Ухвала

від 14.11.2012 по справі 2а-3222/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3222/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В.

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" листопада 2012 р. м. Київ

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Сорочко Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомленнь-рішеннь від 01 грудня 2011 року № 0004111740, № 0004121740, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши доводи та заперечення представника позивача, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно нараховано позивачеві податок з доходів фізичних осіб в розмірі 92 364,32грн. та правомірно визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 293 030,63грн.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка - ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби, видами діяльності якої є роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; вантажний автомобільний транспорт.

За перевіряємий період позивачка перебувала на спрощеній системі оподаткування.

31 жовтня 2011 року ДПІ у Дніпровському районі проведено позапланову виїзну документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування податків, зборів (обов'язкових) платежів суб'єктом господарської діяльності -фізичної особи ОСОБА_3 за період з 01.10.2008 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої 11 листопада 2011 року складено акт №6898/17-НОМЕР_1(надалі - Акт перевірки, Акт), яким встановлено, зокрема:

- порушення позивачем п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та пп. 164.1.3, п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу України , яке полягало у заниженні чистого оподаткованого доходу за 2008 р. на суму 175 701,73 грн., за 2009 р. на суму 533 839,64 грн., за 2010 р. на суму 251 540,71 грн.;

- п. 2.1., пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 , п. 4.1 ст. 4 , п. 9.3, п. 9.4, п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» . Встановлено, що згідно документів, наданих ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 (код ЄДРПОУ 00376353) та ДП ПАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат № 10»(код ЄДРПОУ 05583816) не задекларовані податкові зобов'язання відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»за 2009 р. на загальну суму ПДВ 262 793,00 грн., за 2010 р. на загальну суму ПДВ 93 775,00 грн. Вказаним порушено п.п. 7.3.1 п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» .

Крім того, податковим органом при проведення перевірки та судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що також підтверджується і матеріалами справи, що підставою для складання акту стала господарська діяльність позивача -надання транспортних послуг дочірньому підприємству ПАТ «Київхліб» за перевіряємий період та проведення взаєморозрахунків шляхом взаємозаліку поставкою хлібобулочної продукції позивачу.

При цьому, податковим органом встановлено, що підтверджується і матеріалами справи, що згідно договорів № 9651 від 01.02.2008 р., № 42-09 від 28.08.2009 р., № 11 від 01.01.2010 р. позивач надавала транспортні послуги ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11, що також підтверджується виписками банку по розрахунковому рахунку, даними 1-ДФ та матеріалами зустрічних звірок з зазначеним підприємством. Виконання позивачкою робіт по перевезенню вантажів (хлібобулочних виробів) протягом 2008 -2010 років на користь ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 підтверджується також наданими на запит суду актами здачі-приймання робіт, а загальна вартість наданих позивачем транспортних послуг становила: - у 2008 році -890 448,28 грн.; - у 2009 році -1 184 487, 76 грн.; - у 2010 році -557 028,80 грн.

Також встановлено, що за перевіряємий період, контрагент позивача ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11 реалізував позивачу хлібобулочні та кондитерські вироби: - у 2008 році -на суму 1 085 501,07 грн.; - у 2009 році -на суму 1 454 054,05 грн.; - у 2010 році -на суму 1 163 384,46 грн., при цьому розрахунки за надані позивачем транспортні послуги здійснювались безготівково, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача, а також шляхом проведення взаємозаліку за поставлену хлібобулочну продукцію, що визнано сторонами.

За надані позивачем транспортні послуги ПАТ «Київхліб»ДП ВАТ «Київхліб»«Хлібокомбінат»№ 11, як встановлено податковим органом та судом першої інстанції, було проведено розрахунки з позивачем : - протягом 2008 року перераховано 492 980,00 грн. та проведено взаємозалік на суму 378 529,62 грн.; - протягом 2009 року проведено взаємозалік на загальну суму 1 303 891,75 грн.; - протягом 2010 року перераховано 479 715,28 грн. та проведено взаємозалік на суму 77 313,52 грн.

Згідно наданих до перевірки банківських виписок та матеріалів зустрічних звірок відповідачем було встановлено, що у 4 кв. 2008 року позивачка перевищила обсяг виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) за рік понад 500 тис. грн. (сума перевищення складає 390 448,28 грн.), тому повинна була відповідно до вимог ст. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва»самостійно перейти на загальну систему оподаткування, обліку за звітності.

За результатами перевірки та на підставі Акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.12.2011 року за № 0004111740 , яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в розмірі 92 364,32 грн., та за № 0004121740 , яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальному розмірі 293 030,63 грн. (з яких 234 424,50 грн. - основного платежу та 58 606,13 грн. -штрафних (фінансових) санкцій).

З огляду на вказане суд приходить до наступного.

Нормативними актами, які регулювали спірні правовідносини між сторонами є норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» , Указ Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» , Закон України «Про податок на додану вартість», Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000р ., які були чинними на час спірних правовідносин.

Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»визначено, що оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань.

Указом Президента України від 03.07.1998 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (чинного у період виникнення спірних правовідносин), запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Відповідно норм Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»N 727 /98 (надалі - Указ N727 /98) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва, в тому числі до фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Статтею 5 Указу N 727 /98 визначено, що у разі порушення вимог, встановлених статтею 1 цього Указу , платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, встановлений Указом № 727/98 обов'язок платника єдиного податку перейти на загальну систему оподаткування в зазначених випадках виникає в періоді (кварталі), що настає за звітним, в якому платник єдиного податку припустився порушень вимог, установлених статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» .

