Постанова

від 16.07.2012 по справі 11/127-10

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«03»липня 2012 р. Справа №11/127-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Тихий П.В.,

при секретарі Голозубовій О. І.,

за участю представників сторін:

позивача -Алфімов В. В. , довіреність від 27.07.2010 року,

відповідача -ОСОБА_2, довіреність від 14.03.2011 року,

третя особа -не з'явилась,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх. №1809 С/1-42) позивача -Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат», м. Ромни Сумської області, на рішення господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі №11/127-10,

за позовом Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат», м. Ромни Сумської області,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ромни Сумської області,

третя особа -Роменська міська рада Сумської області,

про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2010 року Виробничо-торгівельне колективне підприємство «Роменський меблевий комбінат»звернулось до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив суд усунути перешкоди Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат»в здійсненні права користування земельною ділянкою, площею 2,323 га, розташованої в АДРЕСА_1, та усунути перешкоди ВТКП «Роменський меблевий комбінат»в здійсненні права власності нежитловим приміщенням -складом магазином, літера «В. В1»за адресою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 знести три-, двоповерхову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та одноповерхову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі №11/127-10, (суддя Зражевський Ю.О.) клопотання позивача про відкладення розгляду даної справи відхилено. У задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, Виробничо-торгівельне колективне підприємство «Роменський меблевий комбінат», не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року по справі №11/127-10 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким: усунути перешкоди Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат»в здійсненні права користування земельною ділянкою, площею 2,323 га, розташованої в АДРЕСА_1, яка знаходиться в постійному користуванні на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії СМ №00023, зареєстрованого в Книзі записів актів на право постійного користування землею за №23 та усунути перешкоди Виробничо-торгівельного колективного підприємства «Роменський меблевий комбінат»в здійсненні права власності нежитловим приміщенням - складом магазином, літера «В. В1»за адресою АДРЕСА_1 яке належить на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 30.03.2007 року, шляхом зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 знести три-, двоповерхову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 та одноповерхову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги скаржник посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи; порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

По-перше, скаржник вважає, що внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки при будівництві АДРЕСА_2 відповідачем порушено межі земельної ділянки ВТКП «Роменський меблевий комбінат», яка проходить по координатним точкам №5, 1 та при будівництві АДРЕСА_3 порушено межі земельної ділянки ВТКП «Роменський меблевий комбінат», яка проходить по координатним точкам №8, 7, 6. Реконструкція приміщення магазину продовольчих товарів з прибудовою двох квартир за адресою АДРЕСА_2 є самочинним будівництвом, проведеним без належного дозволу та з істотним порушенням будівельних норм і правил.

По-друге, на думку апелянта, при будівництві будівлі «8-З»відповідачем не врахована відстань від будівлі відповідача до межі сусідньої земельної ділянки не менше ніж 1,0 м., що порушує п. 3.25. ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень та протипожежні вимоги і правила, внаслідок чого позивач не має можливості обслуговувати належну йому будівлю «10-л».

По-третє, позивач зазначає, що внаслідок проведення відповідачем самовільної реконструкції будівлі «8-Ж»останнім порушено вимоги п. 4.3.7. Правил безпеки систем газопостачання України, бо будівлю збудовано на відстані менше 4-х метрів до газопроводу, що призвело до порушень права користування газопроводом середнього тиску.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на частини 1, 4 ст. 376 Цивільного кодексу України, ст. 152, 212 Земельного кодексу України.

08.06.2012 року відповідач через канцелярію суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх. №4775), в якому зазначив, що порушення відстані між газопроводом та будівлею 8-Ж виникло у зв'язку з порушенням будівельних норм при будівництві саме газопроводу.

Також відповідач вказує, що з постанови Сумського окружного адміністративного суду від 08.02.2012 року у справі №1870/8197/11 вбачається, що реконструкція відповідачем будівлі 8-Ж не є самовільною, бо ним подано на реєстрацію декларацію про початок будівельних робіт, яку зареєстровано інспекцією ДАБК.

До судового засідання з'явилися представники позивача та відповідача, які підтримали свої вимоги та заперечення.

Третя особа до судового засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України встановлені підстави для відкладення розгляду справи, а саме:

1. Нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу;

2. Неподання витребуваних доказів;

3. Необхідність витребування нових доказів;

4. Залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача;

5. Необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.

Розглянувши заявлене клопотання позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні з огляду на те, що позивач не обґрунтував належним чином необхідності відкладення розгляду справи

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, доводи сторін, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Роменської міської ради народних депутатів від 22 квітня 1998 року №150 позивачу видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії СМ №00023 від 15.06.1998 року про постійне користування земельною ділянкою площею 2,323 га для розміщення і експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель і споруд.

На зазначеній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля магазин-склад літера «В. В1»за адресою АДРЕСА_1, яка належить ВТКП «Роменський меблевий комбінат».

