Постанова

від 15.06.2012 по справі 2а-2365/12/0170/24

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2012 р. (14:37) Справа №2а-2365/12/0170/24

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кащеєвої Г.Ю., за участю секретаря Гнатюк В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Третья Стража"

до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

за участю:

представник позивача - Якубович В.В.,

представник позивача - Якубович О.Ю.,

представник відповідача - Колесник Ю.О.

Обставини справи. До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Третья Стража» (далі - позивач) до Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим (далі - відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим від 22.12.2011 року № 0034402301.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 22.12.2011 року № 0034402301, яким необґрунтовано збільшено ТОВ «Третья Стража» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4900,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову з підстав, наведених у запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд,-

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція в м. Ялта АР Крим згідно з ст. 1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року № 509-ХІІ є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та відповідно до ст.ст. 7,8,10 цього Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17, ст. 50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 55 ГК України юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку, визнаються суб'єктами господарювання.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Третья Стража» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 37286600), яка зареєстрована 12.10.2010 року Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим.

Позивач знаходиться на обліку в ДПІ у м. Ялта як платник податків з 12.10.2010 року за № 39016 та зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «Третья Стража» здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 29.56.5 монтаж машин та устаткування спеціального призначення, не віднесених до інших групувань; 29.56.6 ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування спеціального призначення, не віднесених до інших групувань; 31.20.3 монтаж електророзподільної та контрольної апаратури; 32.30.2 ремонт і технічне обслуговування апаратури для приймання, запису та відтворення звуку і зображення; 32.30.3 монтаж і установлення апаратури для приймання, запису та відтворення звуку і зображення; 45.33.2 водопровідні, каналізаційні та протипожежні роботи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алміс ЛД» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 36344226), яка зареєстрована 05.02.2009 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

ТОВ «Алміс ЛД» зареєстровано як платник податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.02.2009 року № 100200686 (а.с. 55).

Згідно довідки з ЄДРПОУ АА № 489507 ТОВ «Алміс ЛД» здійснює наступні види діяльності за КВЕД: 63.40.0 організація перевезення вантажів; 51.41.0 оптова торгівля текстильними товарами; 51.90.0 інші види оптової торгівлі; 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту; 63.11.0 транспортне оброблення вантажів; 63.12.0 складське господарство (а.с. 176).

Таким чином, ТОВ «Третья Стража» та ТОВ «Алміс ЛД» є суб'єктами господарювання, юридичними особами, зобов'язані виконувати обов'язки, покладені на них законами у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, у тому числі стосовно належного нарахування та сплати податків.

Судом встановлено, що з 26.10.2011 року по 01.11.2011 року ДПІ в м. Ялта АР Крим проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Третья Стража» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Алміс ЛД» за березень 2011 року.

Як свідчать матеріали справи, за результатами перевірки складений акт від 01.11.2011 року № 3100/23-4/37286600 (а.с. 8-15).

Перевіркою встановлено, що в порушення п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI ТОВ «Третья Стража» податковий кредит по декларації за березень 2011 року підлягає зменшенню на суму в розмірі 4900,00 грн. (а.с. 14).

На підставі акту перевірки ДПІ в м. Ялта прийнято податкове повідомлення - рішення від 22.12.2011 року № 0034402301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 4900,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1,00 грн. (а.с. 17).

Висновки акту перевірки мотивовані посиланням на акт ДПІ в Приморському районі м. Одеси «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Алміс» щодо підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з 01.10.2010 року по 01.05.2011 року» від 04.07.2011 року 3 1809/23-513/36344226, відповідно до якого правочин, укладений ТОВ «Третья Стража» з ТОВ «Алміс ЛД» у березні 2011 року визнано нікчемним. В огрунтування визнання правочину нікчемним відповідач посилається на акт перевірки ДПІ в Приморському районі м. Одеси згідно якого встановлено, що у контрагента позивача - ТОВ «Алміс ЛД» податкові зобов'язання декларації з ПДВ за березень 2011 року в загальній сумі ПДВ 4900,00 грн. не виникали, у зв'язку з тим, що у ТОВ «Алміс ЛД» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, технічний персонал, виробничі активи, транспортні засоби для здійснення операцій в частині відвантаження та перевезення товарів, а також у зв'язку з тим, що відносно ОВ «Адміс ЛД» до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Не погодившись з висновками акту перевірки та винесеним його підставі податковим повідомленням - рішенням від 22.12.2011 року № 0034402301, позивач оскаржив зазначене податкове повідомлення - рішення шляхом направлення скарги до Державної податкової служби в АР Крим.

