Постанова

від 31.07.2012 по справі 5021/2174/2011

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19"липня 2012 р. Справа №5021/2174/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Слободін М.М.,

при секретарі -Сіренко К.О.,

за участю представників сторін :

позивача - Лебединець Н.І. за довіреністю від 23.04.2012 року, Кульчинський В.М. за довіреністю від 19.06.2012 року,

відповідача - Недбай О.П. за довіреністю № 53 від 01.02.2012 року,

третя особа -не з'явилася,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.1661С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі №5021/2174/2011,

за позовом Закритого акціонерного товариства «Цант», м.Суми,

до Акціонерного страхового товариства закритого типу «Остра-Суми», м. Суми,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. ОСОБА_1, смт. С.Буда, Сумська область,

2. Закрите акціонерне товариство АСК «Інго Україна», м. Київ,

про стягнення 62053,96 грн.-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі №5021/2174/2011 (суддя Зражевський Ю.О.) відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу № 93 від 19.10.2009 року на загальну суму 62053,96 грн. , в тому числі 59088,47 грн. заборгованості зі страхового відшкодування, 2630,39 грн. пені за прострочення грошового зобов'язання, 335,10 грн. -3% річних.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи.

Зокрема, стверджує, що місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваного рішення порушено положення статті 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 625, 629, 526,549,610,990 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України «Про страхування». Також, при винесенні рішення судом не враховано пункти 6.4.2, 9.5 договору, якими передбачено, що страховик ( відповідач) зобов'язаний протягом 2 робочих днів, як тільки стане відомо про настання події, яка має ознаки страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування страхувальнику (позивачу) та у разі прийняття рішення про виплату страхового відшкодування; страховик здійснює його виплату протягом 15 днів з моменту прийняття такого рішення. Окрім того, на думку апелянта, при винесенні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд невірно посилається на пункт 4 статті 991 Цивільного кодексу України та пункту 4 статті 26 Закону України «Про страхування». На думку апелянта, неправомірно посилається суд і на пункт 9.3.4 Правил страхування наземного транспорту (крім залізничного), затверджених головою Правління АСТ ЗТ «Остра-Суми»від 09.01.2007 року, зареєстрованих в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 13.02.2007 року за № 0670461, у якому зазначено, що страховик має право відмовити у виплаті страхового відшкодування на підставах, передбачених договором страхування та цими правилами страхування і чинним законодавством України. Посилання відповідача на пункт 9.16.8 договору у тому, що страховий акт складено відповідачем передчасно, так як позивач (страхувальник) створив перешкоди у реалізації страховиком права вимоги до особи, винної у настанні страхового випадку є протиправним.

