Постанова

від 24.07.2012 по справі 2а-3222/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

24 липня 2012 року 16:55 № 2а-3222/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Криворучко Л.В., та представників сторін:

від позивача -ОСОБА_2,

від відповідача -Бедика С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень від 01 грудня 2011 року № 0004111740, № 0004121740,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -Позивач, ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі -Відповідач, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) про скасування податкових повідомлень-рішень від 01 грудня 2011 року № 0004111740, № 0004121740.

Враховуючи вибуття первинного відповідача (ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) зі спірних правовідносин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби»від 21.09.2011 року № 981 судом відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України здійснено заміну відповідача на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями відповідачем було безпідставно визначено суму податку з доходів фізичних осіб у розмірі 92 364,32 грн. за перевищення суми виручки понад норму, встановлену ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у 2008-2010 роках, та, як наслідок, нараховано суму податку на додану вартість у розмірі 293 030,63 грн. (в т.ч. штрафні санкції у сумі 58 606,13 грн.).

На переконання позивача, перевищення обсягу виручки понад 500 тис. грн. з її боку допущено не було, так як п. 5 ст. 1 зазначеного Указу однозначно визначає, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається саме сума коштів, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення відповідних операцій. Тобто, на думку позивача, виручка повинна мати саме грошове вираження та має бути отримана суб'єктом підприємницької діяльності фактично (або в касу або на рахунки, відкриті в установах банку), в той час як відповідачем до складу виручки позивача було включено вартість послуг, оплата за які проведена у інший спосіб, ніж готівковий або безготівковий рахунок, а саме, шляхом взаємозаліку.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у письмових запереченнях. В судових засіданнях представник відповідача зазначав, що під час перевірки було встановлено, що позивачем, починаючи з 4 кварталу 2008 р., а також в 2009-2010 роках було перевищено обсяги виручки від реалізації послуг, відтак позивач повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) відповідно до вимог ст. 5 України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»та зареєструватись платником податку на додану вартість з 01.07.2009 р.

Відтак, відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті правомірно з врахування всіх обставин, які мали значення при прийнятті таких рішень.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 17 липня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач -ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 12.11.2001 року Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.03.2012 р., та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності позивача є: роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; вантажний автомобільний транспорт (а.с.114).

Податковим органом на підставі направлення від 31 жовтня 2011 року № 2846 проведено позапланову виїзну документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування податків, зборів (обов'язкових) платежів суб'єктом господарської діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.10.2008 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 11 листопада 2011 року складено акт НОМЕР_1 (далі по тексту - Акт перевірки, Акт), яким встановлено, зокрема:

- порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.1.3, п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України, яке полягало у заниженні чистого оподаткованого доходу за 2008 р. на суму 175 701,73 грн., за 2009 р. на суму 533 839,64 грн., за 2010 р. на суму 251 540,71 грн.;

- п. 2.1., пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 4.1 ст. 4, п. 9.3, п. 9.4, п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість». Встановлено, що згідно документів, наданих ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 (код ЄДРПОУ 00376353) та ДП ПАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат № 10»(код ЄДРПОУ 05583816) не задекларовані податкові зобов'язання відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»за 2009 р. на загальну суму ПДВ 262 793,00 грн., за 2010 р. на загальну суму ПДВ 93 775,00 грн. Вказаним порушено п.п. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами перевірки та на підставі Акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.12.2011 року за № 0004111740 , яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 92 364,32 грн., та за № 0004121740 , яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальному розмірі 293 030,63 грн. (з яких 234 424,50 грн. - основного платежу та 58 606,13 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).

Не погоджуючись із винесеним за результатами перевірки податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржила їх в адміністративному порядку, подавши скаргу до Державної податкової служби у м. Києві, яка своїм рішенням від 02.02.2012 р. за № 4/г/11-3/4 залишила оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін, а скаргу позивача -без задоволення..

Не погодившись з прийнятим Державною податковою службою у м. Києві рішенням, позивач подала скаргу Державної податкової служби України, яка своїм рішенням від 22.02.2012 р. № 6462/б/10-2315 також залишила податкові повідомлення-рішення від 01 грудня 2011 року № 0004111740, № 0004121740 без змін, а скаргу позивача -без задоволення.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями Державної податкової служби у м. Києві та Державної податкової служби України, позивач 05.03.2012 р. звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

З дослідженого в судовому засіданні Акту перевірки встановлено, що фактичною підставою для відображення в ньому порушень і прийнятих податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті висновок відповідача про те, що позивачем порушено ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва», а саме: позивачем перевищено граничний обсяг виручки (500 000,00 грн.) і вона зобов'язана була перейти на загальну систему оподаткування та звітності. Так як позивач не перейшла на загальну систему оподаткування та звітності, контролюючий орган самостійно визначив та нарахував позивачу податкові зобов'язання з податку на додану вартість, які визначені податковим повідомленням-рішенням № 0004121740 від 01.12.2011 року, та з податку з доходів фізичних осіб, визначені податковим повідомленням-рішенням № 0004111740 від 01.12.2011 року.