Рішенням ДПС в АР Крим від 06.02.2012 року вих. № 331/7/10-0223 податкове повідомлення - рішення від 22.12.2011 року № 0034402301 залишено без змін, а скарга - без задоволення (а.с. 53-54).

Вирішуючи питання про правомірність винесеного оскаржуваного податкового повідомлення - рішення та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України, який набрав чинності 01.01.2011 року.

Приписами Податкового кодексу України передбачено порядок проведення перевірок платників податків та оформлення результатів виїзних документальних перевірок.

Відповідно до ст. 75 ПК України встановлено, що документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, первинних документів.

Статтею 86 ПК України встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а у разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

В силу частини 2 ст. 3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судом встановлено, що в ході перевірки перевіряючому надані всі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції позивача з ТОВ «Алміс ЛД» щодо фактичного отримання товару, зокрема, податкові накладні, реєстр отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «Третья Стража» за березень 2011 року, видаткові накладні, виписка банку, податкова декларація з ПДВ за березень 2011 року, додаток № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» до податкової декларації з ПДВ за березень 2011 року тощо (арк. 6 акту перевірки).

Актом перевірки зафіксовано складання відповідних первинних бухгалтерських документів щодо придбаного ТОВ «Третья Стража» товару, не вказуючи при цьому про будь-які недоліки цих первинних бухгалтерських документів. Крім того, акт перевірки не містить обставин, які б свідчили про факт відмови посадових осіб ТОВ «Третья Стража» від надання перевіряючому відповідних документів (арк. 6 акту перевірки).

Проте, в порушення вимог податкового законодавства висновки акту не ґрунтуються на дослідженні наданих до перевірки первинних документів.

Судом досліджені документи, надані перевіряючому в ході перевірки та встановлено наступне.

ТОВ «Третья Стража» у березні 2011 року придбало у ТОВ «Алміс ЛД» товар, а саме кабель вогнестійкий (N) НХНFE180 Е-30-Е60 Purofil Keram 2х1,0 та акустичну систему 1/ЗАС100ПН на загальну суму 29400,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 4900,00 грн.

Факт купівлі - продажу товару підтверджується наданими ТОВ «Третья Стража» податковою накладною від 28.03.2011 року № 1032804 на суму 11400,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1900,00 грн. (а.с. 143), податковою накладною від 31.03.2011 року № 1033108 на суму 18000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3000,00 грн. (а.с. 142), видатковою накладною від 28.03.2011 року № 1032803 на суму 11400,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1900,00 грн. (а.с. 145), видатковою накладною від 31.03.2011 року № 1033102 на суму 18000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3000,00 грн. (а.с. 144) та іншими первинними документами.

Зазначені податкові накладні включені до реєстру виданих та отриманих накладних (а.с. 131-133).

Судом досліджені вказані податкові накладні, їх копії долучено до матеріалів справи і порушень щодо їх форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення також не зазначає.

Отримавши від ТОВ "Алміс ЛД" зазначені податкові накладні позивач включив відображені в них суми ПДВ до складу податкового кредиту у березні 2011 року на суму 4900,00 грн., що відповідає приписам чинного податкового законодавства.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент виписки вказаних податкових накладних ТОВ «Третья Стаража» та ТОВ "Алміс ЛД" знаходились на обліку як платники податків у ДПІ в м. Ялта АР Крим та зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Відповідно до положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати до податкового кредиту суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Як вже було зазначено, на підтвердження формування податкового кредиту за березень 2011 року до податкового органу ТОВ «Третья Стража» були надані податкова накладна від 28.03.2011 року № 1032804 на суму 11400,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 1900,00 грн. та податкова накладна від 31.03.2011 року № 1033108 на суму 18000,00 грн., у т.ч. ПДВ в сумі 3000,00 грн., виписані ТОВ «Алміс ЛД», які з урахуванням норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами.

Виходячи з положень чинного законодавства України з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, виписаних платником податку на додану вартість ТОВ «Алміс» позивачу суд зазначає, що при формуванні податкового кредиту за березень 2011 року ТОВ «Третья Стража» були дотримані положення Розділу V Податкового Кодексу України.