Отже, скаржник вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення, суд не врахував той факт, що страховий акт складено 07.06.2011 року за № 40/1080-1; відповідачем 08.06.2011 року № 169 надіслано листа до позивача, у якому відповідач погоджується сплатити на користь позивача (страхувальника) страхове відшкодування протягом 15 днів, а саме до 30.06.2011 року; кримінальна справа по вказаній дорожньо -транспортній пригоді порушена 08.01.2010 р. СВ СМУ УМВС України в Сумській області за № 10160009; вирок, яким визнано винним у ДТП особу - ОСОБА_1, набрав законної сили 22.07.2011 року.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить рішення господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі №5021/2174/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Свої заперечення відповідач обґрунтовує тим, що правовідносини, які склалися між позивачем і відповідачем -це правовідносини з приводу добровільного страхування майна, а саме транспортного засобу, про що й зазначено в договорі №93 добровільного страхування наземного транспорту від 19.10.2009 року, тобто страхується майно, а не відповідальність. Також відповідач не згоден з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції статей 526,549,610,625 та 990 Цивільного кодексу України та статті 25 Закону України «Про страхування», оскільки договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Умовами ж договору страхування було визначено і погоджено сторонами п.п. 7.1.2 п.7.1 відповідно до якого позивач зобов'язаний надати страховику всю необхідну інформацію і документацію по встановленню причин і наслідків страхового випадку, а також вжити всіх можливих заходів щодо з'ясування обставин та застосування регресних прав до третьої сторони (при наявності або відсутності передумов до цього). Сторони дійшли згоди, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є створення перешкод страхувальником (позивачем) у реалізації страховиком (відповідачем) права вимоги до осіб, винних у настанні страхового випадку. Відмова у виплаті страхового відшкодування позивачу обґрунтовується на підставі вказаних узгоджених умов договору страхування, а тому, на думку відповідача, всі посилання на порушення статей закону є безпідставними, оскільки відповідач порушив умови договору. Правомірність відмови у виплаті страхового відшкодування відповідачем на підставі п.9.16.8 п.9.16 договору страхування відповідач обгрунтовує створенням перешкод позивачем у реалізації відповідачем права вимоги до осіб, винних у настанні страхового випадку, так як вироком Сумського районного суду Сумської області від 07.07.2011 року по кримінальній справі № 1-14/2011 на користь позивача із винної особи стягнуто 75420,83 грн. -в рахунок відшкодування матеріальної шкоди за наслідками пошкодження в ДТП від 22.12.2009 року автомобіля ВАЗ 21114 д.н.з.НОМЕР_1, який було застраховано відповідачем. Після набрання вироком суду законної сили позивачем отримано виконавчий лист, що свідчить про намір стягнення в примусовому порядку з винної особи 75420,83 грн. завданої матеріальної шкоди. Окрім того, позивач звертався до третьої особи - ЗАТ «АСК «Інго Україна»із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування за наслідками пошкодження автомобіля. Отже, відповідач вважає, що позивач створював йому перешкоду в реалізації права вимоги до винних осіб, чим порушив умови договору страхування, що в свою чергу дає підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Треті особи у судове засідання не з'явилися, про причину неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином і в установлений законом строк, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

Розгляд апеляційної скарги позивача призначено на 03.07.2012 року та в подальшому відкладено на 12.07.2012 року. В судовому засіданні 12.07.2012 року оголошено перерву до 19.07.2012 року.

Дослідивши матеріали справи а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у порядку статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

У вересні 2011 року до господарського суду Сумської області звернулось Закрите акціонерне товариство «Цант»з позовною заявою, в якій просило стягнути на свою користь заборгованість відповідача -АСТЗТ «Остра-Суми»по договору №93 від 19.10.2009 року на загальну суму 62053,96 грн., з яких заборгованість по страховому відшкодуванню складає - 59088,47 грн., пеня за прострочення грошового зобов'язання складає - 2630,39 грн. та 3% річних складає - 335,10 грн. Також, товариство просило стягнути з відповідача на свою користь витрати. сплачені за державне мито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.11.2011 року у даній справі стягнуто з відповідача - Акціонерного страхового товариства закритого типу «Остра-Суми» на користь позивача -Закритого акціонерного товариства «Цант» 59088,47 грн. заборгованості зі страхового відшкодування, 2630,39 грн. пені, 335,10 грн.-3% річних, 620,54 грн. державного мита та 236,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 07.11.2011 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2012 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2011 року та рішення господарського суду Сумської області від 07.01.2011 року скасовано, справу №5021/2174/2011 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, Вищим господарським судом України зазначено, що у матеріалах справи наявний вирок Сумського районного суду Сумської області від 07.07.2011 року по кримінальній справі №1-14/2011, яким з ОСОБА_1 на користь позивача було стягнуто 75420,83 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди внаслідок пошкодження автомобіля позивача та такий вирок набрав законної сили.

Вищий господарський суд України у даній постанові посилається на положення чинного законодавства (зокрема, статті 403, 404 КПК України), якими встановлено, що вирок, ухвала і постанова суду, що набрала законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України та що у разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Також посилається на положення статті 22 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи -протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Вищий господарський суд України стверджує, що судами першої та апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваних судових актів наведеним обставинам та правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі, а відтак, спір у даній справі розглянуто попередніми судовими інстанціями без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічності, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішень з помилковим застосуванням норм права.

Місцевий господарський суд, повторно розглянувши дану справу, відмовив у позові, виходячи із того, що обставини, викладені позивачем у позові та поясненнях не знайшли дійсного підтвердження, а позовні вимоги не є правомірними, оскільки позивач шляхом подання цивільного позову у кримінальній справі № 1-14/2011 (вимоги за якими задоволені повністю) фактично позбавив відповідача права регресної вимоги до винної особи, що в свою чергу, є порушенням умов договору, а саме -створення перешкод у реалізації права вимоги до осіб, винних у настанні страхового випадку, які дають підстави для правомірної відмови відповідача у виплаті страхового відшкодування позивачу.

