податок з доходів фізичних осіб»не обмежує жодною нормою право

платника податків на отримання податкового кредиту отриманням іпотечного

кредиту лише в національній валюті України -гривні. Закон визначає умовою лише

отримання іпотечного кредиту і виплаті по ньому відповідних відсотків.

Враховуючи

вищезазначене, частину 1 статті 19 Конституції України у відповідності до

якої  правовий порядок в Україні

грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити

те, що не передбачено законодавством, положення норм Цивільного кодексу

України,  Закону України «Про банки і

банківську діяльність», суд вважає безпідставним покликання відповідача на

заборону діючим законодавством України віднесення до податкового кредиту

платника податку -фізичній особі витрат зі сплати нею процентів по іпотечному

кредиту, отриманому таким платником в іноземній валюті.

Крім того,

умовою надання такого податкового кредиту є: по-перше, визначена іпотечним

кредитом сума процентів, по-друге, іпотечний кредит відповідає вимогам статті

10 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», по-третє, платник

податку скористався правом на нарахування податкового кредиту саме за

наслідками звітного податкового року.

Також, суд

не приймає до уваги як підставу для винесення оскаржуваного рішення та відмови

в задоволенні адміністративного позову посилання на лист Державної податкової

адміністратиції України «Про включення до податкового кредиту процентів по

іпотечному кредиту»від 26.04.2007 р. N 8445/7/17-0717, оскільки листи ДПА України

не є нормативно-правовими актами, тобто 

як обов'язковими до виконання, так і тими, що регулюють питання

реалізації відносин у сфері оподаткування.

Суд також не

враховує посилання відповідача (викладене у запереченнях проти позову) на

відсутність у поданих до податкового органу документах документів, що

підтверджують фактично понесені витрати платником податків (фіскального або

товарного чека, касового ордера, товарної накладної, інших розрахункових

документів), оскільки, в першу чергу, в оскаржуваному рішенні дану вимогу не

вказано як підставу для винесення оскаржуваного рішення, по-друге, законом не

зобов'язано подавати зазначені документи податковому органу, вказано, що вони

підлягають зберіганню платником податку протягом строку, достатнього для проведення

податковим органом податкової перевірки стосовно нарахування такого податкового

кредиту.

З

урахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно,

упереджено та помилково трактуються положення пункту 5.3.1. статті 5 Закону України

«Про податок з доходів фізичних осіб»(від 22 травня 2003 року N 889-IV), якими

встановлено, що платник податку має право включити до складу податкового

кредиту звітного року частину суми процентів за іпотечним кредитом, сплачених

платником податку, яка розраховується за правилами, визначеними згідно із

статтею 10 цього Закону, фактично понесені ним протягом такого звітного року.

Отже,

викладені вище обставини та пояснення сторін підтверджують, той факт, що

законодавець не ставить в залежність отримання відповідного податкового кредиту

від оформлення його у національній валюті України або і іноземній валюті, тобто

суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині скасування оскаржуваного

рішення підлягають задоволенню.

Щодо

позовної вимоги зобов'язати Державну податкову інспекцію у Голосіївському

районі відшкодувати позивачеві частину процентів, сплачених за іпотечним

кредитом в розмірі 4310,00 грн., суд дійшов висновку, що вона задоволенню не

підлягає з урахуванням наступного.

Закон

України «Про державну податкову службу в Україні»від  4 грудня 1990 року N 509-XII визначає статус

державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності.

Відповідно

до положень статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в

Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу,

районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції

виконують такі функції, зокрема:

-          здійснюють контроль за своєчасністю,

достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових

платежів);

-          забезпечують облік платників

податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження

цих податків, платежів, а також здійснюють реєстрацію фізичних осіб -платників

податків та інших обов'язкових платежів;

-          контролюють своєчасність подання

платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій,

розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших

платежів, а також перевіряють достовірність цих документів щодо правильності

визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків, інших платежів.

Пунктом

18.8. статті 18 Закону України «Про податок з доходів фізичних

осіб»встановлено, що сума коштів, яка підлягає поверненню платнику податку,

зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному

банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, визначену у декларації,

протягом 60 календарних днів від дня отримання такої декларації.

Положеннями

статті 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що

особою, яка несе відповідальність за неповне або несвоєчасне повернення суми

надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на

податковий кредит, є:

а)

податковий орган, який порушує строки подання розрахунку такої суми або занижує

його розмір;

б) орган

Державного казначейства України, що порушує строки такого повернення або

занижує його розмір.

Повернення

суми надміру сплаченого податку, у тому числі внаслідок застосування права на

податковий кредит, відповідно до підпункту 20.4.2 цього пункту здійснюється

органом державного казначейства з рахунку, на який зараховується цей податок до

його розподілу між рівнями відповідних місцевих бюджетів.

У разі коли

особи, що зобов'язані цим пунктом нести відповідальність за неповне або

несвоєчасне надання платнику податку бюджетного відшкодування, не здійснюють

або відмовляються здійснювати зазначене відшкодування (його частини) всупереч

нормам цього Закону, то платник податку має право оскаржити їх дії

(бездіяльність) у суді (господарському суді) без попередньої сплати державного

мита у зв'язку з поданням позовної заяви (скарги).

