Постанова

від 30.07.2012 по справі 32/5005/15200/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2012 р. Справа № 32/5005/15200/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -суддіКапацин Н.В. -доповідача у справі суддів :Бернацької Ж.О. Кривди Д.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 у справі № 32/5005/15200/2011 господарського судуДніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська торгова компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпакт Ново" третя особаНовомосковська об'єднана державна податкова інспекція провизнання недійсною угоди за участю представників від: позивача не з'явився, належним чином повідомлений відповідача не з'явився, належним чином повідомлений третьої особине з'явився, належним чином повідомлений

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2011р. у справі № 32/5005/15200/2011 задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровська торгова компанія"(Позивач), визнано недійсним договір купівлі-продажу товару № ДГ-0000078 від 02.11.2010р., укладений між ТОВ "Імпакт Ново" та ТОВ "Придніпровська торгова компанія". На Відповідача покладено судові витрати.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2012р. у даній справі скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2011р. у справі № 32/5005/15200/2011 та прийнято нове, яким відмовлено Позивачу в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із вказаною постановою, Новомосковська об'єднана державна податкова інспекція звернулася з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2012р. у даній справі та залишити без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2011р.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги щодо дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на підставі договору купівлі-продажу товару № ДГ-0000078 від 02.11.2010р., укладеного між ТОВ "Імпакт Ново" (Продавець) та ТОВ "Придніпровська торгова компанія" (Покупець), Продавець зобов'язався передати у власність Покупця олію соняшникову (товар) у кількості, згідно рахунку-фактури та накладних, а Покупець зобов'язався прийняти цей товар та сплатити за нього суму згідно накладних.

Відповідно до пункту 2.1 договору орієнтовна сума за договором повинна відповідати накладним з відвантаження товару.

Пунктами 3.1.1, 3.2.2 договору Продавець зобов'язаний передати Покупцю товар належної якості в обумовленому місці. Покупець, в свою чергу, зобов'язаний здійснити перевірку при прийманні товару по кількості та якості, скласти та підписати відповідні документи (акт-приймання, накладні, і т.п.) .

Згідно з пунктом 4.1 договору грошові кошти за товар перераховуються на рахунок Продавця протягом трьох календарних днів після виставлення рахунку-фактури.

Як встановлено судами попередніх інстанцій Відповідач поставив Позивачу товар на загальну суму 852 082,80 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-1101/05 від 01.11.2010р., № РН-115/02 від 15.11.2010р. та № РН-1119/03 від 19.11.2011р.

Позивачем перераховано Відповідачу грошові кошти в розмірі 852 082,80 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Придніпровська торгова компанія" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпакт Ново" про визнання договору № Д2-0000078 від 02.11.2010р. недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідачем здійснено поставку товару без надання документів, підтверджуючих якість товару та товаротранспортних накладних, що свідчить про недійсність угоди як такої, що не була спрямована на реальне настання правових наслідків, які обумовлювалися цією угодою.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, вказав на їх обґрунтованість та зазначив, що надані сторонами видаткові та податкові накладні, виписки з банківського рахунку Позивача не є достатніми доказами в підтвердження того, що договір реально виконувався його сторонами, а відповідно, при його укладанні останні мали намір створити правові наслідки, які ним обумовлювалися, у зв'язку з чим вказаний договір є фіктивним, тому на підставі статті 234 Цивільного кодексу України визнається недійсним.

Суд апеляційної інстанції, не погоджуючись з позицією суду першої інстанції, скасував рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.12.2011р. у справі № 32/5005/15200/2011 та прийняв нове рішення, яким відмовив Позивачу в задоволенні позовних вимог.

Постанова мотивована тим, що договір № ДГ-0000078 від 02.11.2010р. підписаний уповноваженими на це особами, підписи перших керівників на договорі скріплені печатками товариств, за своїм змістом договір відповідає вимогам законодавства. Видаткові накладні на поставку товару підписані уповноваженими особами товариств та скріплені печатками підприємств. Вартість поставленого за цими накладними товару сплачена в повному обсязі, що не спростовується Сторонами. Дії сторін у справі свідчать про те, що їх було спрямовано на виконання спірного договору.

Нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. (постанова Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " від 6 листопада 2009 року № 9).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.

Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Апеляційним господарським судом не прийнято як доказ вчинення сторонами нікчемного правочину Акт Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції № 79/233/36399359 від 24.03.2011р., оскільки Закон України "Про державну податкову службу" не надає право податковим органам встановлювати юридичні факти, як то відсутність у сторін договору наміру на реальне настання наслідків, які обумовлені ними по спірному договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу товару № ДГ-0000078 від 02.11.2010р. укладено в письмовій формі, підписано обома сторонами та скріплено печатками сторін, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок продавця передати товар у власність, покупця -прийняти та оплатити за поставлений товар.

Матеріалами справи підтверджується поставка Відповідачем товару Позивачеві, та оплата Позивача за отриманий товар.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткові накладні № РН-1101/05, № РН-1115/02, № РН-1119/03 відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин.

Статтею 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" на керівника і головного бухгалтера або особу, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, покладено відповідальність за організацію бухгалтерського обліку і забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, а за невиконання приписів цього Закону передбачена відповідальність посадових осіб господарюючого суб'єкта, зокрема, стаття 15 даного Закону передбачає, що контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в рамках їх повноважень, передбачених законами.

Факт поставки товару, отримання та оплата Позивачем сторонами не заперечується.

Суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що дії сторін у справі свідчать про їх спрямованість на виконання спірного договору та про відсутність правових підстав про визнання договору недійсним.

Посилання суду першої інстанції на фіктивність договору купівлі-продажу є помилковим, оскільки фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Твердження Позивача щодо ненадання Відповідачем документів на підтвердження якості товару та копій товаротранспортних накладних не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки надання вказаних документів Відповідачем не передбачено договором.

Матеріали справи свідчать про те, що судом апеляційної інстанції в порядку статті 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Посилання скаржника про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 111 5 -111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2012 у справі № 32/5005/15200/2011 залишити без змін.

Головуючий - суддя Н.В. Капацин

Судді Ж.О. Бернацька

Д.С. Кривда