Постанова

від 21.10.2008 по справі 4/889-17/126

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010,

м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

21.10.08                                                                                          

Справа  № 4/889-17/126

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд у складі

колегії суддів:

головуючого-судді                                               

             Процика Т.С.

суддів                                                                               

Городечної М.І.

Кузя В.Л.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув          

у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 від 28.12.2007р.

без номера

на рішення          Господарського суду Львівської

області від 26.12.2007р.

у справі           № 4/889-17/126

за позовом           Товариства з обмеженою

відповідальністю (далі ТзОВ) «ІММ», м. Львів

до відповідача          

Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи

ОСОБА_1, м. Львів

про           стягнення боргу на суму 5151,73 грн.

за участю представників:         

від позивача -Козій

І.Ю. -представник;

від відповідача -ОСОБА_1.

-підприємець,ОСОБА_2., ОСОБА_3 - представники.

Представникам сторін права і

обов'язки, передбачені ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України

(далі ГПК України), роз'яснено.

Розгляд цієї справи відкладався з

підстав, викладених в ухвалах апеляційного господарського суду.

Рішенням Господарського суду

Львівської області від 26.12.2007р., суддя Ділай У.І., позов задоволено

частково, стягнуто з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1

р/рНОМЕР_1 в ТОВ «Укрпромбанк», НОМЕР_2, ЄДРПОУ НОМЕР_3) на користь ТзОВ

«ІММ»(79032, м. Львів, вул. Дж. Вашингтона, 7б, р/р 26000021540001 в ВАТ «Банк

Універсальний», МФО325707, ЄДРПОУ 20836315) 4271,81 грн. основного боргу, 84,56

грн. державного мита та 97,85 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу; у стягненні 687,69 грн. інфляційних та 192,23 грн. 3% річних

в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване

положеннями норм ст.ст. 509, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК

України), а також зокрема тим, що з матеріалів справи вбачається, що оплата

відповідачем бітуму готівкою відповідно до вимог чинного законодавства не

здійснювалась, крім того, позивачем надано суду довідку банку «Універсальний»№

29/1738 від 06.04.2007р., відповідно до якої поступлень від відповідача на

рахунок позивача не було.

Не погоджуючись з рішенням суду

першої інстанції, Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1,

відповідач у справі, подав апеляційну скаргу та доповнення до апеляційної

скарги, в яких просить рішення Господарського суду Львівської області від 26

грудня 2007 року у справі № 4/889-17/126 скасувати та відмовити у задоволенні

позовних вимог ТзОВ «ІММ».

Скаржник посилається зокрема на те,

що оскаржене рішення господарського суду є незаконним, необгрунтованим і таким,

що підлягає скасуванню у зв'язку з: недоведеністю обставин, що мають значення

для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

невідповідністю висновків місцевого господарського суду обставинам справи,

порушенням норм матеріального і процесуального права. Також, скаржник

відзначив, що:

-          підставою для видачі товару була

видаткова накладна № 3826 від 26 вересня 2005 року, де зазначена умова продажу

-передоплата;

-          накладна є первинним документом

суворої звітності і є доказом попередньої оплати товару і його отримання;

-          будь-яких письмових договорів Суб'єкт

підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 з ТзОВ «ІММ»не укладав;

-          безготівковий розрахунок між

сторонами у справі за отриманий товар не здійснювався,

отже ТЗОВ «ІММ»не могло передати

товар покупцю без проведення попередньої оплати.

ТзОВ «ІММ», позивач у справі,

подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення місцевого

господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача -без задоволення

з підстав правомірності і обґрунтованості рішення.

Представники сторін у судових

засіданнях підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в

апеляційній скарзі, доповненні до апеляційної скарги, відзиві на апеляційну

скаргу, письмових поясненнях, а також поясненнях, наданих у судових засіданнях.

Розглянувши матеріали справи,

апеляційну скаргу, доповнення до апеляційної скарги та заслухавши пояснення

представників сторін у судових засіданнях, суд встановив наступне.

ТзОВ «ІММ»звернулося до

господарського суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної

особи ОСОБА_1 про стягнення з нього 5151,73 грн., у тому числі 4271.81 грн.

основного боргу за придбаний товар (бітум), 687,69 грн. інфляційних втрат,

192,23 грн. трьох процентів річних за прострочення оплати придбаного товару.

Як встановлено місцевим

господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 26.09.2005р. Суб'єкт

підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 через ОСОБА_2 на підставі

довіреності серії ЯЗЮ №244554 від 26.09.2005р. (а.с.13) отримав у ТзОВ “ІММ”

бітум в кількості 1043 кг по видатковій накладній № 3826 від 26.09.2005р. на

загальну суму 4271,81грн. (а.с.12). Факт отрмання товару (бітуму) не

заперечується сторонами у справі.

6 квітня 2007р. позивачем на адресу

відповідача була направлена вимога про сплату отриманого товару

(а.с.а.с.14-17). Як вбачається з матеріалів справи, а доказів протилежного

відповідачем у справі не подано, зазначена вимога відповідачем залишена без

відповіді та задоволення.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК

України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені

актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими

актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за

договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується

передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець

приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну

грошову суму.

Відповідно до ст. 691 ЦК України

покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі

купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути

визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до

статті 632 цього Кодексу.

