Ухвала

від 26.07.2012 по справі 2а-27033/10/0570

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" липня 2012 р. м. Київ К/9991/26556/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька (далі -ДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011

у справі № 2а-27033/10/0570

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Готель «Централь" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -Проскуріна С.І.,

відповідача -Петрова А.Г.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011, позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 27.10.2010 № 0030831542/0 з підстав відсутності порушень податкової дисципліни з боку позивача під час формування даних податкового обліку за наслідками придбання спірних послуг.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фіктивний характер правочинів, укладенням яких опосередковувалося виконання спірних послуг, виключає правомірність формування Товариством податкового кредиту за такими операціями.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу -без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1 090 594,50 грн. (у тому числі 727 063 грн. за основним платежем та 363 531,50 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням став висновок ДПІ, викладений в акті від 14.10.2010 № 1753/23-3/31178655 про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог законодавства з питань оподаткування ПДВ по взаємовідносинам з товариством з обмеженою відповідальністю «Строй-Променерго»за листопад 2009 року, з товариством з обмеженою відповідальністю «Гладис Комгрупп»за серпень 2009 року та з товариством з обмеженою відповідальністю «ТК «Діал-Імпекс»за вересень 2009 року, про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості посередницьких послуг, послуг з інформаційно-довідкового обслуговування, які були надані вказаними постачальниками. В основу цього висновку податковим органом було покладено неможливість провести зустрічні перевірки названих контрагентів через їх відсутність за місцезнаходженням, а також відсутність у цих постачальників необхідного обсягу трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, дозвільних документів для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій з поставки послуг.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за наслідками здійснення спірних операцій з поставки послуг.

Розглядаючи це питання, обидві попередні судові інстанції виходили з того, що факт поставки спірних послуг підтверджується наявними у справі первинними документами (договорами, актами приймання-передачі послуг, податковими накладними, оборотно-сальдовими відомостями, звітами тощо), на час виконання спірних операцій постачальники позивача мали необхідний обсяг правоздатності як учасники господарського обороту, тоді як порушення ними правил здійснення господарської діяльності не може впливати на податковий облік позивача у справі.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Зі змісту наведеного законодавчого положення випливає, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податковий кредит, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). Тобто у разі підтвердження дійсного виконання операції порушення постачальником платника вимог чинного законодавства (у тому числі і правил оподаткування) за умови відсутності доказів причетності позивача до таких порушень з метою податкової економії виключає причинно-наслідковий зв'язок між недобросовісністю постачальника та діями платника (покупця) як підставу для позбавлення останнього реалізації права на податкову вигоду.

У розглядуваній справі ДПІ не наведено достатньо переконливих доводів на спростування висновків судів про фактичне виконання спірних послуг названими контрагентами. Посилання відповідача на відсутність у них основних фондів, складських приміщень та виробничих потужностей для виконання спірних послуг ґрунтуються виключно на факті невідображення ними відповідних активів у податковій звітності. Водночас ДПІ не доведено, що в даному разі характер та зміст спірних послуг, які фактично зводяться до збору постачальником певної інформації та надання консультацій і довідок, вимагає наявності виробничих потужностей та основних засобів, а також значного штату трудового персоналу.

А відтак суди на підставі висновку про реальний характер спірних операцій з поставки обґрунтовано визнали незаконним донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, задовольнивши позовні вимоги, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.02.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.04.2011 у справі № 2а-27033/10/0570 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак С.Е. Острович

Суддя М.І. Костенко