Ухвала

від 25.07.2012 по справі 2а-7621/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 р. Справа № 2908/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Ліщинського А.М. та Запотічного І.І.,

при секретарі судового засідання - Васильків А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.12.2011р. у адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Гал-ЕКСПОКОМ» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської обл. Державної податкової служби про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на податку на додану вартість, зменшення від'ємного значення суми цього податку, -

В С Т А Н О В И Л А:

08.07.2011р. позивач Закрите акціонерне товариство «Гал-ЕКСПОКОМ» (який в подальшому був реорганізований у Приватне акціонерне товариство /ПАТ/ «Гал-ЕКСПОКОМ») звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати винесені відповідачем Державною податковою інспекцією /ДПІ/ у Залізничному районі м.Львова податкові повідомлення-рішення № 0000072302/0/1259 від 14.01.2011р., № 0001022302/12386 від 06.04.2011р., № 0000082302/0/1258 від 14.01.2011р. (а.с.2-5).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 02.12.2011р. заявлений позов задоволено; скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м.Львова № 0000072302/0/1259 від 14.01.2011р., № 0001022302/12386 від 06.04.2011р., № 0000082302/0/1258 від 14.01.2011р.; стягнуто з державного бюджету на користь позивача понесені судові витрати у розмірі 03 грн. 40 коп. сплаченого судового збору (а.с.224-225).

Не погодившись з винесеним судовим рішенням, постанову суду оскаржила відповідач ДПІ у Залізничному районі м.Львова, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.227-229).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час винесення рішення судом не враховано те, що місцезнаходження контрагентів позивача ПП «Бізнесгруп» та ПП «Оптіма-Інформ» є невідомим, посадові особи та документи останніх за юридичними адресами є відсутніми; для проведення господарської діяльності вказані підприємства не мали власних офісних та виробничих приміщень, земельних ділянок та транспортних засобів, також численність їх працівників відповідно складає 0 та 1 особа за сумісництвом. Таким чином, позивач відобразив у бухгалтерському та податкових обліках операції по придбанню товарів та їх подальшої реалізації, які фактично не відбувалися, через що останні є нікчемними.

У зв'язку із реорганізацією ДПІ у Залізничному районі м.Львова шляхом перетворення в ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської обл. Державної податкової служби, судом апеляційної інстанції в порядку ст.55 КАС України допущено заміну відповідача (апелянта) його правонаступником - ДПІ у Залізничному районі м.Львова Львівської обл. Державної податкової служби (а.с.248).

Заслухавши суддю-доповідача по справі, представника відповідача на підтримання поданої скарги, заперечення представника позивача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

п.1.8. ст.1 - бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом;

пп.7.4.1 - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

пп.7.4.5 - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

пп.7.7.1 - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

пп.7.7.2 - якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як встановлено судом першої інстанції, протягом 23.12.2010р.-30.12.2010р. відповідачем ДПІ у Залізничному районі м.Львова проведено позапланову документальну перевірку ЗАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» з питань взаємовідносин з ПП «Бізнесгруп» та ПП «Оптіма-Інформ» за період травень 2010 року, по результатам якої складено Акт перевірки № 3283/23-2/32053226 від 30.12.2010р. (а.с.12-21).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого платником податку зайво віднесено до податкового кредиту в травні 2010 року податок на додану вартість /ПДВ/ в сумі 40327 грн. 50 коп., внаслідок чого занижено податок (із врахуванням р.26 Декларації з ПДВ за травень 2010 року) на загальну суму 39621 грн. 50 коп., у тому числі за травень 2010 року на 39621 грн. 50 коп.

На підставі Акту перевірки податковим органом прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000072302/0/1259 від 14.01.2011р. про визначення грошового зобов'язання з ПДВ в загальному розмірі 49526 грн. 88 коп., з яких 39621 грн. 50 коп. за основним платежем та 9905 грн. 38 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001022302/12386 від 06.04.2011р. про зменшення від'ємного значення суми ПДВ за травень 2010 року в розмірі 706 грн.;

№ 0000082302/0/1258 від 14.01.2011р. про зменшення від'ємного значення суми ПДВ за травень 2010 року в розмірі 706 грн. (а.с.9-11).

