Ухвала

від 25.10.2012 по справі 2а-5443/11/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5443/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"25" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш»про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2011 року Білоцерківська об'єднана Державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш»про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судовим рішенням встановлено факт нікчемності господарського договору між відповідачами у даній справі. У зв'язку з зазначеним фактом та керуючись своїм правом на звернення до суду із позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемними правочинами, передбаченим ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», позивач просить застосувати норму ст. 208 Господарського кодексу України щодо застосування адміністративно-господарських санкцій та задовольнити позов. Як на підставу для задоволення позовних вимог посилається на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.01.2012 року у справі № 2а-4591/11/1070, яке було залишене в силі судом апеляційної інстанції та відповідно до якого договори між відповідачами у даній справі визнані нікчемними. Позивач зазначає, що обставини, встановлені у рішення суду у справі № 2а-4591/11/1070 є достатніми для застосування господарської санкції за ст. 208 Господарського кодексу України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Білоцерківська об'єднана Державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про задоволення даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Позивачем по справі було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс»з питань правомірності декларування податкового зобов'язання та податкового кредиту, повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток в тому числі по взаєморозрахунках з Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш»за період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами даної перевірки було складено акт № 4931/23-2/32456486/192 від 16.09.2011 року.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки позивачем відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс»булу прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.09.2011 року, якими було донараховано ПДВ та податок на прибуток.

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені Товариством з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс»в судовому порядку.

За наслідком розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс»Київським окружним адміністративним судом у справі № 2а-4591/11/1070 було прийнято рішення від 25.01.2012 року, яким відмовлено у задоволенні адміністративного позову, а оскаржувані повідомлення-рішення залишено в силі. Вказане судове рішення залишено без змін судом апеляційної інстанції та набрало законної сили.

За змістом зазначеного вище судового рішення встановлено обставини, порядок оцінювання яких адміністративним судом передбачений нормою ч. 1 ст. 72 КАСУ, а саме: обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили в адміністративній, справі, у якій брала участь та сама особа, що і в розглядуваній справі. Такими обставинами, зокрема, є обставини щодо господарських відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш», на які позивач посилається як на фактичну підставу для задоволення позову.

Даним судовим рішенням встановлено, а тому не потребує доведення той факт, що оскільки правочини між відповідачами мають протиправний характер та вчинені всупереч вимогам цивільного законодавства, не відповідають волі їх учасників, то дані правочини є недійсними в силу закону.

У зв'язку з цими обставинами позивач просив застосувати до відповідачів у даній справі адміністративно-господарську санкцію у вигляді стягнення в дохід держави всього одержаного ними за їх спільними господарськими зобов'язаннями, факт яких був встановлений в судовому рішенні.

При цьому, позивач наголошував, що належною санкцією, яка і є змістом позову є санкція, передбачена ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, а угоди між відповідачами є нікчемними, а не оспорюваними.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що у позивача відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що за змістом даного позову позивач просить суд не про відновлення порушених прав, а про застосування адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст. 208 Господарського кодексу України.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Відповідно до ст. 208 Господарського кодексу України, норму якої просить застосувати позивач, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Зважаючи на принцип диспозитивності та враховуючи структуру норми вищезазначеної ст. 208 Господарського кодексу України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність законних підстав, за яких до відповідачів можливе застосування санкції, передбаченої ст. 208 Господарського кодексу України, а тому відсутні підстави для задоволення позову за заявленими позовними вимогами.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність підстав для порушення принципу диспозитивності та виходу за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв про порушення своїх прав чи прав третіх осіб, а лише вказував на повноваження по застуванню адміністративно-господарської санкції у зв'язку з встановленням судом факту нікчемності угод між відповідачами.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на свої повноваження, передбачені п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а саме: функцію подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках -коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Однак, п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не містить такого повноваження позивача як звернення з позовами про стягнення одержаного за нікчемним правочином. Ця норма містить лише повноваження позивача звертатись з позовами про визнання судом угод недійсними та стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими (тобто визнаними судом недійсними) угодами.

Тобто, позови в розумінні п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» стосуються винятково оспорюваних недійсних правочинів (угод), а не нікчемних правочинів.

Дана норма має загальний характер та передбачає лише повноваження позивача, порядок реалізації якої має бути передбачений спеціальними нормами чинного законодавства. Прав позивача по застосуванню адміністративно-господарських санкцій за наслідками нікчемних угод як реалізації функції, передбаченої п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», спеціальним законодавством, зокрема, Цивільним та Господарським кодексами України не передбачено.

В той же час адміністративно-господарська санкція, яку позивач просить застосувати до відповідачів може бути застосована лише у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним, оскільки вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 207, яка по суті містить гіпотезу та диспозицію по відношенню до зазначеної санкції ст. 208 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, господарське зобов'язання у зв'язку з яким законодавець допускає застосування санкції, передбаченої ст. 208 Господарського кодексу України, є винятково оскаржуваним недійсним правочином, а не нікчемним.

Оскільки угоди між відповідачами у справі були зазначені судом як нікчемні на підставі норм Цивільного кодексу України, то щодо цих угод суд не має правових підстав застосувати санкцію ст. 208 Господарського кодексу України.

Те, що застосування санкції за ст. 208 Господарського кодексу України можливе лише щодо оскаржуваних недійсних угод слідує також з обов'язкової умови, визначеної в статті 208 Господарського кодексу України, за якою передбачено встановлення наміру (умислу) особи на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства. Згідно правил ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України намір (умисел) може бути встановлений судом лише щодо оскаржуваних недійсних правочинів.

Судом першої інстанції було встановлено, що в межах справи № 2а-4591/11/1070, предметом розгляду якої були податкові відносини щодо правомірності нарахування ПДВ та податку на прибуток, не досліджувалось окремо питання дійсності/недійсності угод між відповідачами та не встановлювався намір відповідачів на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що застосування санкції ст. 208 Господарського кодексу України можливо лише у випадку винесення належним судом рішення про визнання угод між відповідачами недійсними, в якому суд з метою вирішення справи встановить намір чи його відсутність кожної зі сторін таких угод на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Окрім того, санкція ст. 208 Господарського кодексу України передбачає, що у разі наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. Тобто, законодавець передбачає, що повертає одержане за господарським зобов'язанням контрагенту та особа, щодо якої встановлено намір на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Оскільки позивач просив стягнути одержане за угодами з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс», то для застосування санкції статті 208 Господарського кодексу України, необхідно встановити намір саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс»на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства.

Однак, судом першої інстанції було встановлено, що позивач наголошував на тому, що намір на спричинення шкоди інтересам держави і суспільства був у Товариства з обмеженою відповідальністю «Тотус-Сервіс», а не у Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпфлеш».

Таким чином колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування санкції ст. 208 Господарського кодексу України відносно відповідачів і про те, що даний позов не може бути задоволений.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби -залишити без задоволення , а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2012 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.