До таких висновків податковий орган прийшов на підставі даних звітів позивача та порівняння їх з відомостями центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів (форма 1-ДФ), а також враховуючи дані відповідей ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11.

Так, відповідачем встановлено, що згідно договорів № 9651 від 01.02.2008 р., № 42-09 від 28.08.2009 р., № 11 від 01.01.2010 р. позивач надавала транспортні послуги ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11, що також підтверджується виписками банку по розрахунковому рахунку, даними 1-ДФ та матеріалами зустрічних звірок з зазначеним підприємством. Виконання позивачкою робіт по перевезенню вантажів (хлібобулочних виробів) протягом 2008 -2010 років на користь ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 підтверджується також наданими на запит суду актами здачі-приймання робіт (том ІІ, а.с. 20-146).

Як встановлено перевіркою, загальна вартість наданих позивачем транспортних послуг становить: - у 2008 році -890 448,28 грн.; - у 2009 році -1 184 487, 76 грн.; - у 2010 році -557 028,80 грн.

Крім того, у період, що перевірявся, ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 реалізував позивачу хлібобулочні та кондитерські вироби:

- у 2008 році -на суму 1 085 501,07 грн.;

- у 2009 році -на суму 1 454 054,05 грн.;

- у 2010 році -на суму 1 163 384,46 грн.

Розрахунки за надані позивачем транспортні послуги здійснювались безготівково, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача, а також шляхом проведення взаємозаліку за поставлену хлібобулочну продукцію.

Даний факт позивачем визнається, а також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів позивача на адресу ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 про взаємозалік за надані позивачем транспортні послуги згідно актів здачі-прийомки виконаних робіт за хлібобулочні вироби (том ІІ, а.с. 147-163).

Так, за надані позивачем транспортні послуги ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 було проведено розрахунки наступним чином:

- протягом 2008 року перераховано 492 980,00 грн. та проведено взаємозалік на суму 378 529,62 грн.;

- протягом 2009 року проведено взаємозалік на загальну суму 1 303 891,75 грн.;

- протягом 2010 року перераховано 479 715,28 грн. та проведено взаємозалік на суму 77 313,52 грн.

Згідно наданих до перевірки банківських виписок та матеріалів зустрічних звірок відповідачем було встановлено, що у 4 кв. 2008 року позивачка перевищила обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за рік понад 500 тис. грн. (сума перевищення складає 390 448,28 грн.), тому повинна була відповідно до вимог ст. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»самостійно перейти на загальну систему оподаткування, обліку за звітності.

Позивач вважає, що контролюючим органом безпідставно віднесено до виручки позивача вартість наданих ним транспортних послуг, оплата за які проведена у формі взаємозаліку за поставлені хлібобулочні вироби на підставі вищезазначених заяв, оскільки такий розрахунок не передбачає безпосереднє надходженні коштів до каси або на розрахунковий рахунок позивача, що в розумінні ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»не може вважатись виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), що призвело, на думку позивача, до хибного висновку відповідача про перевищення ним граничного розміру виручки, встановленого зазначеним Указом.

При цьому суд зазначає, що позивачем не заперечується загальний обсяг здійснюваних операцій з надання транспортних послуг протягом 2008-2010 років.

Надаючи оцінку даним обставинам справи суд виходить з наступного.

Оскільки спірні правові відносини виникли до 01 січня 2011 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, судом при вирішенні даної справи з урахуванням положень ст. 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп застосовуються ті норми законодавства, які діяли на момент виникнення спірних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, в період, що перевірявся, позивач здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, що підтверджується, наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтв про сплату єдиного податку.

Обравши спрощену систему оподаткування, позивачка здійснювала господарську діяльність за наступними видами економічної діяльності: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»(чинного у період виникнення спірних правовідносин), оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Таким спеціальним законодавством, зокрема, є Указ Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»(чинний у період виникнення спірних правовідносин), яким запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Виходячи зі змісту положень ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»N 727 (далі - Указ N 727) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, в тому числі до фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Слід звернути увагу на те, що запровадження спрощеної системи оподаткування, поряд з діючою загальною системою оподаткування, було спрямоване насамперед на введення пільгового режиму оподаткування для тих суб'єктів господарювання, які до цього часу перебували на загальній системі оподаткування, у разі відповідності діяльності цих суб'єктів критеріям (умовам), встановленим ст. 1 Указу. Таке тлумачення норм Указу відповідає цілям їх правового регулювання, оскільки введення пільгового режиму оподаткування має стимулюючий зміст і спрямовано на заохочення суб'єктів малого підприємництва своєчасно сплачувати встановлені законом податки та обов'язкові платежі. У зв'язку з цим обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) саме за рік має правове значення для суб'єктів господарювання, які перебувають на загальній системі оподаткування та виявили бажання обрати спосіб оподаткування за єдиним податком.

