Постанова

від 24.07.2012 по справі 49/150-б

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р. Справа № 49/150-б

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Хандуріна М.І., суддів:Білошкап О.В., Погребняка В.Я.

розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на ухвалу та постановуГосподарського суду м. Києва від 14.03.2012 року Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 року у справі№ 49/150-б господарського суду м. Києва за заявою доТовариства з обмеженою відповідальністю "Табаско" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фулл Контакт" провизнання банкрутом за участю представників сторін:

від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби -Макаревич О.С., дов. № 196019/10-009 від 06.07.2012 року;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Табаско" -Олефіренко О.І., дов. № 020/07/2012 від 20.07.2012 року

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.12.2011 року порушено провадження у справі № 49/150-б (суддя -Митрохіна А.В.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Табаско" (далі -ТОВ "Табаско") про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фулл Контакт" (далі -ТОВ "Фулл Контакт") банкрутом, в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду м. Києва від 14.12.2011 року ТОВ "Фулл Контакт" визнано банкрутом, припинено процедуру розпорядження майном, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута -ініціюючого кредитора - ТОВ "Табаско".

21.02.2012 року до господарського суду м. Києва надійшов на затвердження звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс станом на 16.02.2012 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2012 року у справі № 49/150-б затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ "Фулл Контакт", ліквідовано ТОВ "Фулл Контакт", як юридичну особу у зв'язку з банкрутством, дію мораторію припинено, провадження у справі № 49/150-б припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду України від 15.05.2012 року у справі № 49/150-б (головуючий суддя -Дзюбко П.О., суддя -Пантелієнко В.О., суддя -Сотніков С.В.) апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС) на ухвалу господарського суду м. Києва від 14.03.2012 року у справі № 49/150-б залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду м. Києва від 14.03.2012 року у справі № 49/150-б залишено без змін.

Не погоджуючись із ухвалою господарського суду міста Києва від 14.03.2012 року та постановою господарського суду апеляційної інстанції від 15.05.2012 року у справі № 49/150-б, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 14.03.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду України від 15.05.2012 року у справі № 49/150-б та припинити провадження.

В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 129 Конституції України, ст. 52 Закону про банкрутство, ст. 19 Закону України "Про порядок реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", ст.ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

На думку скаржника, господарськими судами не належно з'ясовано обставини щодо місцезнаходження боржника та не надано належної оцінки доказам відсутності боржника за місцезнаходженням. Крім того, скаржник посилається на відсутність доказів щодо неплатоспроможності боржника.

Також вказує на те, що незаконне припинення юридичної особи боржника веде до незаконного виключення такого боржника з переліку суб'єктів підприємницької діяльності, які є платниками податків та припиняє виникнення податкових зобов'язань, які можуть виникати за наслідками проведення перевірки та прийняття рішення відповідного податкового органу.

ТОВ "Табаско" надало відзив на касаційну скаргу ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду України від 15.05.2012 року у справі № 49/150-б -без змін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 1 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону про банкрутство, норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону про банкрутство провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Провадження у даній справі здійснюється в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, яка передбачає спрощену процедуру банкрутства відсутнього боржника. Норми ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство встановлюють особливості щодо підстав для порушення справи про банкрутство відсутнього боржника.

Поряд з цим, необхідність дотримання таких загальних умов щодо порушення справи про банкрутство, визначених нормами ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство, як безспірність кредиторських вимог зберігає свою обов'язковість і при зверненні боржника із заявою про порушення справи про банкрутство за обставин, визначених ст. 52 Закону про банкрутство. Дотримання вказаних умов (як спеціальних, так і загальних) є обов'язковим, відповідно до Закону про банкрутство, при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, а вказані умови складають предмет спору у відповідній справі про банкрутство.

При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу на порядок застосування норм ст. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство щодо визначення безспірних вимог кредиторів та доказів, що можуть, відповідно до законодавства, підтверджувати безспірні вимоги до боржника.

Так, в ч. 8 ст. 1 Закону про банкрутство дано визначення поняттю безспірності грошових вимог, які можуть бути підставою для порушення справи про банкрутство - це вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону про банкрутство до заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів.

На думку колегії суддів Вищого господарського суду України, у підсумковому засіданні суду необхідно дати оцінку в цілому здійсненій процедурі банкрутства, а у випадку, якщо судом першої інстанції не повно досліджувались обставини обґрунтованості порушення провадження у справі про банкрутство при введенні ліквідаційної процедури -дати їм оцінку в судовому засіданні при затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Так, переглядаючи ухвалу господарського суду м. Києва від 14.03.2012 року у справі № 49/150-б, якою було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, суд апеляційної інстанції, окрім дослідження правомірності здійснення ліквідаційної процедури, надав оцінку обґрунтованості порушення даної справи про банкрутство. При цьому суд встановив наступне.

Як доказ наявності у боржника ТОВ "Фулл Контакт" заборгованості перед ТОВ "Табаско", заявником додано до матеріалів справи вчинений 10.08.2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Писанчин І.І., на підставі протесту векселя про неоплату простого векселя серії АА № 2151764 від 05.08.2011 року, виконавчий напис № 3773, яким запропоновано ТОВ "Табаско" стягнути кошти з боржника у примусовому порядку.

В ході проведення заходів з приводу примусового виконання виконавчого напису, стягнути заборгованість не виявилось можливим, а тому 09.09.2011 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову ВП № 28105964 про повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв'язку з неможливістю виконання.

Станом на день подання заяви про визнання банкрутом ТОВ "Фулл Контакт" виконавчий напис не був виконаним, заборгованість у розмірі 115 000,00 грн. не погашена.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок", вексель -це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до ст. 75 Уніфікованого Закону про прості і переказні векселі, простий вексель -це цінний папір, який містить безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей. Векселі, опротестовані нотаріусами в установленому законом порядку, входять до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року №1172.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом.

