Постанова

від 17.07.2012 по справі 5004/292/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2012 р. Справа № 5004/292/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Гулова А.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Петухов М.Г.

при секретарі Басюку Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Ойцюся О.І. - директора

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка", м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області

від 18.04.12 р. у справі № 5004/292/12 (суддя Костюк С.В. )

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свитязь-Луцьк", м.Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка", м.Луцьк

про стягнення 12976,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 18.04.2012р. у справі №5004/292/12 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Свитязь-Луцьк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" про стягнення 12976,28 грн. задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 12976,28 грн., з них 11263,60 грн. заборгованості, 563,80 грн. відсотків річних, 1148,88 грн. інфляційних, а також 1277,71 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Мотивуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, зокрема, наступне:

- позивач, в порушення приписів ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», в накладній на відвантаження №ТВВВ-00441 від 02.03.2010р. на суму 21263,60 грн. підставою для відвантаження товару вказав договір купівлі-продажу, без зазначення його номеру та дати, а враховуючи той факт, що позивачем до позовної заяви додано договір реалізації від 26.01.2012р., незрозуміло по якому з цих договорів виписана вищевказана накладна;

- у накладній №ТВВВ-00441 від 02.03.2010р. не зазначено номер довіреності на отримання товару та прізвища особи, уповноваженої на отримання товару, а також не проставлена печатка ТОВ "Агротехніка", що не було взято до уваги судом першої інстанції;

- акт звірки розрахунків за період з 01.01.2010р. по 01.04.2011р., копія якого додана до позовної заяви, зі сторони ТОВ "Свитязь-Луцьк" підписаний бухгалтером, хоча в акті вказано, що він підписується директором, а з боку ТОВ "Агротехніка" підписаний особою, прізвище та посадове становище якої взагалі не вказані.

Позивач у письмовому відзиві №81 від 01.06.2012р. та його представник в судовому засіданні заперечили проти доводів та вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення господарського суду Волинської області від 18.04.2012р. законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с.71-72).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

13.07.2012р. на адресу суду від ТОВ "Агротехніка" надійшло клопотання №1-4/625 від 12.07.2012р. про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду представника відповідача, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, а також, беручи до уваги клопотання ТОВ "Агротехніка", судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2010 року між ТОВ "Свитязь-Луцьк" (постачальник) та ТОВ "Агротехніка" (покупець) укладено договір реалізації (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник продає пакетоване та вагове насіння, цибулини квітів, саджанці троянд, отрутохімікати та інше, у кількості та за ціною у відповідності з товарними накладними на умовах, передбачених даним договором (а.с.9).

Згідно п.1.2 договору істотні умови договору купівлі-продажу на кожну партію товару вважаються погодженими з моменту підписання сторонами накладної на передачу товару.

Пунктом 3.1 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на умовах самовивозу зі складу постачальника.

Відповідно до п. 4.1.1 договору оплата здійснюється протягом 14-ти календарних днів після отримання товару, причому наступна поставка здійснюється після розрахунку за попередню.

Згідно п. 4.1.2 договору остаточний розрахунок має бути проведений до 01.07.2010 року.

Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що дострокові та часткові платежі дозволені.

Для здійснення оплати за товар ТОВ "Свитязь-Луцьк" виставило рахунок №РАХН-00070 від 22.02.2010 року на суму 21263,60 грн. (а.с.35).

Згідно накладної на відвантаження №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року ТОВ "Свитязь-Луцьк" було відпущено ТОВ "Агротехніка" товар на загальну суму 21263,60 грн. (а.с.10).

Як вбачається з банківської виписки за 01.03.2010 року ТОВ "Агротехніка" здійснило оплату рахунку №70 від 22.02.2010 року за насіння пакетоване в сумі 10000,00 грн. (а.с.36)

Позивачем на відпущений товар виписано дві податкові накладні №НПДВ-00424 від 01.03.2010 року на суму 10000,00 грн. по першій події - попередній оплаті товару та №НПДВ-00446 від 02.03.2010 року на суму 11263,60 грн., загальна сума яких складає 21263,60 грн. (а.с.33,34).

При цьому, у податковій накладній від 01.03.2010р. в графі "умова поставки (форма цивільно-правового договору)" зазначено документ №БАНК-00033-4 від 01.03.2010р., а у податковій накладній від 02.03.2010р. - накладну №ТВВВ-00441 від 02.03.2010р.

Сторонами було підписано акт взаємозвірки розрахунків за період з 01.01.2010р. по 01.04.2011р., згідно якого заборгованість ТОВ "Агротехніка" становить 11263,60 грн. (а.с.15).

