Постанова

від 24.07.2012 по справі 2а-5443/11/1070

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2012 року 2а-5443/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Корінному С.О.,

за участю представників сторін:

від позивача -Дубовик В.В.,

від відповідача-1 -Лиценко З.В.,

від відповідача-2 -не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Київської області з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальності «Тотус-Сервіс»(далі -відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш»(далі -відповідач- 2) про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами.

Ухвалою суду від 11.11.2011 було відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання. В попередньому судовому засіданні за клопотанням обох сторін провадження у справі було зупинено до вирішення по суті судової справи, пов'язаної з даною справою. Після відновлення провадження у справі, ухвалою суду від 20.07.2012 підготовче провадження у справі було закінчено та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання з'явились представники позивача та відповідача-1.

Відповідач-2 в судове засідання не з'явився. Щодо особи відповідача-2 судом встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 2а-17075/10/2670 юридичну особу ТОВ «Корпфлеш»(код ЄДРПОУ 36476820) було припинено, однак до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (далі -ЄДРПОУ) не було внесено відомостей про те, що підприємство було припинено. Суд неодноразово повідомляв відповідача-2 про судові засідання у цій справі за адресою зазначеною в ЄДРПОУ. Відповідач-2 в судові засідання не з'явився, до суду неодноразово були повернуті конверти на яких міститься відмітка пошти про відсутність відповідача-2 за зазначеною адресою. У суду відсутні будь-які відомості про зміну відповідачем-2 своєї юридичної адреси, тому суд, керуючись нормою ч.11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС) та зважаючи на те, що відповідач був повідомлений про судові засідання за дійсною юридичною адресою, зазначеною в ЄДРПОУ, - вважає, що судові повістки були вручені відповідачу-2, належним чином.

До початку розгляду справи по суті, позивач подав до суду клопотання про зміну позовних вимог, яке суд, керуючись ст.137 КАС прийняв. З врахуванням змінених позовних вимог, представник позивача позов підтримав, просив суд: стягнути на користь відповідача-1 з відповідача-2 кошти в сумі 72 565 грн. 24 коп., як вартість майна, отриманого за нікчемним правочином; стягнути на користь державного бюджету з відповідача-1 кошти в сумі 72 565 грн. 24 коп., як вартість майна, отриманого за нікчемним правочином.

Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що судовим рішенням встановлено факт нікчемності господарського договору між відповідачами у даній справі. У зв'язку з зазначеним фактом та керуючись своїм правом на звернення до суду із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемними правочинами, передбаченим ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», позивач просить застосувати норму ст. 208 Господарського кодексу України (далі -ГПУ) та задовольнити позов. Представник позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі № 2а-4591/11/1070, яке було залишене в силі судом апеляційної інстанції та відповідно до якого договори між відповідачами у даній справі визнані нікчемними. Позивач зазначає, що обставини, встановлені у рішення суду у справі №2а-4591/11/1070 є достатніми для застосування господарської санкції ст.208 ГКУ, яка становить зміст позову у даній справі.

Відповідач-1 проти позову заперечив. Свої заперечення проти позову обґрунтовує тим, що позивачем ніяким чином не доведено наміру відповідача-1 на порушення публічного порядку, тому суд не може застосувати наслідки, передбачені ст. 228 Цивільного кодексу України (далі -ЦК) та ст.208 ГКУ.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення сторін суд встановив наступне.

Позивачем по справі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку відповідача-1 з питань правомірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту, повноти нарахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток в тому числі по взаєморозрахунках з відповідачем-2 за період з 01.04.2009 по 31.03.2010. За результатами цієї перевірки було складено акт № 4931/23-2/32456486/192 від 16.09.2011.

На підставі даних про порушення чинного законодавства, зафіксованих у вищезгаданому акті перевірки, позивачем щодо відповідача-1 були винесені податкові повідомлення-рішення від 29.09.2011, якими було донараховано ПДВ та податок на прибуток. Ці податкові повідомлення-рішення були оскаржені відповідачем-1 в судовому порядку. За наслідком розгляду позовної заяви відповідача-1 щодо скасування повідомлень-рішень від 29.09.2011 Київським окружним адміністративним судом у справі № 2а-4591/11/1070 було винесено рішення від 25.01.2012, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову, а оскаржувані повідомлення-рішення залишено в силі. Зазначене рішення було залишено в силі також судом апеляційної інстанції та вступило в законну силу.