Згідно зі ст. 88 Закону України "Про нотаріат", нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року.

Суд першої інстанції прийняв зазначені докази, як належні в обґрунтування безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора до боржника, проте матеріали справи містять лише копії простого векселя серії АА № 2151764, протесту векселя про неоплату, виконавчого напису приватного нотаріуса (а.с. 12-14). Оригінали зазначених документів судами не перевірялися.

З урахуванням норм Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок", Закону України "Про обіг векселів в Україні", Уніфікованого Закону про прості і переказні векселі та ст. 32 ГПК України, належним та допустимим доказом у справі є саме оригінал векселя.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, не було досліджено та не надано належної правової оцінки на виконання якого зобов'язання було видано простий вексель серії АА № 2151764 від 05.08.2011 року.

В той час, як ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно зі ст. 25 Закону про банкрутство з дня свого призначення ліквідатор виконує повноваження керівника боржника банкрута, аналізує фінансове становище банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством, вживає заходів спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відтак, обов'язком ліквідатора є належне виконанням ним усіх повноважень в ході ліквідаційної процедури, зокрема, встановлення майна та майнових прав (обтяжень) боржника, його потенційних кредиторів шляхом надіслання запитів до державних реєстрів майнових прав та обтяжень (заборон відчуження), надіслання повідомлень до державних органів, які контролюють сплату загальнообов'язкових податків та зборів, витребування в органах державної виконавчої служби виконавчих проваджень, порушених кредиторами боржника та повідомлення зазначених кредиторів про перебування боржника в ліквідаційній процедурі та права кредиторів згідно з ч. 5 ст. 52 Закону про банкрутство подати свої грошові вимоги. Наслідком належного виконання ліквідатором зазначених обов'язків буде встановлення заставних, конкурсних кредиторів боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону про банкрутство після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Також, з урахуванням особливостей провадження ліквідаційної процедури у справі, порушеній з особливостями провадження за ст. 52 Закону про банкрутство, ліквідатор повинен надати до звіту про ліквідаційну процедуру докази надіслання повідомлень про введення ліквідаційної процедури до органів податкової служби, пенсійного фонду та фондів загальнообов'язкового державного страхування, які б підтверджували належне проведення ліквідатором ліквідаційної процедури боржника та виявлення ним грошових вимог відомих кредиторів боржника у передбаченому законодавством про банкрутство порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ліквідатор, з метою виявлення майна боржника для задоволення вимог кредиторів, вчинив дії по виявленню активів та пасивів боржника шляхом запитів до відповідних органів: Головного управління Міністерства внутрішніх справ в м. Києві УДАЇ, Головного управління земельних ресурсів КМДА управління земельного кадастру, Головного управління статистики в м. Києві, Інспекції державного технічного нагляду, Інспекції головного державного реєстратора флоту України, Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Державного підприємства "Український інститут промислової власності" Філія "Український центр інноватики та патентно - інформаційних послуг", Державного департаменту інтелектуальної власності, Інспекції головного державного реєстратора флоту України, Державної митної служби України, Державної авіаційної адміністрації Міністерства транспорту та зв'язку України, обслуговуючого банку боржника про закриття рахунків.

Проте, в матеріалах справи відсутні копії повідомлень ліквідатора до відомих кредиторів, якими є податкові органи в порядку ч. 5 ст. 52 Закону.

Ухвалою від 24.02.2012 року у справі № 49/150-б господарський суд м. Києва призначив розгляд звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу на 14.03.2012 року та зобов'язав ліквідатора надати суду, зокрема відомості від державної податкової інспекції за місцезнаходженням банкрута. Як свідчать матеріали справи, ліквідатором не було виконано вказаних вимог суду.

Ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, встановленню правового статусу боржника, як юридичної особи, встановленню відсутності керівних органів боржника за адресою їх місцезнаходження у випадку ведення спрощеної процедури банкрутства, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів та необхідність його ліквідації), висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14).

Затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та припиняючи провадження по справі, господарський суд першої інстанції в ухвалі від 14.03.2012 року у справі № 49/150-б виходив з того, що під час проведення ліквідаційної процедури ліквідатор здійснив всі заходи з ліквідації банкрута, а у боржника ТОВ "Фулл Контакт" відсутні майнові активи, необхідні для задоволення вимог кредиторів. Зокрема, в оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції зазначив, що до звіту ліквідатором додані відомості від Державної податкової інспекції за місцезнаходженням банкрута, в той час як в матеріалах справи такі докази відсутні.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що ліквідатор належно провів всі заходи ліквідаційної процедури, повно вчинив дії по виявленню кредиторів та активів боржника, довів неможливість платоспроможності боржника і задоволення вимог кредиторів.

Посилання скаржника в касаційній скарзі на неналежне з'ясування обставин щодо місцезнаходження боржника, колегією суддів Вищого господарського суду України не приймається до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність на момент порушення провадження у справі про банкрутство - 14.12.2011 року, даних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про відсутність боржника за адресою місцезнаходження, оскільки ініціюючим кредитором надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АЖ № 488125 станом на 12.12.2011 року ( а.с. 42-44).

Таким чином, касаційна скарга ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС підлягає частковому задоволенню, оскільки колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для припинення провадження у справі про банкрутство, як такого, що порушене безпідставно.

Відповідно до ч. 2 ст.111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до чинного законодавства рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вище вимогам не відповідають, тому підлягають скасуванню, а справа -передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 -111 13 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду м. Києва від 14.03.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 року у справі № 49/150-б скасувати, справу № 49/150-б направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий М.І. Хандурін

Судді О.В. Білошкап

В.Я. Погребняк