Проте, на думку колегії суддів, такі висновки суду першої інстанції є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про страхування»визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до статті 16 вказаного Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити: назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Аналіз наведених норм чинного законодавства в контексті з фактичними обставинами справи свідчить про те, що між сторонами у належній формі укладено договір страхування, та такий договір містить всі суттєві умови і певний час виконувався сторонами належним чином.

Так, як вбачається із матеріалів справи, не заперечується сторонами та встановлено судовими інстанціями під час попереднього розгляду справи (в т. числі і Вищим господарським судом України в постанові від 13.02.2012 року), між позивачем та відповідачем згідно основних умов договору (предмету договору) № 93 від 19.10.2009 року добровільного страхування наземного транспортного засобу були відносини майнового характеру, котрі захищали майнові інтереси позивача, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом.

Пунктом 2.2.1 договору обумовлено транспортний засіб -автомобіль ВАЗ 21114 2009 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, яким позивач користувався на підставі договору позички серії ВМК №774268 від 24.09.2009 року, укладеного з громадянином ОСОБА_2, котрому цей транспортний засіб належить на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2.

22.12.2009 року відбулося зіткнення автомобіля Hyundai-Accent державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_1 та застрахованого транспортного засобу під керуванням ОСОБА_2.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2011 року листом за вих. № 169 відповідач, з урахуванням пунктів 6.4.3 та 9.5 умов договору страхування, визнав вказану подію 22.12.2009 року страховим випадком та підтвердив за собою виплату страхового відшкодування за ушкодження транспортного засобу в розмірі 59088,47 грн., а також надав гарантію позивачу в повному перерахуванні останньому названої грошової суми на його розрахунковий рахунок в строк до 30.06.2011 року. У названому листі відповідач посилається на те, що 07.06.2011 року ним було складено страховий акт, відповідно до якого на користь позивача підлягає виплаті за наслідками пошкодження у ДТП 22.12.2009 року автомобіля ВАЗ 21114 НОМЕР_1, страхове відшкодування в розмірі 59088,47 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що вказана дорожньо-транспортна пригода визнана відповідачем страховим випадком та відповідач визнав за собою обов'язок відшкодування суми у розмірі 59088,47 грн. страхового відшкодування (загальна сума спричинених збитків за мінусом франшизи). Саме цю суму позивачем і було заявлено до стягнення, тобто, між сторонами були відсутні суперечки стосовно суми виплати.

04.07.2011 року заявник звернувся до відповідача з проханням надання роз'яснень щодо відсутності виплати вищеназваного страхового відшкодування, на що 05.07.2011 року своїм листом за вих. № 194 відповідач підтвердив не виконане перед заявником своє зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування в розмірі 59088,47 грн. в гарантований ним же строк до 30.06.2011 року, зазначив, що він не відмовляється від взятих на себе зобов'язань, однак, вказав на неможливість виплати через відсутність у відповідача коштів та запевнив позивача, що відразу, як з'являться кошти, яких буде достатньо для здійснення виплати страхового відшкодування, їх буде в першу чергу направлено на виконання умов договору.

Матеріали справи також свідчать, що 07.07.2011 року Сумським районним судом Сумської області по кримінальній справі винесено вирок у відношенні особи, винної у настанні страхового випадку (ДТП за участю застрахованого автомобіля). Вказаним вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні злочину: порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Цим вироком також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Цант»75420,83 грн. -в рахунок відшкодування матеріальної шкоди за наслідками пошкодження в ДТП застрахованого автомобіля ВАЗ 21114 д.н.з. НОМЕР_1, котрий був застрахований згідно саме спірного договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 93.

Вирок набрав законної сили 22.07.2011 року та на його виконання судом видано виконавчий лист строк пред'явлення до виконання - один рік, до 22.07.2012 року.