В судовому рішенні від 25.01.2012 у справі № 2а-4591/11/1070 було встановлено обставини, порядок оцінювання яких адміністративним судом передбачений нормою ч.1 ст. 72 КАСУ, а саме - обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили в адміністративній, справі, у якій брала участь та сама особа, що і в розглядуваній справі. Такими обставинами є обставини щодо господарських відносин між відповідачем-1 та відповідачем-2, на які позивач посилається як на фактичну підставу для задоволення позову.

Так, відповідач-1 уклав з відповідачем-2 наступні договори та усні угоди на загальну суму 72 656, 24 гривень (далі -угоди між відповідачами):

- угода про надання послуг, пов'язаних з правовим забезпеченням господарської діяльності відповідача 1 б/н від 01.03.2009 (далі -угода від 01.03.2009);

- договір №87 про надання рекламних послуг від 01.06.2009 (рос. мовою) (далі -договір №87);

- договір № 01/07-10 про надання маркетингових послуг від 01.07.2009 (далі -договір № 01/07-10);

- усні угоди про надання послуг.

На виконання договору № 87 відповідачем-2 було видано податкову накладну від 31.07.2009 № 310711 на суму 6 500,00 грн. На виконання договору № 01/07-10 відповідач-1 отримав від відповідача-2 податкову накладну на суму 6 000,00 грн. На виконання угоди від 01.03.2009 відповідач-2 надав відповідачу-1 накладну від 31.08.2009 б/н на суму 1 000,00 гривень. На виконання усних угод про постачання товарно-матеріальних цінностей відповідачем-2 на адресу відповідача-1 виписано податкові накладні від 29.06.2009 №30/06-41 на суму 4 500 грн.; від 27.10.2009 б/н на суму 11 604,24 грн.; від 25.11.2009 №23/11-07на суму 8 340 грн. та від 23.12.2009 №23/12-09 на суму 15 621,02 грн.

Також, судовим рішенням у справі № 2а-4591/11/1070 встановлено, а тому не потребує доведення, - що оскільки правочини між відповідачем-1 та відповідачем-2 мають протиправний характер та вчинені всупереч вимогам цивільного законодавства, не відповідають волі їх учасників, то дані правочини є недійсними в силу закону.

У зв'язку з цими обставинами позивач просив застосувати до відповідачів у даній справі адміністративно-господарську санкцію у вигляді стягнення в дохід держави всього одержаного ними за їх спільними господарськими зобов'язаннями, факт яких був встановлений в судовому рішенні від 25.01.2012 у справі № 2а-4591/11/1070. При цьому, представник позивача в судовому засіданні підтвердив, що належною санкцією, яка і є змістом позову є санкція, передбачена ч.1 ст.208 ГКУ, наголошуючи на тому що угоди між відповідачами є нікчемними, а не оспорюваними.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову, суд виходить з наступного.

Ст.11 КАСУ закріплено принцип диспозитивності, яким суд керується при винесенні рішення. Так, зазначеною статтею передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Вихід за межі позовних вимог суд може застосувати лише у виняткових випадках у разі необхідності забезпечити повний захист порушений прав.

Згідно пояснень представника позивача у справі та поданих сторонами документів, предметом даного позову є не відновлення порушених прав, а застосування адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст.208 ГКУ.

Так, ст.238 ГКУ передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ст.208 ГКУ, норму якої просить застосувати позивач, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Застосування цієї норми ст.208 ГКУ виражено в позовних вимогах.

Застосовуючи принцип диспозитивності та враховуючи структуру норми вищезазначеної ст.208 ГК, суд приходить до висновку про відсутність фактичних та законних підстав за яких можливе застосування санкції передбаченої ст.208 ГКУ, а тому -про відсутність підстав для задоволення позову за заявленими позовними вимогами.