Відповідно до ст. 5 Указу N 727 у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Отже, встановлений нормативним актом обов'язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування в зазначених випадках виникає в періоді (кварталі), що настає за звітним, в якому платник єдиного податку припустився порушень вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Згідно із положенням пункту 4 статті 1 Указу N 727 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума , фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, змінюючи систему податкового обліку та звітності, слід враховувати розмір коштів, які фактично отримані платником податків або надійшли на його рахунок.

При цьому з системно-логічного аналізу норм Указу N 727 та зазначеної вище самої суті введення спрощеної системи оподаткування, суд приходить до висновку, що Указом № 727 запроваджено обмеження щодо форми розрахунку, який має здійснюватися виключно грошовими коштами, готівкою чи безготівково . До такого висновку суд дійшов, виходячи з визначення терміна «виручка»- суми , фактично отримані суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу , а отже, іншої форми розрахунку (крім грошової) у спірній ситуації бути не може.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 7 квітня 2009 року (справа за позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 до ДПІ про скасування податкового повідомлення-рішення та зобов'язання вчинити дії).

Надаючи оцінку обставинам у справі, що розглядається, суд також вважає за необхідне зауважити, що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладення угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунку - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах.

Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19.01.2010 року по справі за № 21-1966во09.

Відтак, в даному випадку, вартість послуг, наданих позивачем на виконання укладених договорів про надання транспортних послуг, оплата за які здійснена шляхом проведення взаємозаліку, правомірно включена податковим органом до обсягу виручки позивача від реалізації послуг.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування , в даному випадку -у зв'язку із недотриманням позивачем грошової форми розрахунку - повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

Відповідно до п. 1.2. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 4.2.8 пункту 4.2. статті 4 вищезазначеного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.

Відповідно до статті 13 Декрету та статті 13 Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993р. №12, оподаткованим доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеним в Додатку №6 до Інструкції №12.

Згідно Додатку № 6 до зазначеної Інструкції норми витрат, що враховуються при оподаткуванні доходів громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, від здійснення «послуг вантажним автотранспортом», до яких відноситься діяльність позивача, становлять 55 відсотків від суми валового доходу.

У зв'язку із відсутністю на момент перевірки документального підтвердження суми витрат, останні були розраховані як 55% до суми валового доходу та донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 92 364, 32 грн. (54 385,71 грн. за 2009 рік та 37 978,61 грн. за 2010 рік). А отже податкове повідомлення-рішення № 0004111740 від 01.12.2011р. , згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 92 364, 32 грн., винесене обґрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства.

Окрім зазначеного, порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності мало наслідком реєстрацію платником податку на додану вартість при настанні обставин, передбачених п.п. 2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 від 03.04.1997р.

Так, відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 р. №727 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок , крім іншого, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість , крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

У відповідності до п.п. 2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 від 03.04.1997р., із змінами і доповненнями, (далі -Закон 168/97) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку (зокрема, ПДВ) у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з пунктом 9.3 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.

Відповідно до пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість»якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою. Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

У відповідності з абз. 4, п.п. 9.4. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

У відповідності із п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»: база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Підпунктом 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума коштів, отриманих позивачем за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2009р. перевищила граничний рівень торгівельної виручки 500 000 грн., у зв'язку з чим вона повинна була перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником ПДВ.

Проте позивач всупереч вимогам п.2.3. ст.2 та п.п.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону 168/97, підпункту «а»п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р., із змінами та доповненнями, (чинного у період виникнення спірних правовідносин) своєчасно не зареєструвалась платником ПДВ і не подавала до ДПІ декларації по ПДВ.

Виходячи з матеріалів перевірки відповідачем було нараховано податок на додану вартість на суму обсягів поставки товарів після перевищення граничної суми виручки в період з 01.07.2009р. по 31.12.2010 р. на загальну суму 234 424,50 грн. (за 2009 рік - у розмірі 121 895,30 грн., за 2010 рік - у розмірі 112 529,20 грн.).

Пунктом 54.3.2 п. 54 ст. 54 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже, враховуючи висновки суду щодо правильності віднесення відповідачем вартості товарів, оплата за які отримана позивачем шляхом взаємозаліку, до обсягу виручки позивача, суд, проаналізувавши зазначені норми законодавства, приходить до висновку про правомірність нарахування податковим органом позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість (в тому числі штрафних санкцій) згідно податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 01 грудня 2011 року № 0004121740 .

Відповідно до п.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представником відповідача в судовому засіданні надані обґрунтовані пояснення та відповідні докази в їх підтвердження щодо спростування вимог позивача, натомість останнім не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 23 липня 2012 року.