Саме на наявність вказаного вироку посилається відповідач, обґрунтовуючи свою незгоду з позовними вимогами. При цьому, відповідач зазначає, що ним відмовлено у виплаті страхового відшкодування позивачеві на підставі п.п. 9.16.8 договору страхування, у зв'язку із створенням позивачем перешкод у реалізації відповідачем права вимоги до особи, винної у настанні страхового випадку. Такі перешкоди відповідач вбачає в тому, що позивач звернувся з цивільним позовом у кримінальну справу та його позов був задоволений, а після набрання вироком законної сили -отримав виконавчий лист, що свідчить про намір позивача отримати стягнення у примусовому порядку з винної особи.

Такі дії позивача, на думку відповідача, унеможливлюють звернення відповідача з вимогою до винної особи, а відтак, 22.02.2012 року відповідачем на адресу позивача направлено лист за № 12 (т. 2 а.с. 28), в якому відповідач посилається на те, що страховий акт № 40/1080-1 від 07.06.2011 року складено передчасно, оскільки ЗАТ «Цант» не було виконано умови договору, що надавали відповідачу можливість скористатися своїм правом регресної вимоги до винної особи в ДТП -ОСОБА_1, що є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Таким чином, попередньо визнавши ДТП страховим випадком та погодившись на виплату страхового відшкодування і визнавши суму страхового відшкодування, відповідач в подальшому, вже під час розгляду справи у суді, відмовляє позивачеві у виплаті такої суми, посилаючись на порушення позивачем умов договору, які є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до положень статей 988, 990 ЦК України, страховик (відповідач) зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором та відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника і страхового акта.

Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про страхування»підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: 1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; 2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; 3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; 4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; 5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; 6) інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону. Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Аналогічні наведеним норми містяться і в статті 991 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Кодексу).

Умовами укладеного між сторонами договору №93 (п. 9.4, п. 9.5) передбачено, що страховик у строк не пізніше 30 днів (без врахування вихідних та святкових днів) після одержання всіх необхідних і належним чином оформлених документів, приймає рішення про виплату або про відмову у виплаті страхового відшкодування. У разі прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, страховик здійснює його виплату протягом 15 днів із моменту прийняття такого рішення (без врахування вихідних та святкових днів).

Отже, зважаючи на те, що відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування (лист №169 від 08.06.2011 року -т. 1 а.с. 29), він повинен був здійснити виплату такого відшкодування протягом 15 днів (без врахування вихідних та святкових днів), а саме, до 30.06.2011 року, про що й було зазначено у вказаному листі.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідачем безпідставно, вже після того, як ним прийнято рішення про виплату, приймається інше рішення -про відмову у виплаті страхового відшкодування (лист від 22.02.2012 року). При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідний лист датований та направлений на адресу позивача вже після того, як позивач звернувся з позовом до суду про примусове стягнення грошових коштів.

Колегія суддів також вважає безпідставними і підстави, які відповідачем зазначені у якості відмови: так, відповідач зазначає, що ним відмовлено у виплаті страхового відшкодування позивачеві на підставі п.п. 9.16.8 договору страхування, у зв'язку із створенням позивачем перешкод у реалізації відповідачем права вимоги до особи, винної у настанні страхового випадку. Такі перешкоди, як встановлено вище, відповідач вбачає в тому, що позивач звернувся з цивільним позовом у кримінальну справу та його позов був задоволений, а після набрання вироком законної сили -отримав виконавчий лист, що свідчить про намір позивача отримати стягнення у примусовому порядку з винної особи. Такі дії позивача, на думку відповідача, унеможливлюють звернення відповідача з вимогою до винної особи.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач не навів жодної правової норми, яка б підтверджувала його доводи.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування»та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 119-1 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже відповідно до вищенаведених вимог закону відповідач лише після виплати страхового відшкодування отримає право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Таким чином, на думку колегії суддів, відповідачем не доведено того, що позивачем створювалися перешкоди у реалізації відповідачем права вимоги до особи, винної у настанні страхового випадку, що згідно з п.п. 9.16.8 договору страхування є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нею досліджені матеріали справи та встановлено, що отриманий позивачем у кримінальній справі виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 75420,83 грн. у відшкодування матеріальної шкоди до органів виконавчої служби не пред'являвся, позивачем оригінал цього виконавчого листа наданий до матеріалів справи. Зважаючи на те, що строки пред'явлення до виконання відповідного виконавчого листа закінчуються 22.07.2012 року та позивач зазначив, що у нього відсутні наміри пред'являти його до виконання, відповідний оригінал залучено до матеріалів справи.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що станом на дату подання позову та на час розгляду даної апеляційної скарги страхувальником не здійснено жодних передбачених законом дій, які б могли бути підставою для відмови у здійснені страхової виплати, станом на цей час позивачем не отримано повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала (такого відшкодування взагалі не отримано). Наявність судового рішення (вироку суду) про стягнення грошових сум з винної особи не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Колегія суддів також погоджується із твердженнями апелянта стосовно того, що вироком суду у кримінальній справі встановлено факт ДТП та підтверджується вина ОСОБА_1 цьому ДТП, тобто, встановлена особа до якої відповідач має право звернутися з регрес ними вимогами (однак тільки після повного розрахунку з страхувальником (позивачем).

