Постанова

від 18.07.2012 по справі 5011-24/1349-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2012 р. Справа № 5011-24/1349-2012

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

Головуючого судді Кузьменка М.В.,

суддів Васищака І.М.,

Овечкіна В.Е.,

розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 р. у справі № 5011-24/1349-2012 господарського суду міста Києва

за позовомКомунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа"

до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрконсалтинг груп" стягнення 9 287,01 грн.

за участю представників:

КП "Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" - Миткалик Є.В.;

ТОВ "Укрконсалтинг груп" - Матюшенко Д.В.;

в с т а н о в и л а:

Комунальне підприємство Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрконсалтинг груп" 9 287,01 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 13.05.2011 р. відповідачу в рахунок оплати послуг, замовлених за договором № 00.03.0059 від 15.03.2011 р., перераховано 9 287,01 грн. Між тим, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2011 р., яке є преюдиційним для даної справи, вказаний договір визнано недійсним. При цьому, грошові кошти, які безпідставно отримані відповідачем, ним до цього часу не повернуті (а.с.5-6).

Відповідач у справі - ТОВ "Укрконсалтинг груп" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що, оскільки в силу ст. 207 ГК України, договір може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, то одержання на підставі договору коштів до моменту визнання його недійсним не є безпідставним (а.с.41-42).

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р. позов задоволено повністю (а.с.50-53).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем перераховано на рахунок відповідача за недійсним правочином 9 287,01 грн., отже, на підставі ст. 1212 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню вказана сума.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 р. рішення господарського суду міста Києва від 21.03.2012 р. скасовано, а у задоволенні заявлених вимог відмовлено (а.с.71-76).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що застосування у даному випадку наслідків недійсного правочину є неможливим, оскільки виконавець надав послугу у процесі юридичної діяльності і продав не результат, а дії, які до нього призводили.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, КП "Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду міста Києва.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права (а.с.86-89).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача повернути позивачу грошові кошти, перераховані позивачем відповідно до платіжного доручення № 3339 від 13.05.2011 р.

Така вимога позивача мотивована тим, що ним сплачено відповідачу 9 287,01 грн. за послуги, надані на підставі договору, визнаного недійсним рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2011 р., яке є преюдиційним для даної справи.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено перерахування ним коштів. Крім того, оскільки договір визнано недійсним в судовому порядку, грошові кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Однак, такого висновку суд першої інстанції дійшов з порушенням норм матеріального права, що стало підставою для скасування прийнятого рішення в апеляційному порядку.

Так, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Так, відповідно до ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч.3 вказаної норми, зазначені положення застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що до предмету доказування у даній справі входить встановлення наступних обставин: чи набув відповідне майно відповідач за рахунок позивача; чи є для цього підстави.

З'ясовуючи наявність підстав для набуття відповідних коштів відповідачем, судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

15.03.2011 р. сторонами у справі укладений договір про закупівлю послуг за державні кошти № 00.03.0059, за умовами якого відповідач зобов'язувався за завданням позивача на свій ризик і своїми силами в порядку та на умовах, визначених договором, відповідно до інформації про необхідні технічні, якісні та кількісні характеристики предмета закупівлі, визначені документацією з конкурсних торгів, надати протягом терміну дії договору послуги в галузі права -консультативні послуги з юридичних питань і послуги з представництва у зв'язку з цивільним правом, а замовник, в свою чергу, зобов'язувався у порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити надані послуги.

08.04.2011 р. сторони підписали двосторонній акт здачі-приймання наданих згідно договору послуг, яким підтверджується, що виконавець надав, а замовник прийняв послуги, пов'язані зі зменшенням та (або) погашенням заборгованості боржниками перед замовником відповідно до п. 5.1 договору на загальну суму 79 287,01 грн.

Згідно наявного у матеріалах справи платіжного доручення № 3339 від 13.05.2011 р. позивач отримані від відповідача послуги оплатив частково на суму 9 287,01 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2011 р. у справі № 32/5005/11275/2011, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2011 р., задоволено позов КП Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" до ТОВ "Укрконсалтинг груп" про визнання недійсним договору. Визнано недійсним укладений між сторонами договір про закупівлю послуг за державні кошти № 00.03.0059 від 15.03.2011 р.

Посилаючись на приписи ч. 1 ст. 216, ст. 1212 ЦК України, КП Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Укрконсалтинг груп" про стягнення сплачених на виконання недійсного правочину грошових коштів у розмірі 9 287,01 грн.

За результатами розгляду спору по суті місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач, як заінтересована особа, на підставі, зокрема, ст.1212 ЦК України має право на повернення сплаченого за недійсним правочином та задовольнив позов у повному обсязі.

Переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, усуваючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Так, в силу ч. 3 ст. 207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що результату надання послуги передує вчинення дій, які не мають матеріального втілення, і складають з послугою єдине ціле, адже при наданні послуги продається не сам її результат, а дії, які до нього призвели, отже цінністю є сама лише діяльність виконавця.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтвердив факт надання відповідачем послуг згідно укладеного між сторонами правочину, який в подальшому визнано недійсним у судовому порядку.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків.

Встановлені апеляційним господарським судом фактичні обставини справи підтверджують неможливість застосування у даному випадку реституції, як наслідку визнання укладеного між сторонами правочину недійсним, а також неможливість повернення сторін у первісне положення, оскільки виконавець надав послугу у процесі юридичної діяльності з надання консультації у галузі права, і продав не результат, а дії (діяльність), які до нього призводили.

В силу ст. 901 ЦК України фактичне надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником породжує у останнього обов'язок розрахуватися за спожиті послуги.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є правильним, а підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 р. у даній справі немає.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2012 р. у справі № 5011-24/1349-2012 господарського суду міста Києва залишити без змін, а касаційну скаргу Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Дніпродзержинськтепломережа" -без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Овечкін В.Е.