Згідно із ст. 692 ЦК України

покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття

товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного

законодавства не встановлений інший строк оплати товару. При цьому, покупець

зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ст.509 ЦК України

зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана

вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно,

виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної

дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України

господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання

та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав,

передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у

тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи

управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати

роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися

від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має

право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України

зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.174 ГК України

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору

та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом,

але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ст.525 ЦК України

одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не

допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України

зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та

вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності

таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193

Господарського кодексу України  суб'єкти

господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати

господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових

актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання

- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських

договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з

урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх

заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи

інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій,

передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння

відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також

відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої

сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З довідки Личаківського відділення

Акціонерного комерційного банку «ПРАВЕКС-БАНК»від12.04.2007р. № 1/240-22, листа

Львівського відділення № 6 від 06.04.2007р. № 29/1738, а також виписок про рух

коштів на рахунку ТзОВ «ІММ»у ВАТ «Банк Універсальний»вбачається, що поступлень

коштів від відповідача на рахунок позивача не було (а.с.а.с.47, 48, 50-56).

Отже, як встановлено судом першої

інстанції і це не заперечується сторонами у справі, передоплату чи оплату за

придбаний товар по безготівковому розрахунку відповідач не здійснював.

Як стверджує відповідач, розрахунок

за придбаний товар він провів готівкою, про що свідчить видаткова накладна №

3826 від 26 вересня 2005 року, де зазначена умова продажу -передоплата, а чек

не видали повіреному відповідача з невідомих для них причин.

Відповідно до листа

«Роз'яснення»ТзОВ «ІММ»від 20.06.2007р. № 328 позивач використовує для

реєстрації операцій з розрахунків в готівковій формі реєстратори розрахункових

операцій «розрахункові касові апарати» (а.с.38).

Згідно з абз. 15 ст.2 Закону

України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,

громадського харчування та послуг»розрахунковий документ - документ

встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова

квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення)

товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу

іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і

зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або

заповнений вручну.

Згідно з п.1.2 Положення про

ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого

постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року N 637

(зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за N 40/10320),

розрахунковий документ - документ встановлених форми та змісту (касовий чек,

товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує

факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення)

коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених

Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері

торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому

порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

З огляду на викладене, у цьому

випадку доказом (розрахунковим документом), який підтверджує сплату покупцем

(відповідачем) коштів позивачу, є касовий чек, товарний чек, розрахункова

квитанція, проте таких доказів сплати за отриманий товар, відповідач ні суду

першої, ні апеляційної інстанцій не подав.

Щодо твердження скаржника про те,

що видаткова накладна є документом первинного обліку суворої звітності, то

апеляційний господарський суд відзначає наступне.

Відповідно до  п.1.2 Інструкції про порядок виготовлення,

зберігання і застосування типових форм первинного обліку N КО-1 і N М-20 (із

змінами і доповненнями), затвердженої наказом Державного комітету статистики

України від 27 липня 1998 р. N 263 (зареєстровано в Міністерстві юстиції

України 12 серпня 1998 р. за N 508/2948), бланки типових форм первинного обліку

N КО-1 і N М-20 є бланками суворої звітності (обліку).

Наказом Державного комітету

статистики України «Про визнання наказів такими, що втратили чинність»від 15

грудня 2003 року N 442 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13 січня

2004 р. за N 36/8635), визнано такими, що втратили чинність, накази Державного

комітету статистики України, зокрема, від 27 липня 1998 р. N 263 «Про

затвердження типових форм первинного обліку та Інструкції про порядок їх

виготовлення, зберігання і застосування», зареєстрований в Міністерстві юстиції

України 12 серпня 1998 р. за N 508/2948.

З огляду на викладене, матеріали

справи, у цьому випадку немає підстав для 

достовірного висновку про те, що видаткова накладна № 3826 від 26

вересня 2005 року є належним та допустимим доказом сплати відповідачем коштів

позивачу за придбаний товар (бітум).

Згідно з ст.101 ГПК України у

процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і

додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази

приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої

інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не

зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і

обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В

апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були

предметом розгляду в суді першої інстанції.

Щодо відмови судом першої інстанції

позивачу в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 687,69 грн.

інфляційних втрат, 192,23 грн. трьох процентів річних за прострочення оплати

товару, то апеляційний господарський суд при прийнятті цієї постанови погоджується  з місцевим господарським судом у наступному.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник

не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового

зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на

вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого

індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від

простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або

законом.

Згідно з ч.4 ст.232 ГК України

відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день

сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для

нарахування відсотків інший строк.

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо

строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений

моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у

будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від

дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із

договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом першої

інстанції і це вбачається з матеріалів справи, вимога в порядку ст.530 ЦК

України на адресу відповідача була направлена 06.04.2007р., відтак через сім

днів, у разі невиконання відповідачем грошового зобов'зання, у позивача виникає

право на нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, передбачених

ст.625 ЦК України. Позивачем подано розрахунок інфляційних та річних за період

з жовтня 2005р. по лютий 2007р.,  проте

право на їх нарахування виникло у позивача через сім днів з моменту отримання

відповідачем вимоги позивача від 06.04.2007р.

Відповідно до ст.43 ГПК

України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і

заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України

доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд

у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин,

на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які

мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України

кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на

підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими

учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України

господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України,

господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що

ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі

всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають

для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.32,

33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку

належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи,

викладені в апеляційній скарзі та у доповненні до апеляційної скарги, та

обґрунтували неправомірність і безпідставність оскарженого рішення місцевого

господарського суду.

Враховуючи все вищенаведене в

сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування

рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101,

103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський

апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.          Залишити рішення місцевого

господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2.          Судові витрати за розгляд справи в

апеляційному порядку покласти на скаржника.

Постанова може бути оскаржена у

касаційному порядку

Постанова оформлена і підписана

03.11.2008р.

Головуючий-суддя                                                            Процик

Т.С.

                   суддя                                                           

Городечна М.І.

суддя                                                           

Кузь В.Л.