Що ж стосується посилання відповідача на те, що позивач звертався до третьої особи - ЗАТ «АСК «Інго Україна»із відповідною заявою про виплату страхового відшкодування за наслідками пошкодження автомобіля -такий факт дійсно має місце, однак, він не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у даній справі, оскільки страхове відшкодування даною особою здійснено не було.

Аналізуючи наведені обставини справи та норми права, колегія суддів дійшла висновку, що ні факт винесення вироку Сумським районним судом по відношенню до ОСОБА_1 та подальшої видачі ним виконавчого листа про стягнення з останнього на користь ЗАТ «Цант»матеріальної шкоди; ні дії ЗАТ «Цант»в реалізації своїх прав на відшкодування шкоди; ні законодавчі норми прямої дії (Конституція України), на що посилається відповідач своїй скарзі, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ЗАТ «Цант», оскільки, як встановлено вище, позивачем не було створено перешкод для відповідача, котрі б призвели до втрати останнім права вимоги до винної особи в порядку регресу.

Зважаючи на усе вищенаведене та те, що відповідач не надав доказів виплати страхового відшкодування у розмірі 59088,47 грн. (сума, яка була визнана відповідачем), тому вимоги позивача про стягнення зазначеної суми є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

Пунктом 6.4.4 договору №93 від 19.10.2009 року передбачено, що страховик зобов'язаний за несвоєчасну виплату страхувальникові страхового відшкодування, виплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з поданим розрахунком, розмір пені за період з 01.07.2011 року по 08.09.2011 року становить 2630,39 грн. Вказаний розрахунок здійснений з дотриманням вимог закону та умов договору, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2630,39 грн. пені є також правомірними та обґрунтованими і підлягають задоволенню. Заперечень щодо розрахунку відповідачем не заявлено.

Відповідно до приписів частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 335,10 грн. -3% річних також підлягають задоволенню. Судом перевірено наданий позивачем розрахунок та встановлено його відповідність як положенням чинного законодавства, так і фактичним обставинам справи. Заперечень щодо розрахунку відповідачем не заявлено.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції спір розглянуто без дослідження усіх фактичних обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що й призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року - скасуванню з прийняттям нового судового акту про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 99,101, 102, п. 2 ч.1 ст. 103, п.1, п.4 ч.1 ст. 104 ,ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 17.04.2012 року у справі №5021/2174/2011 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного страхового товариства закритого типу «Остра -Суми» (40000, м. Суми, вул. Петропавлівська, 89, код 21111873 рахунок 26508055000740 в СФ КБ «Приватбанк»МФО 337546) на користь Закритого акціонерного товариства «Цант»(юр. адреса: 40035, м.Суми, вул. Д. Коротченка,14; пошт. адреса: 40018, м. Суми, вул.Санаторна, 1, а/с № 3, код 13998939 рахунок26005000069388 в ПрАТ «Укрсоцбанк»МФО 300023) - 59088,47 грн. заборгованості зі страхового відшкодування, 2630,39 грн. пені, 335,10 грн - 3% річних, 620,54 грн. державного мита за подання позову, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 804,75 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя О.В.Шевель

суддя Р.А.Гетьман

суддя М.М. Слободін

повний текст постанови складено 24.07.2012 року