Постанова

від 31.07.2012 по справі 5016/4242/2011(4/178)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" липня 2012 р. Справа № 5016/4242/2011(4/178) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кочерової Н.О., суддівМележик Н.І., Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 р. у справі№ 5016/4242/2011 (4/178) господарського суду Миколаївської області за позовомПрокурора Єланецького району Миколаївської області в інтересах держави в особі Єланецької районної державної адміністрації доДержавного підприємства "Єланецьке лісове господарство", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -відділу Держкомзему в Єланецькому районі Миколаївської області, простягнення шкоди, завданої нецільовим використанням земельної ділянки в сумі 70 649, 07 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

від третьої особи: не з'явились

від прокуратури: Громадський С.О.

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2011 року Прокурор Єланецького району Миколаївської області в інтересах держави в особі Єланецької районної державної адміністрації звернувся до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Єланецьке лісове господарство" про стягнення шкоди, заподіяної використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням у розмірі 70 649, 07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення вимог ст. ст. 20, 91, 96 Земельного Кодексу України використав земельну ділянку лісогосподарського призначення, площею 11,8 га, розташовану на території Возсіятської сільської ради та яка знаходиться у користуванні відповідача на підставі державного акту на право постійного користування землею серії Б №062186, не за її цільовим призначенням, а як землі сільськогосподарського призначення. Внаслідок порушення земельного законодавства відповідач відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України повинен відшкодувати завдану нецільовим використанням земельної ділянки шкоду в розмірі 70 649, 07 грн.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 21.02.2012 р. (суддя Дубова Т.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з державного підприємства "Єланецьке лісове господарство" на користь держави в особі Єланецької райдержадміністрації суму 70 649, 07 грн. шкоди та судові витрати.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що факт нецільового використання земельної ділянки площею 11,8 га є встановленим та доведеним, а доказів зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки відповідно до вимог діючого законодавства відповідачем не надано. Відтак, оскільки відповідач не виконав вимог законодавства щодо використання земельної ділянки за цільовим призначення, то відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України та ст. 211 Земельного кодексу України повинен понести цивільну відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 р. (судді: Лавриненко Л.В. -головуючий, Картере В.І., Пироговський В.Т.) рішення місцевого господарського суду скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

При цьому, апеляційний господарський суд, виходив з того, що земельна ділянка, площею 11,8 га, була використана відповідачем для цілей, пов'язаних із веденням лісового господарства, що враховуючи вимоги ст. 5 Лісового кодексу України та ст. 55 Земельного кодексу України не є використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.

В касаційній скарзі заступник прокурора Миколаївської області просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського залишити без змін. При цьому, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника Генеральної прокуратури України, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, на підставі державного акту на право користування землею серії Б№ 062186 Вознесенському лісовому господарству надано у постійне користування 1331, 8 га землі для створення захисних лісових насаджень.

Наказом Державного комітету лісового господарства України № 77 від 04.04.2008 р. державне підприємство "Вознесенське лісове господарство" було реорганізовано. На підставі зазначеного наказу було створено державне підприємство "Єланецьке лісове господарство", яке відповідно до п. 1.2. Статуту, затвердженого 07.05.2008 р. наказом Держкомлісгоспу № 103, є правонаступником майнових прав і обов'язків ДП "Вознесенське лісове господарство" в частині виділеного йому майна.

04.08.2011 р. державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель у Єланецькому районі проведена перевірка з питання дотримання державним підприємством "Єланецьке лісове господарство" вимог земельного законодавства при використанні земель лісогосподарського призначення на території Єланецького району.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 04.08.2011 р., в якому встановлено, що земельна ділянка лісогосподарського призначення на території Возсіятської сільської ради, площею 11,8 га, яка знаходиться в користуванні ДП "Єланецьке лісове господарство" на підставі Державного акту на право користування землею серія Б№ 062186, використовується не за цільовим призначенням, а як землі сільськогосподарського призначення, що є порушенням ст. ст. 20, 91, 96 Земельного кодексу України.

У зв'язку з цим судами попередніх інстанцій також встановлено, що між ДП "Єланецьке лісове господарство" (продавець) та фермерським господарством "Світлана" (покупець) укладено договір послуг та купівлі-продажу № 4 від 05.02.2010 р. та додаткову угоду, якою внесено зміни до зазначеного договору. На підставі договору № 4 від 05.02.2010 р. та додаткової угоди до нього на земельній ділянці Возсіятського лісництва, загальною площею 11,8 га, здійснювалось вирощування сільськогосподарських культур, було проведено всі передпосівні, посівні та післяпосівні роботи, а також збирання врожаю.