За вказаних обставин, ТОВ "Свитязь-Луцьк" звернулося до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з ТОВ "Агротехніка" 16345,95 грн., з яких 11263,60 грн. заборгованості за товар, 902,94 грн. пені, 2252,72 грн. штрафу, 563,80 грн. річних та 1362,89 грн. інфляційних (а.с.3-4).

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Волинської області від 18.04.2012р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 12976,28 грн., з них 11263,60 грн. заборгованості, 563,80 грн. відсотків річних, 1148,88 грн. інфляційних, а також 1277,71 грн. витрат по сплаті судового збору; в решті позову відмовлено (а.с.45-46).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на договір реалізації від 26.01.2010 року, як на підставу для стягнення боргу за поставлений по накладній №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року товар, з огляду на таке.

Так, у видатковій накладній відсутнє посилання на зазначений договір, вказано лише, що підставою поставки товару являється договір купівлі-продажу.

Разом з тим, у платіжному дорученні №581 від 01.01.2010р. підставою для оплати 10000,00грн. за насіння пакетоване відповідач зазначив рахунок №70 від 22.02.2010р., а у податкових накладних, виписаних позивачем на відпущений товар, підставою поставки зазначено, зокрема: у податковій накладній №НПДВ-00424 від 01.03.2010 року на суму 10000,00грн. - документ №БАНК-00033-4 від 01.03.2010р., а у податковій накладній №НПДВ-00446 від 02.03.2010 року на суму 11263,60 грн. - накладну №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року.

Наведене не дає підстав вважати, що саме на виконання договору реалізації від 26.01.2010р. позивач поставив, а відповідач прийняв товар на суму 21263,60 грн.

Враховуючи викладене, правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем є позадоговірні правовідносини з купівлі-продажу товару по накладній №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року.

Згідно ч.1 і ч.2 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст.ст.525, 527 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідач не надав господарському суду належних та допустимих доказів виконання грошового зобов'язання за отриманий по накладній №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року товар на суму 11263,60 грн.

Як свідчать матеріали справи, прийнятий для оплати рахунок позивача №70 від 22.02.2010р. на суму 21263,00 грн. відповідач оплатив в сумі 10000,00 грн.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2010р. по 01.04.2011р. відповідач визнав заборгованість перед позивачем в сумі 11263,60 грн. (а.с.11).

З врахуванням наведеного вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 11263,60грн. основного боргу правильно задоволені судом першої інстанції.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних витрат у розмірі 1362,89 грн. заявлені позивачем за період з липня 2010 року по січень 2012 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 1148,88 грн., оскільки позивачем при розрахунках інфляційних витрат не були застосовані встановлені індекси інфляції, показник яких був менше 100 % (в липні 2010 року - 99,8 %, в липні 2011 року - 98,7%, в серпні 2011 року - 99,6 %), фактично позивачем не враховано місяці, коли мала місце дефляція.

Нарахування позивачем до стягнення з відповідача 563,80 грн. 3 % річних за період з 01.07.2010 року по 29.02.2012 року проведено згідно норм чинного законодавства, а тому правильно задоволено судом першої інстанції.

Відповідно до ст.610, п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Частиною 4 ст.231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами існували позадоговірні правовідносини з купівлі-продажу товару по накладній №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року, а відповідальність у вигляді пені та штрафу повинна визначатися умовами договору, в задоволенні позову в частині стягнення 902,94 грн. пені та 2252,72 грн. штрафу слід відмовити.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафу, у зв"язку із закінченням строку позовної давності, посилаючись на приписи ст.258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України, оскільки визначений ч.6 ст.232 ГК України шестимісячний термін нарахування штрафних санкцій не є строком позовної давності.

Однак з огляду на те, що відмовивши у стягненні пені та штрафу суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку, рішення суду в цій частині слід залишити без змін.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції та заперечуючи проти позову, відповідач фактично заперечував факт отримання товару за накладною №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року.

Проте, інформацією по платнику ПДВ - ТОВ "Агротехніка", листами Луцької ОДПІ від 02.07.2012р. №706/10/10-007, від 11.07.2012р. №759/10/10-007 від 11.07.2012р. та і представником відповідача у судовому засіданні 03.07.2012р. й у листі від 12.07.2012р. №1-4/625 підтверджено факт отримання ТОВ "Агротехніка" від ТОВ "Свитязь-Луцьк" товару на суму 21263,00 грн. згідно накладної №ТВВВ-00441 від 02.03.2010 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, є безпідставними та необґрунтованими, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Волинської області від 18.04.2012р. слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 18.04.2012р. у справі №5004/292/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТзОВ "Агротехніка", м.Луцьк - без задоволення.

2. Справу №5004/292/12 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Віддрук. 4 прим.:

1 -до справи,

2,3 -сторонам,

4 -в наряд.