В той же час суд зауважує, що не вбачає підстав для порушення принципу диспозитивності та виходу за межі позовних вимог, оскільки позивач в судовому засіданні не заявляв про порушення своїх прав чи прав третіх осіб, а лише вказував на повноваження по застуванню адміністративно-господарської санкції у зв'язку з встановленням судом факту нікчемності угод між відповідачами.

Так, позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на свою функцію передбачену п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-XII, а саме -функцію подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Однак, суд не погоджується з доводами позивача і вказує на те, що зазначена норма п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не містить такої функції позивача як звернення з позовами про стягнення одержаного за нікчемним правочином. Ця норма містить лише функцію позивача звертатись з позовами про визнання судом угод недійсними та стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими (тобто визнаними судом недійсними) угодами. Тобто, позови в розумінні п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»стосуються винятково оспорюваних недійсних правочинів (угод), а не нікчемних правочинів.

Також, суд звертає увагу, що дана норма має загальний характер та передбачає лише функцію позивача, порядок реалізації якої має бути передбачений спеціальними нормами чинного законодавства. Прав позивача по застосуванню адміністративно-господарських санкцій за наслідками нікчемних угод як реалізації функції, передбаченої п.11 ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», спеціальним законодавством, зокрема, - Цивільним та Господарськими кодексами, не передбачено.

В той же час адміністративно-господарська санкція, яку позивач просить застосувати до відповідачів (ст.208 ГК) може бути застосована лише у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним, оскільки вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 207, яка по суті містить гіпотезу та диспозицію по відношенню до зазначеної санкції ст. 208 ГКУ, - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, господарське зобов'язання у зв'язку з яким законодавець допускає застосування санкції, передбаченої ст. 208 ГКУ є винятково оскаржуваним недійсним правочином, а не нікчемним. Оскільки угоди між відповідачами у справі були зазначені судом як нікчемні на підставі норм ЦК, то щодо цих угод суд не має правових підстав застосувати санкцію ст. 208 ГКУ.

Висновок суду про те, що застосування санкції ст. 208 ГКУ можливе лише щодо оскаржуваних недійсних угод слідує також з обов'язкової умови, визначеної в статті 208 ГКУ - встановлення наміру (умислу) особи на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства. Так, згідно норм як ЦКУ (ст. 228), так і ГКУ (ст.207), намір (умисел) може бути встановлений судом лише щодо оскаржуваних недійсних правочинів.

В межах справи № 2а-4591/11/1070, предметом якої були податкові відносини щодо правомірності нарахування ПДВ та податку на прибуток, не досліджувалось окремо питання дійсності/недійсності угод між відповідачами та не встановлювався, відповідно, намір відповідачів на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Зважаючи на зазначене, суд вважає, можливим застосування санкції ст.208 ГКУ лише у випадку винесення належним судом рішення про визнання угод між відповідачами недійсними, в якому суд з метою вирішення справи встановить намір чи його відсутність кожної зі сторін таких угод на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Окрім того, санкція ст. 208 ГКУ передбачає, що у разі наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Тобто, законодавець передбачає, що повертає одержане за господарським зобов'язанням контрагенту та особа, щодо якої встановлено намір на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства. Оскільки позивач просив стягнути одержане за угодами з відповідача-2 на користь відповідача-1, то для застосування санкції статті 208 ГКУ, необхідно встановити намір саме відповідача-2 на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Однак, відповідаючи на запитання суду, представник позивача по справі вказав, що намір на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства був у відповідача-1, а не у відповідача-2.

Ця обставина в сукупності з вищезазначеними приводить суд до висновку про неможливість застосування санкції ст. 208 ГКУ щодо відповідачів, і, відповідно, - про неможливість задоволення позову в тому формулюванні позовних вимог, яке існувало на момент розгляду справи по суті та було підтверджено представником позивача в суді.

Згідно з ч. 5 ст. 94 КАСУ, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України. Відповідачі у справі будь-яких клопотань про компенсацію витрат понесених у з в'язку з розглядом даної справи не заявляли.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Терлецька О.О.

Повний текст постанови складено та підписано - 30 липня 2012 р.