На підтвердження перерахування коштів, зазначених у податкових накладних позивачем надано суду платіжне доручення від 28.03.2011 року № 1 на суму 11400,00 грн. (а.с. 117), платіжне доручення від 31.03.2011 року № 6 на суму 18000,00 грн. (а.с. 118), виписки з рахунків за 28.03.2011 року та 31.03.2011 року (а.с. 114-116).

Судом також досліджена довідка «Ощадбанку Росії» від 30.05.2012 року вих. № 41/5/55-16, відповідно до якої «Ощадбанк Росії» підтверджує факт того, що кошти, сплачені згідно платіжних доручень від 28.03.2011 року № 1 в розмірі 11400,00 грн., від 31.03.2011 року № 6 в розмірі 18000,00 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ «Алміс ЛД» за період з 28.03.2011 року по 01.01.2012 року не повертались на рахунок відправника ТОВ «Третья Стража» (а.с. 113).

Матеріалами справи підтверджено, що для здійснення статутної діяльності ТОВ «Третья Стража» орендувало у ТОВ «Дворцово - парковий ансамбль» приміщення загальною площею 40 кв.м., розташованого за адресою: м. Ялта, вул. Свердлова, 24, про що свідчить договір оренди від 01.12.2012 року № 15/10 (а.с. 170-175).

Факт оренди приміщення позивачем також підтверджується актом перевірки (арк. 2 акту перевірки).

Судом встановлено, що подальше використання позивачем придбаного у ТОВ «Алміс ЛД» товару підтверджено договорами підряду, укладеними позивачем з ВАТ «ГК «Ялта-Інтурист» від 06.04.2011 року № 3998/03, від 28.03.2011 року № 353/03, від 22.03.2011 року № 324 (а.с. 154-170).

Таким чином, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується реальність здійснення фінансово-господарської операції між ТОВ «Третья Стража» та ТОВ «Алміс ЛД» у березні 2011 року.

Оцінюючи обґрунтованість тверджень відповідача щодо нікчемності операцій, суд зазначає наступне.

Підставою для зменшення податкового кредиту по декларації за березень 2011 року на суму суму ПДВ 4900,00 грн. відповідач визначає нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Алміс ЛД», яка встановлена відповідно до акту ДПІ в Приморському районі м. Одеси «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «Алміс ЛД» щодо підтвердження правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з 01.10.2010 року по 01.05.2011 року» від 04.07.2011 року № 1809/23-513/36344226 (а.с. 180-184).

Відповідно до акту ДПІ в Приморському районі м. Одеси підставами для визнання правочинів, укладених ТОВ «Алміс ЛД» з контрагентами, у т.ч. з ТОВ «Третья Стража» за період з 01.10.2010 року по 01.05.2011 року нікчемними стало відсутність у ТОВ «Алміс ЛД» необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів для здійснення операцій в частині відвантаження та перевезення товарів, а також те, що станом на дату складання акту - 04.07.2011 року ТОВ «Алміс ЛД» до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням.

Дослідивши акт ДПІ в Приморському районі м. Одеси від 04.07.2011 року № 1809/23-513/36344226 та оцінивши докази по справі у їх сукупності судом встановлено, що предметом господарської операції між ТОВ «Третья Стража» та ТОВ «Алміс ЛД» було купівля - продаж, а не отримання послуг з відвантаження та перевезення товарів.

Щодо відсутності ТОВ «Алміс ЛД» станом на 04.07.2011 року за місцезнаходженням, суд зазначає, що господарська операція між позивачем та ТОВ «Алміс ЛД» відбулась у березні 2011 року.

Враховуючи викладене, судом не приймаються до уваги твердження відповідача щодо неправомірності формування податкового кредиту, у зв'язку з тим, що сама по собі відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням на дату проведення перевірки не є підставою для визнання укладеного ним у березні 2011 року договору купівлі-продажу з позивачем.

Суд зазначає, що чинним законодавством не передбачений обов'язок покупця перевіряти у продавця місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо - складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, економічно необхідного для здійснення господарської операції. Відтак, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов'язань, оскільки чинним законодавством така відповідальність не передбачена.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми правочину не встановлені законом.

Суд підтверджує, що відсутність письмового договору не означає відсутності правочину та відсутності товарної операції.

Згідно з ч. 1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідків його недійсності, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його положень може доводитись письмовими доказами.

