Постанова

від 23.07.2012 по справі 2/207-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2012 р. Справа № 2/207-09

Вищий господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіПрокопанич Г.Г., суддівЄвсікова О.О., Іванової Л.Б., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Синельниківський ресорний завод" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 р. (головуючий суддя: Євстигнеєв О.С., судді: Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2011 р. у справі (суддя: Боділовська М.М.) у справі№ 2/207-09 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом Синельниківської міської ради доПублічного акціонерного товариства "Синельниківський ресорний завод" прозміну договору, за участю представників: позивачане з'явились, відповідачаРізник С.Г., В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про спонукання відповідача внести зміни до пунктів 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 14.06.2006 р., укладеного між Синельниківською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Синельниківський ресорний завод", шляхом їх викладення редакції, наведеній в позовній заяві.

В ході розгляду справи позивач звернувся до місцевого суду із заявою від 03.12.2009 р. про уточнення до позовної заяви, в якій просив зміни пункт 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 14.06.2006 р., укладеного між Синельниківською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Синельниківський ресорний завод", шляхом їх викладення редакції, наведеній в заяві про уточнення до позовної заяви.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2012 року у справі № 2/207-09, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 р., позов задоволено: здійснено вихід за межі позовних вимог, змінено пункти 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 14.06.2006 р., укладеного між Синельниківською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Синельниківський ресорний завод", шляхом їх викладення в наступній редакції: "п. 9 Орендна плата складає 275.293 грн. 83 коп. за рік, що становить 10 % від грошової вартості земельної ділянки, відповідно до ст. 288.5 Податкового кодексу України"; "п. 10 Орендна плата вноситься "Орендарем" щомісячно до 30 числа місяця, наступного за місяцем, за який проводиться оплата, у грошові формі в розмірі 22.941 грн. 15 коп. на розрахунковий рахунок № 33218812700034, код бюджетної класифікації -130505500, банк ГУДКУ в Дніпропетровській області, МФО 805012, код АКПО 23929833, одержувач -управління Державного казначейства у м. Синельниковому".

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 651, 652, 632 ЦК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Однак, беручи до уваги те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, а також встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, відсутність клопотань про продовження строку розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників позивача.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Синельниківською міською радою (орендодавець) і Відкритим акціонерним товариством "Синельниківський ресорний завод" (орендар) 14.06.2006 р. був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення міської ради від 02.02.2006 р. № 540-31/ІV надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, що знаходиться на вул. 40 років Жовтня, 19, м. Синельникове Дніпропетровської області, для обслуговування будівель та споруд корпусу № 4. В оренду передана земельна ділянка кадастровий № 1213000000:01:490:0001, загальною площею 4,3292 га (п.п. 1, 2 договору).

За умовами договору він набрав чинності з дня його реєстрації у Синельниківському структурному підрозділі центру Державного земельного кадастру 14.06.2006 р. за № 040611500030. Згідно з п. 8 договір укладено на двадцять років.

Пунктами 9, 10 договору встановлено, що орендна плата складає 29.756 грн. 03 коп. за рік, що становить 5 % від грошової вартості земельної ділянки з урахуванням понижуючого коефіцієнту 4,5 відповідно до рішення Синельниківської міської ради від 02.02.2006 р. № 540-31/ІV. Орендна плата вноситься орендарем з моменту прийняття рішення від 02.02.2006 р. № 540-31/ІV щомісяця до 30 числа місяця, наступного за місяцем, за який проводиться оплата, у грошовій формі в розмірі 2.479 грн. 67 коп. на розрахунковий рахунок № 33211812600034 в Банк УДКУ у Дніпропетровській області, код бюджетної класифікації - 13050200, МФО 805012, код ОКПО 23929833, одержувач -відділення Державного казначейства у м. Синельниковому.

Сторонами визначено, що розмір орендної плати переглядається відповідно до Закону України "Про оренду землі" та згідно з цим договором у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України (п. 12 договору).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-VI від 03.06.2008 р. до Закону України "Про оренду землі" були внесені зміни, зокрема, ч. ч. 4 та 5 ст. 21 викладені в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення -розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель -трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині". Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування -з 04.06.2008 р.

У зв'язку із введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 р. (від 02.12.2010 N 2755-VI) Закон України „Про плату за землю" втратив чинність згідно з ч. 2 Прикінцевих положень Кодексу. Питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою з 01.01.2011 р. регулюється Податковим кодексом України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" від 02.12.2010 р. № 2756-VI були виключені пункти зі статті 21 Закону України "Про оренду землі" щодо встановлення граничних розмірів орендної плати за земельні ділянки комунальної власності. З 01.01.2011 р. зазначений розмір встановлений статтею 288.5 Податкового кодексу України, відповідно до якої річна сума орендної плати не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати дванадцяти відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно зі ст. 274.1 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 і 278 цього Кодексу.