За результатами перевірки, 09.08.2011 р. відділом Держкомзему у Єланецькому районі Миколаївської області відносно керівника ДП "Єланецьке лісове господарство" складено протокол про адміністративне правопорушення № 21 та винесено припис № 23, яким зобов'язано привести використання вказаної земельної ділянки до вимог чинного законодавства.

17.08.2011 р. прийнято постанову № 21 про накладення адміністративного стягнення, якою керівника відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн.

У зв'язку з виявленим правопорушенням, державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему у Єланецькому районі Миколаївської області на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963 здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Загальний розмір заподіяної шкоди склав 70 649, 07 грн., які позивач і просить суд стягнути з відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно зі ст. 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка, площею 11,8 га, надана відповідно до Державного акту серії Б№ 062186 в постійне користування відповідачу та на якій працівниками відділу Держкомзему у Єланецькому районі виявлено правопорушення (використання не за цільовим призначенням), належить до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі, зокрема, зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням -невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування , в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень).

Таким чином, враховуючи наведені положення чинного законодавства, обов'язок землекористувачів використовувати земельні ділянки за їх цільовим призначенням означає, що земельна ділянка певної категорії має використовуватися відповідно до умов її надання.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, цільове призначення земель, наданих відповідачу відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б№ 062186, - створення захисних лісових насаджень.

Однак, судами на підставі наявних в матеріалах справи акту обстеження земельної ділянки, акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 04.08.2011 р., договору послуг та купівлі-продажу № 4 від 05.02.2010 р. встановлено, що частина земель, наданих відповідачу за Державним актом на право користування землею використовувалась як землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до п. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Однак, обставин, які б свідчили про зміну цільового призначення земельної ділянки, площею 11, 8га, яка знаходиться за межами с. Возсіятське на території Возсіятської сільради, судами попередніх інстанцій не встановлено, доказів зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач, використовуючи земельну ділянку не за її цільовим призначенням (створення захисних лісових насаджень), а для ведення сільськогосподарського виробництва, діяв протиправно, порушуючи вимоги ст. 96 Земельного кодексу України.

Разом з цим, виносячи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідач, використовуючи земельну ділянку, площею 11,8 га, не порушував її цільового призначення, оскільки використовував її виключно для цілей, пов'язаних із веденням лісового господарства, що узгоджується з вимогами ст. 5 Лісового кодексу України та ст. 55 Земельного кодексу України, відповідно до яких нелісові ділянки, зайняті сільськогосподарськими угіддями, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення.

При цьому, суд апеляційної інстанції врахував і положення ст. 59 Лісового кодексу України, яка регулює особливості використання земельних лісових ділянок для цілей, пов'язаних із веденням лісового господарства. Так, відповідно до вимог зазначеної статті, переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства, здійснюється без їх вилучення у постійного лісокористувача з дозволу органу виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органів центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Однак, апеляційний господарський суд, пославшись на ст. 59 Лісового кодексу України, не з'ясував обставини, встановлення яких вимагає зазначена стаття, зокрема, щодо наявності або відсутності у відповідача дозволу повноважного органу на переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель, обмежившись лише посиланням на те, що такі обставини підлягали дослідженню під час проведення перевірки дотримання ДП "Єланецьке лісове господарство" вимог земельного законодавства.

При цьому, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги положення ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відтак, враховуючи вимоги ст. 33 ГПК України, саме на відповідача покладено обов'язок доведення як обставин переведення земельної лісової ділянки, площею 11,8 га, до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства, так і факту наявності дозволу повноважного органу на таке переведення.

Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд на підставі повно встановлених обставин справи та за результатами оцінки наявних в матеріалах справи доказів цілком вірно встановив факт протиправної поведінки відповідача -використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до пп. «ґ» п.1 ст. 211 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема, за невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що відповідач на виконання приписів чинного законодавства має бути притягнутий до господарсько-правової відповідальності за вчинене ним правопорушення, тобто він має відшкодувати завдану його протиправними діями шкоду, розмір якої цілком правильно був розрахований позивачем на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. № 963.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, об'єктивно і повно встановив обставини справи, дав цим обставинам справи правильну юридичну оцінку згідно діючого, законодавства, застосував правильно норми матеріального та процесуального законодавства щодо вирішення спірних правовідносин, тому Вищий господарський суд України визнає рішення суду першої інстанції обґрунтованим і законним.

Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд дав невірну юридичну оцінку обставинам справи, доказам, наявних в матеріалах справи, не врахував та не застосував до спірних правовідносин необхідні норми матеріального права, що призвело до прийняття невірних висновків щодо відсутності достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування заподіяної шкоди. Вказана постанова не спростовує правильних висновків місцевого господарського суду, а тому підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.05.2012 року скасувати, а рішення господарського суду Миколаївської області від 21.02.2012 року у справі № 5016/4242/2011 (4/178) залишити без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Мележик

С. Самусенко