Бюджетним

кодексом України від 21 червня 2001 року N 2542-III визначаються засади

бюджетної системи України, її структура, принципи, правові засади

функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та

відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно

до положень статті 50 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України

веде бухгалтерський облік всіх надходжень, що належать Державному бюджету

України, та за поданням органів стягнення здійснює повернення коштів, що були

помилково або надмірно зараховані до бюджету.

Порядок

повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих

бюджетів, затверджений наказом Державного казначейства України від 10 грудня

2002 р. N 226 (у редакції наказу Державного казначейства України від 29 травня

2008 р. N 181), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 грудня 2002 р.

за N 1000/7288, розроблено на виконання статей 48, 50 та 78 Бюджетного кодексу

України та відповідно до Положення про Державне казначейство України,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 N 1232 та

визначає процедури повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до

державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів (обов'язкових

платежів) та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних

позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому

числі залучених державою або під державні гарантії (далі - платежі).

Відповідно

до Порядку № 226 повернення помилково або надмірно зарахованих до бюджету

платежів у національній валюті здійснюється органами Державного казначейства

України з відповідних рахунків, відкритих в органах Державного казначейства

України згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та

місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державного казначейства України від

28.11.2000 N 119, зі змінами (далі - План рахунків), шляхом оформлення

розрахункових документів.

Повернення

помилково або надмірно зарахованих до бюджету податків, зборів (обов'язкових

платежів) та інших доходів бюджетів здійснюється за заявою платника та поданням

органів, які повинні забезпечувати надходження платежів до бюджету та за якими

згідно із законом закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до

бюджету. Подання надається до органу Державного казначейства України за формою,

передбаченою відповідними спільними нормативно-правовими актами Державного

казначейства України з питань повернення помилково або надмірно зарахованих до

бюджету коштів, або в довільній формі з обов'язковим зазначенням такої

інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету,

найменування (П. І. Б.) платника, ідентифікаційного коду за ЄДРПОУ або

ідентифікаційного номера за ДРФО (за наявності), суми платежу, що підлягає

поверненню, дати та номера розрахункового документа, який підтверджує

перерахування коштів до відповідного бюджету.

Відповідно

до Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою

Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 р. N 1232,  Державне казначейство України (далі -

Казначейство) є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну

і йому підпорядковується.

Відповідно

норм Положення казначейство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:

-          повертає кошти, помилково або

надмірно зараховані до бюджету, за поданням органів стягнення, яким відповідно

до законодавства надано право стягнення до бюджетів податків, зборів

(обов'язкових платежів) та інших надходжень.

У

відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№ 254 к/96-ВР

від 28.06.1996 р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування,

їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у

спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже,

аналізуючи викладені вище обставини, позовна вимога щодо стягнення суми коштів,

яка підлягає поверненню внаслідок застосування права на податковий кредит, у

розмірі 4310,00 грн. задоволенню не підлягає, оскільки до компетенції Державної

податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва не належать функції з

безпосередньої виплати (відшкодування) податкового кредиту. До повноважень

органу податкової служби належить лише своєчасне надання достовірних відомостей

до органів Державного казначейства України про необхідність повернення коштів

платнику податків.

Частиною 1

статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при

вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи

державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові

особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що

передбачені Конституцією та законами України.

Суд також

бере до уваги, що згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного

судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності

суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті

(вчинені) вони, зокрема:

1) на

підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та

законами України;

2) з

використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано,

тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення

(вчинення дії);

4)

безсторонньо (неупереджено);

5)

добросовісно;

6)

розсудливо;

7) з

дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій

дискримінації;

8)

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими

несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на

досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9)  з урахуванням права особи на участь у процесі

прийняття рішення;

10)  своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає,

що рішення відповідача про відмову в поверненні коштів прийнято з порушенням

вищезазначених принципів, зокрема: рішення прийнято не на підставі Конституції

та законів України, не обґрунтовано, недобросовісно, без дотримання принципу

рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Відповідно

до ч.  2 ст. 71  Кодексу адміністративного судочинства України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та

заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Доказів, які

б спростовували доводи позивача відповідачі суду не надали.

Згідно з ч.

2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних

справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта   владних  

повноважень обов'язок   щодо

доказування правомірності свого рішення, дії 

чи  бездіяльності покладається на

відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч

наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів

правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи

всі наведені обставини в їх сукупності, матеріали справи, норми діючого

законодавства України, пояснення та заперечення сторін, суд дійшов висновку, що

позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи

викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного

судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

                    Задовольнити адміністративний

позов частково.

                    Скасувати рішення Державної

податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва про відмову у

відшкодуванні частини процентів, сплачених за іпотечним кредитом, викладену у

листі № 201/т/17-112 від 27.03.2008 р.

                    В іншій частині позовних

вимог відмовити.

                    Стягнути з Державного

бюджету України на користь Тивоняку Івану Дмитровичу (м. Київ, вул.

Заболотного, 72, кв. 38) витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 (три)

грн. 40 (сорок) коп.

Постанова

відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України

набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне

оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова

може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її

складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.  ст. 

185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання

через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням

протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана

без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається

у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                                       

О.В. Кротюк