Синельниківською міською радою 07.02.2008 р. за №324-20/V було прийнято рішення "Про ставки орендної плати за землю", яким визначено встановити з 01 січня 2008 року по м. Синельникове для земельних ділянок, розташованих в центральній частині міста та магістральних вулицях, ставку орендної плати у розмірі 10% від грошової оцінки землі, зокрема і по вул. 40 років Жовтня, 19, про що наведено і у додатку до рішення (пп. 1.1.1). Зобов'язано управління житлово-комунального господарства та комунальної власності, міський відділ земельних ресурсів, юридичний відділ в місячний термін укласти з орендарями додаткові угоди у зв'язку зі зміною орендних ставок, передбачених Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів", Законом України "Про оренду землі" (п. 2).

Пропозицію позивача внести відповідні зміни до договору оренди відповідач листом від 18.03.2008 р. № 38/06 відхилив.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, керуючись ст. 188 ГК України, ст. 651, 759, 762 ЦК України, виходи з того, що прийняте Синельниківською міською радою рішення від 07.02.2008 р. № 324-20/V "Про ставки орендної плати за землю" є обов'язковим для виконання, а отже є підставою для перегляду розміру орендної плати та свідчить про обґрунтованість заявлених позовних вимог про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.

Колегія суддів вважає висновок судів про задоволення позовних вимог таким, що зроблений без повного з'ясування обставини, які мають значення для справи, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, судами встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди в залежності від нормативної грошової оцінки чи розміру земельного податку (ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

Також суди відзначили, що Синельниківською міською радою 07.02.2008 р. за №324-20/V було прийнято рішення "Про ставки орендної плати за землю", яким визначено встановити з 01 січня 2008 року по м. Синельникове для земельних ділянок, розташованих в центральній частині міста та магістральних вулицях, ставку орендної плати у розмірі 10% від грошової оцінки землі, зокрема і по вул. 40 років Жовтня, 19.

Визначивши у резолютивній частині рішення розмір орендної плати у сумі 275.293 грн. 83 коп. на рік, ані місцевий, ані апеляційний суди в мотивувальних частинах рішення на навели підстав визначення саме такої суми.

Судами зовсім не встановлювались обставини щодо визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки (чи розміру відповідного земельного податку), на підставі яких можна було б здійснити відповідний розрахунок орендної плати та встановити відповідність його розміру ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України. При цьому не досліджувався і сам договір оренди, до якого судами внесено зміни, не визначалось співвідношення його відповідних положень із заявленими до внесення змінами.

Таким чином, визначення розміру орендної плати у сумі 275.293 грн. 83 коп. зроблено судами без встановлення відповідних обставин справи та застосування вищенаведених положень законодавства, а тому не може вважатися обґрунтованим та таким, що відповідає дійсним обставинам справи.

Як вбачається з позовної заяви та зазначено судом першої інстанції, позивач звернувся з позовом про спонукання відповідача до вчинення дій.

В ході розгляду справи місцевим судом позивач подав заяву від 03.12.2009 р. про уточнення до позовної заяви (т. 1 а. с. 52), в якій просив зміни пункти 9, 10 договору оренди земельної ділянки від 14.06.2006 р., укладеного між Синельниківською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Синельниківський ресорний завод", шляхом їх викладення редакції, наведеній в заяві про уточнення до позовної заяви.

З мотивувальних частин оскаржених рішення і постанови вбачається, що вказана заява місцевим судом фактично розглянута не була, матеріли справи не містять висновків суду про прийняття чи відхилення вказаної заяви.

При цьому суди обох інстанцій зазначили, що позивач у клопотанні від 17.01.2012 р. просив суд вийти за межі позовних вимог та застосувати чинне законодавство (ст. 288 Податкового кодексу України) у зв'язку з тим, що посилання в позовних вимогах на статтю 21 Закону України "Про оренду землі" не відповідає чинному земельному законодавству.

Статтею 22 ГПК України передбачено право позивача до прийняття рішення зі справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову.

Як зазначено в п. п. 3.11, 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ГПК України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Колегія суддів також відзначає, що предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Пунктом 2 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Як вбачається з оскаржених судових рішень, попередні інстанції зовсім не проаналізували (з відповідними висновками) ані заяву від 03.12.2009 р. про уточнення до позовної заяви, ані клопотання від 17.01.2012 р., ані додаткові пояснення до позовної заяви від 17.01.2012 р. за наведеними вище правилами, що не відповідає вимогам процесуального законодавства. Зазначене призвело, зокрема, до того, суди попередніх інстанцій, зазначивши про вихід за межі позовних вимог, зовсім не визначили, в чому полягає такий вихід, та не мотивували необхідність його застосування.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" також зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності, та належним чином не дослідили наявні у справі докази.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин (в.ч. щодо встановлення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та визначення розміру орендної плати), які входять до предмету доказування, мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, а також з урахуванням наведених вище процесуальних порушень, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст. ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Синельниківський ресорний завод" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.01.2012 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.05.2012 р. у справі № 2/207-09 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіО.О. Євсіков Л.Б. Іванова