На підставі результатів перевірок контрагентів позивача ПП «Бізнесгруп» та ПП «Оптіма-Інформ», податкової звітності останніх встановлено, що вказані підприємства не знаходяться за своїми юридичними адресами, для проведення господарської діяльності вказані підприємства не мали власних офісних та виробничих приміщень, земельних ділянок та транспортних засобів, також чисельність його працівників відповідно складає 0 та 1 особа за сумісництвом. Таким чином, позивач відобразив у бухгалтерському та податкових обліках операції по придбанню товарів та їх подальшої реалізації, які фактично не відбувалися, через що останні є нікчемними.

З урахуванням наведеного, податковий орган прийшов до висновку про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу податкового кредиту в травні 2010 року суму ПДВ в розмірі 40327 грн. 50 коп.

Наведені висновки були покладені відповідачем в основу винесених податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладені між позивачем та ПП «Бізнесгруп», ПП «Оптіма-Інформ» правочини мали реальний характер, чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податків контролювати дії своїх контрагентів, пов'язані з веденням господарської діяльності та сплатою податків. За таких обставин позивачем правомірно сформований податковий кредит за результатами розглядуваних операцій.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Предметом доказування у розглядуваній справі є дослідження обставин про те, чи не були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, чи мали операції із придбання товарів та послуг реальний характер, яким чином придбавалися товари і надавалися послуги, а також дійсна можливість здійснення таких операцій.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

* неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

* відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

* облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

* здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Матеріалами справи стверджується, що в рамках укладеного між позивачем та ПП «Бізнесгруп» договору поставки № 03.05-7 від 03.05.2011р. позивачем отримано цукор в кількості 33,15 тонн; факт поставки також засвідчується видатковими накладними від 19.05.2010р. та 20.05.2010р. (а.с.22-23, 206); в установлені строки позивачем проведено оплату отриманого товару.

Постачальником виписані податкові накладні на відвантажений товар - від 19.05.2010р. на суму 96600 грн., від 20.05.2010р. на суму 132135 грн. (а.с.33, 34).

Місцем навантаження цукру була територія виробника - ВАТ «Володимирцукор» (м.Володимир-Волинський), кінцевими отримувачами цукру являлися Перша приватна броварня (м.Львів) та ТзОВ «Сімейна компанія» (м.Львів) (а.с.31-32, 136-139, 141, 181, 182, 183).

Окрім цього, 30.04.2010р. між позивачем та ПП «Оптіма-Інформ» (експедитор) був укладений заявка-договір на надання транспортно-експедиційних послуг № 310/44, відповідно до умов якого експедитор прийняв на себе зобов'язання забезпечити своєчасну доставку цукру, а позивач зобов'язався оплатити надані послуги по завершенні перевезень (а.с.114).

Виконання вказаного договору стверджується Актами здачі приймання робіт від 11.05.2010р., від 13.05.2010р., від 17.05.2010р., від 19.05.2010р., від 20.05.2010р., від 26.05.2010р. та від 28.05.2010р.; цими ж датами експедитором виписані податкові накладні за номенклатурою - транспортно-експедиційні послугу по маршруту м.Володимир-Волинський - м.Львів (а.с.24-30, 35-41).

Перевезення вантажів здійснювалося вантажним автомобілем марки «Рено» (держ. номерні знаки АС1438АХ, АС 9711АХ (причіп)), яким вантаж був доставлений кінцевим споживачам (а.с.183); датами завантаження товару були 11.05.2010р., 13.05.2010р., 17.05.2010р., 19.05.2010р., 20.05.2010р., 26.05.2010р., 28.05.2010р.; дата розвантаження вказані 14.05.2010р., 17.05.2010р., 19.05.2010р., 21.05.2010р. (а.с.__).

Вказані обставини також стверджуються допитаних в якості свідків посадових осіб позивача.

Таким чином, між позивачем та його контрагентами в дійсності були виконані господарські операції по поставці цукру та наданню транспортно-експедиційних послуг, дії останніх були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а не вчинялися в цілях заниження об'єкта оподаткування, несплати податків.

Тобто, внаслідок проведення таких операцій платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, і не прагнув отримати вигоду виключно чи переважно за рахунок відшкодування з державного бюджету податку на додану вартість.

За змістом ч.1 ст.228 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою згаданої статті, є нікчемним.

Визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З урахуванням наведених обставин підстав для висновку про нікчемність укладених позивачем правочинів на поставку цукру та надання транспортно-експедиційних послуг колегія суддів не вбачає.

Додатково колегія суддів враховує, що за загальним правилом, несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

З урахуванням викладеного факт порушення контрагентами-постачальниками своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Разом з тим, під час розгляду наведеної справи податковим органом не доведено вищевказаних обставин.

Із системного аналізу вищенаведених норм Закону України «Про податок на додану вартість» убачається, що контрагент по договору не може нести відповідальність за порушення, допущені іншою стороною у своїй діяльності, оскільки право на податковий кредит залежить лише від законності самої операції та правильності оформлення податкової накладної.

Також покупець не може відповідати за дії продавця, який не звітує перед податковим органом, не перераховує суми ПДВ до бюджету, не перебуває за своєю юридичною адресою або ліквідований. Чинним законодавством не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

При цьому сама по собі несплата податку продавцем (в тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

Аналізуючи фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивач на підставі п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно відніс до податкового кредиту відповідну суму коштів після отримання податкових накладних від своїх контрагентів, які засвідчують факт придбання платником податку товарів (послуг).

Вказані податкові накладні містять всі необхідні реквізити, передбачені пп.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» і відповідачами не оспорюються. Податкові накладні виписані зареєстрованими на час їх оформлення платниками ПДВ, відповідають порядку їх заповнення.

Таким чином, позивач, одержавши у встановленому порядку податкові накладні від постачальника товарів та виконавця послуг, зареєстрованих як платники ПДВ, за операціями, що належать до його господарської діяльності, відповідно до вимог п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Колегія суддів вважає, що прийняттям спірних податкових повідомлень-рішень податковим органом фактично покладено на позивача вину за несплату його контрагентами зобов'язань, визначених податковим законодавством. Якщо ж віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних чи інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, то дії платника податку є правомірними.

Оскільки законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями, то в разі порушення контрагентом платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

Слід також врахувати, що у розглядуваній справі податковий орган не представив належних доказів обізнаності позивача щодо діяльності контрагентів, зокрема щодо створення їх з протиправною метою і несплати ними податків, наявності зговору на викрадення коштів державного бюджету шляхом безпідставного відшкодування ПДВ тощо; суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів тощо.

Додатково колегія суддів підкреслює, що відповідачем в основу притягнення до юридичної відповідальності позивача не покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа в конкретному випадку, - при нарахуванні податків та обов'язкових платежів платником податків у відповідності до закону; умисел останнього на ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, не встановлений.

При цьому колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України по цій категорії спорів, яка полягає в тому, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Також слід звернути увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009р. у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між; вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

У вищевказаному рішенні наголошується й на тому, що платник податків не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню.

За наведених обставин підстав для втрати позивачем права на формування податкового кредиту, а також для донарахування грошових зобов'язань з ПДВ та зменшення від'ємного значення з цього податку, колегія суддів не знаходить.

Таким чином, матеріалами справи та нормами чинного податкового законодавства підтверджено правомірність включення ПАТ «Гал-ЕКСПОКОМ» сум до податкового кредиту за травень 2010 року, а також безпідставність визначення грошових зобов'язань з ПДВ та зменшення від'ємного значення з цього податку за вказаний період.

Таким чином, заявлений позов підлягає до задоволення, при цьому, виходячи із передбачених ст.162 КАС України повноважень суду при вирішенні адміністративної справи, спірні повідомлення-рішення ДПІ у Залізничному районі м.Львова, слід визнати протиправним і скасувати.

Вказане уточнення не впливає на правильність вирішення заявленого позову, а тому підстави для скасування чи зміни судового рішення колегія суддів не вбачає.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.200 КАС України не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Інші висновки постанови суду першої інстанції колегія суддів вважає підставними і обгрунтованими, оскільки такі відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість».

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

При цьому висновок суду про неправомірність дій податкового органу зроблено з дотриманням вимог КАС України, оскільки він, вживши заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, всебічно, повно та об'єктивно оцінив наявні у справі докази і постановив законне й обґрунтоване рішення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова Львівської обл. Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 02.12.2011р. у адміністративній справі № 2а-7621/11/1370 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: А.М.Ліщинський

І.І.Запотічний