26.06.1978 року був введений в експлуатацію газопровід середнього тиску по АДРЕСА_1, що перебуває у позивача на балансі і використовується для транспортування природного газу на ВТКП «Роменський меблевий комбінат»для забезпечення його діяльності. Висновком №18 комісійної будівельно-технічної експертизи від 20.03.2012 року встановлено, що даний газопровід був прокладений на відстані 0,90 м до будівлі АДРЕСА_2

У 2004 році фізична особа-підприємець ОСОБА_1 набув у власність будівлю за адресою: АДРЕСА_2 та добудував трьох-, двохповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 та одноповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_3

Право користування відповідачем земельної ділянки площею 0,0460 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується договором оренди землі від 30.06.2006 року, укладеного відповідачем з Роменською міською радою в особі міського голови Помарана П. І., актом приймання-передачі земельної ділянки від 30.06.2006 року.

18.12.2006 року відповідач отримав дозвіл №66 Інспекції ДАБК м. Ромни на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_3

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив реконструкцію будівлі та споруджено трьох-, двохповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 та одноповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_3

22.07.2008 року відповідач отримав акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_3

30.09.2008 року відповідачем зареєстровано право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3

31.05.2011 року відповідач зареєстрував у ДАБК декларацію про початок будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2.

31.08.2011 року відповідачем зареєстровано декларацію про готовність об'єкту до експлуатації за адресою: АДРЕСА_2.

23.05.2012 року відповідачем зареєстровано право приватної власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, керувався положеннями ст. 376 Цивільного кодексу України з огляду на те, що доказів порушення прав інших осіб матеріали справи не містять. Також рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач земельну ділянку самовільно не займав, придбав нежитлову будівлю вже з порушенням будівельних норм.

Колегія суддів, надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку доказам у справі в їх сукупності, враховуючи при цьому предмет та підстави позову, погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, в основі самовільного зайняття земельної ділянки лежить порушення установленого порядку щодо передачі (надання) земельних ділянок з установленням меж та оформлення права на них.

Відповідно до положень п. 1 ст. 93 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою виникає, зокрема, з договору оренди.

Моментом виникнення такого права у відповідності до ст.125 Земельного кодексу України є державна реєстрація.

Самовільне зайняття земельної ділянки кваліфікується як правопорушення, однією з ознак якого є вина та протиправна поведінка особи, яка зайняла ділянку.

Відповідно до положень ст. 212 Земельного кодексу України, самовільно зайняті ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ним.

Право користування відповідачем земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 підтверджується договором оренди землі від 30.06.2006 року, укладеного ПП ОСОБА_1 з Роменською міською радою, актом приймання-передачі земельної ділянки від 30.06.2006 року.

При цьому, з висновку комісійної судової будівельно-технічної експертизи по першому питанню №18 від 20.03.2012 року, вбачається, що експертам не видається за можливе дослідити дане питання, так як надана для дослідження технічна документація із землеустрою відображена в матеріалах справи неоднозначно (з помилками).

Межі земельних ділянок позивача АДРЕСА_1 та відповідача (АДРЕСА_2) перетинаються по координатним точкам №1, 5, 6, 7, 8. Накладення меж земельних ділянок виникло у зв'язку з помилками допущеними землевпорядною організацією у розрахунках при складанні технічної документації на землю.

Ані висновок експертизи, ані інші наявні у справі документи не встановлюють вини відповідача.

Зазначені обставини свідчать, що здійснюючи право власності (в тому числі шляхом реконструювання) на будівлю «8-З»ОСОБА_1 мав право користування земельною ділянкою відповідно до закону. При цьому, факт накладання земельних ділянок по точкам №1, 5, 6, 7, 8 мав місце внаслідок помилки при складанні технічної документації, і не зумовлений будь-якими діями або бездіяльністю ОСОБА_1

Наведеним спростовується правова позиція ВТКП «Роменський меблевий комбінат»щодо самовільного зайняття земельної ділянки ОСОБА_1, а відтак, відсутні підстави для звільнення земельної ділянки у відповідності до ст. 212 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що при будівництві будівлі «8-З»відповідач порушив вимоги п. 3.25 ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень та протипожежні вимоги і правила, внаслідок чого позивач не має можливості обслуговувати належну йому будівлю «10-л», з огляду на те, що дане посилання не відповідає дійсності.

Так, п. 3.25. ДБН 360-92 Планування і забудова міських і сільських поселень дійсно встановлює, що відстань від крайньої точки будівлі до межі сусідньої земельної ділянки має складати не менше 1-го метра. Однак, така вимога запроваджена законодавцем задля здійснення обслуговування цієї будівлі, а не будь-якої іншої.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Колегія суддів зазначає, що під порушенням права власності розуміються конкретні порушення, внаслідок яких особа позбавлена можливості володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном, або в якійсь мірі обмежуються ці права внаслідок дії або бездіяльності сторони. Тобто, обов'язковою умовою є доведення факту порушення або обмеження цих прав. Однак, позивач тільки констатує порушення п. 3.25. ДБН 360-92, але доказів на підтвердження будь-якого негативного впливу цього порушення ДБН на майно позивача відсутні.