Під час розгляду справи судом не встановлено та відповідачем не доведено невідповідності змісту усного договору купівлі-продажу, укладеного позивачем з ТОВ 2Алміс ЛД» вимогам цивільного законодавства. Укладання усного договору купівлі-продажу не заборонено законом.

Частинами 1,5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

При цьому, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення частин 1,5 ст. 203 ЦК України не є безумовною підставою визнання правочину нікчемним, а є лише підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним.

Статтею 204 ЦК України передбачена презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, суд зазначає, що в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Вказана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Як зазначається у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, ця норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Також в зазначеному листі ВАСУ встановлено, що установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Суду не надано доказів звернення до суду з метою визнання вказаного правочину недійсним.

Разом з тим, необхідною передумовою для встановлення факту нікчемності угоди є насамперед встановлення умислу сторони або сторін за такою угодою.

Відповідно до ст. 24 КК України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Щодо наявності умислу юридичної особи, то він визначається як умисел посадової особи або особи, яка була уповноважена діяти від імені юридичної особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями ч. 1 ст. 208 ГК України.

Враховуючи відсутність доказів умислу позивача та контрагента за правочином, який відповідач вважає нікчемним, суд дійшов висновку щодо безпідставності зроблених відповідачем висновків.

Суд критично ставиться до висновків відповідача щодо відсутності у контрагента позивача ознак господарської діяльності та існування з метою створення транзитних фінансових потоків для штучного створення податкового кредиту третім особам, оскільки такі твердження мають бути підтверджені у встановленому законом порядку, оскільки мають ознаки злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємництвом визнається самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, яка здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних та соціальних результатів та має на меті одержання прибутку. При цьому, суб'єкти господарювання в процесі здійснення господарської діяльності вступають в господарські правовідносини, укладають відповідні договори, надають або купують послуги, отримують або придбають товари, тощо.

Відповідно до положень ст. 247 Господарського кодексу України у разі здійснення суб'єктом господарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, до нього може бути застосовано адміністративно-господарську санкцію у вигляді скасування державної реєстрації цього суб'єкта та його ліквідації. При цьому, відповідно до ч. 2 зазначеної статті скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для ліквідації данного суб'єкта господарювання відповідно до статті 59 Господарського кодексу України. Відповідно до п. 2 ст. 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням суду про визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Доказів щодо вжиття вище перелічених заходів органами державної податкової служби суду не надано. За фактом фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків кримінальних справ не розпочато, вироків суду не прийнято за результатами розгляду таких справ в судовому порядку, до підприємства, яке на думку органів державної податкової служби здійснює діяльність із порушенням закону та установчим документам, адміністративно-господарські санкції не застосовані, свідоцтво платника податку на додану вартість, як на час здійснення торгової операції з поставки товарів, так й на час розгляду справи у обох сторін є дійсним, інших доказів суду під час розгляду справи не надано.

Таким чином, виходячи з викладеного суд дійшов висновку, що перевірка фактично була проведена на підставі відомостей бази даних ДПС, системи автоматизованого співставлення платників податків ДПА України, які відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» не є первинними бухгалтерськими документами. Разом з тим, відповідачем при проведенні перевірки не надано взагалі жодної оцінки документам, на підставі яких відбулася господарська операція позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч. 4 ст. 71 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Оцінюючи правомірність прийнятого рішення суд керується критеріями, закріпленими частиною 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури та яких повинні дотримуватися суб'єкти владних повноважень при реалізації своїх дискреційних владних функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно з п. 1 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Позивач відповідно до заявлених вимог просить визнати недійсним податкове повідомлення - рішення від 22.12.2011 року № 0034402301.

Проте враховуючи, що позивачем невірно та не вповному обсязі визначені позовні вимоги, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 22.12.2011 року № 0034402301.

Враховуючи викладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків, зроблених відповідачем у акті перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства, у зв'язку з чим прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення від 22.12.2011 року № 0034402301 є протиправним та підлягає скасуванню.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами суд вважає необхідним стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень -відповідача.

У судовому засіданні 15.06.2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено 18.06.2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Ялта АР Крим від 22.12.2011 року № 0034402301.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Третья Стража» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 139,49 грн. шляхом безспірного списання з рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Г.Ю. Кащеєва