Тільки невідповідність відстані будівлі «8-З»від будівлі «10-л»менше 1 метра (як встановлено п. 3.25. ДБН 360-92) не свідчить про порушення прав позивача в розумінні ч.7 ст. 376 Цивільного кодексу України.

Додатково суд враховує, що відповідач усунув порушення будівельних норм при будівництві будівлі «8-З»стосовно водовідведення, та зробив систему зливу, в підтвердження чого надав фото докази, які долучені до матеріалів справи

Апелянт вказує на те, що внаслідок проведення відповідачем самовільної реконструкції будівлі «8-Ж»останнім порушено вимоги п. 4.3.7. Правил безпеки систем газопостачання України, бо будівлю збудовано на відстані менше 4-х метрів до газопроводу.

Рішенням господарського суду Сумської області від 03.04.2012 року у справі №5021/487/2011, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.06.2012 року у справі №5021/487/2011 за позовом ВТКП «Роменський меблевий комбінат»до ФОП ОСОБА_1 про зобов'язання вчинити певні дії, яке відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Цивільного кодексу України є преюдиціальним, встановлено, що після проведення реконструкції будівлі «8-Ж»відповідачем, відстань до газопроводу середнього тиску, по АДРЕСА_1, змінилась від 0,15 м. до 2,20м, а саме відстань до газопроводу, відповідно до «Карти-схеми газопроводу середнього тиску до Роменського меблевого комбінату, в АДРЕСА_1, в точці де відстань становить 1,78 м - зменшилася на 0,15 м, а в точці де відстань становить 0,58 м - зменшилася на 2,20 м. Зменшення відстані до газопроводу було зумовлене за рахунок облицювання будівлі керамічною цеглою (на 0,15 м.) та влаштування коридору, площею 9,1 м2 (на 2,20 м.). В період з 1976 по 1978р. на місці теперішньої будівлі «8-Ж»знаходилася будівля «К-1». На генеральному плані, який знаходиться в проекті «На проведение котлов ДКВР - 2,5X13 с твердого на газообразное топливо на Роменском мебельном комбинате», зазначено, що газопровід середнього тиску проходить через будівлю, яка за своїм місцезнаходженням відповідає будівлі «К-1». Відхилення влаштованого газопроводу середнього тиску від проектної документації до будівлі складу-магазину «В», «В1»на 0,40 м., до будівлі «8-Ж»- на 2,60 м. Таким чином, викладене вказує на те, що у 2004 р. відповідач набув у власність АДРЕСА_2, відстань між якою та газопроводом середнього тиску вже на той час складала 0,90 м.

Отже, будівлю «8-Ж»він отримав у власність вже після того як був побудований газопровід. На час придбання будівлі по АДРЕСА_2, відстань між нею та газопроводом середнього тиску по АДРЕСА_1 вже становила 0,92 м., замість належних 4,00 м. Тобто, порушення відстані між газопроводом та будівлею «8-Ж»виникло у зв'язку з порушенням будівельних норм при будівництві саме газопроводу.

Також рішенням господарського суду Сумської області від 03.04.2012 року у справі №5021/487/2011 встановлено факт відсутності у ВТКП «Роменський меблевий комбінат»правовстановлюючих документів на газопровід, що свідчить про те, що ВТКП «Роменський меблевий комбінат»є неналежним позивачем.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ані в резолютивній частині позовної заяви, ані в резолютивній частині апеляційної скарги ВТКП «Роменський меблевий комбінат»немає вимог стосовно порушення права користування газопроводом середнього тиску.

Згідно з ч. 3 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Правила щодо самочинного будівництва та його правові наслідки встановлені ст. 376 ЦК України, згідно ч. 1 та ч. 2 якої житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що нерухоме майно вважається самочинним у випадках, що визначені даною правовою нормою, а саме: якщо воно побудоване на земельній ділянці, що не надавалась для цієї мети; якщо не було належного дозволу на будівництво; якщо не було належно затвердженого проекту; якщо будівництво здійснено з істотними порушеннями будівельних норм та правил.

Відповідно до ч. 7 ст. 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Із припису даної правової норми випливає, що з позовом про знесення самочинного будівництва мають право звертатись лише органи місцевого самоврядування (в даному випадку це Роменська міська рада), та для вирішення спору щодо знесення спірного майна господарський суд має дослідити обставини щодо наявності проекту на будівництво кожної спірної будівлі, істотного відхилення від проекту, істотного порушення будівельних норм та правил при здійсненні будівництва та можливості здійснення відповідної перебудови.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази вивчення можливості здійснення перебудови, та відсутні докази неможливості усунення порушень прав позивача.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Таким чином, суд першої інстанції вірно застосував положення ст. 376 Цивільного кодексу України, ст. ст. 152, 212 Земельного кодексу України, п. 3.25. ДБН 360-91 Планування і забудова міських і сільських поселень, п. 4.3.7. Правил безпеки систем газопостачання України, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Зважаючи на наведене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуальногоо кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовити.

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі №11/127-10 залишити без змін.

Головуючий суддя В. В. Россолов

Суддя Н. М. Пелипенко

Суддя П. В. Тихий

Повний текст постанови складено 07.07.2012 року.