Пунктом 4 статті 1 Указу № 727 /98 визначено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума , фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Статтею 1 Указу №727/98 також чітко передбачено, що суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію крім готівкового та безготівкового розрахунків коштами.

Таким чином, що Указом № 727/98 запроваджено обмеження щодо форми розрахунку, який має здійснюватися виключно грошовими коштами, готівкою чи безготівково, а наявність іншої форми розрахунку (крім грошової) є порушенням норм цього Указу №727/98, що тягне відповідні наслідки.

Отже, є вірними висновки суду першої інстанції про те,що наявність хоча б однієї з таких підстав, як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладення угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунку - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах, а недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Тому, вартість послуг, наданих позивачем на виконання укладених договорів про надання транспортних послуг, оплата за які здійснена шляхом проведення взаємозаліку, правомірно включена податковим органом до обсягу виручки позивача від реалізації послуг.

На думку колегії суддів апеляційного суду, є вірним і висновок суду першої інстанції про те, що оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування , в даному випадку -у зв'язку із недотриманням позивачем грошової форми розрахунку - повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

Згідно з п. 1.2. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» , дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону , протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Підпунктом 4.2.8 пункту 4.2. статті 4 вищезазначеного Закону визначено, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.

Пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.

Відповідно до статті 13 Декрету та статті 13 Інструкції «Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю», затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993р. №12, оподаткованим доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами у відсотках до валового доходу, наведеним в Додатку №6 до Інструкції №12.

Згідно Додатку № 6 до зазначеної Інструкції норми витрат, що враховуються при оподаткуванні доходів громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, від здійснення «послуг вантажним автотранспортом», до яких відноситься діяльність позивача, становлять 55 відсотків від суми валового доходу.

Тому, як правильно відмічено судом першої інстанції, у зв'язку із відсутністю на момент перевірки документального підтвердження суми витрат, останні були розраховані як 55% до суми валового доходу та донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 92 364, 32 грн. (54 385,71 грн. за 2009 рік та 37 978,61 грн. за 2010 рік), а, відтак, податкове повідомлення-рішення № 0004111740 від 01.12.2011р. , згідно із яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок з доходів фізичних осіб в розмірі 92 364, 32 грн., винесене обґрунтовано, з дотриманням вимог чинного законодавства.

Крім цього, порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності мало наслідком реєстрацію платником податку на додану вартість при настанні обставин, передбачених п.п. 2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.1997р.

Так, відповідно до п. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 03.07.1998 р. №727 суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок , крім іншого, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів): податку на додану вартість , крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків; податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

Згідно з п.п. 2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97 від 03.04.1997р ., із змінами і доповненнями, (далі -Закон 168/97) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку (зокрема, ПДВ) у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом , нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Пунктом 9.3 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону , зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання). Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Дані з реєстру платників податку підлягають оприлюдненню в порядку, визначеному центральним податковим органом.

Відповідно до пункту 9.4 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» , якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону , як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону , така реєстрація провадиться за її заявою. Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону , не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону , то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Згідно з абз. 4, п.п. 9.4. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за не нарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

У відповідності із п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» : база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів) згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Підпунктом 7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Матеріалами справи встановлено, що загальна сума коштів, отриманих позивачем за період з 01.07.2009 р. по 30.06.2009р. перевищила граничний рівень торгівельної виручки 500 000 грн., у зв'язку з чим вона повинна була перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником ПДВ.

Однак, позивач ОСОБА_3 всупереч вимогам п.2.3. ст. 2 та п.п.7.2.8 п.7.2 ст. 7 Закону 168/97, підпункту «а»п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р ., із змінами та доповненнями, (чинного у період виникнення спірних правовідносин) своєчасно не зареєструвалась платником ПДВ і не подавала до ДПІ декларації по ПДВ, а тому відповідачем правомірно було нараховано податок на додану вартість на суму обсягів поставки товарів після перевищення граничної суми виручки в період з 01.07.2009р. по 31.12.2010 р. на загальну суму 234 424,50 грн. (за 2009 рік - у розмірі 121 895,30 грн., за 2010 рік - у розмірі 112 529,20 грн.).

Пунктом 54.3.2 п. 54 ст. 54 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях , уточнюючих розрахунках.

Згідно з положеннями п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України , у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу , тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

За таких вищенаведених обставини, беручи до уваги обгрунтованість висновків суду першої інстанції про правильність віднесення податковим органом вартості товарів, оплата за які отримана позивачем шляхом взаємозаліку, до обсягу виручки позивача, є також вірними і висновок суду першої інстанції про правомірність нарахування податковим органом позивачеві податкових зобов'язань з податку на додану вартість (в тому числі штрафних санкцій) згідно податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 01 грудня 2011 року № 0004121740 .

Отже, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, як наслідок такого порушення, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

З врахуванням вищенаведених норм законодавства, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про правомірність дій відповідача, яким обгрунтовано, на підставі Закону, прийнято оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

По даній справі Відповідачем на підставі належних та допустимих доказів, в порядку визначеному КАС України, доведено правомірність його дій по винесенню оспорюваних позивачем податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 липня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Ключкович В.Ю.

Судді: Ганечко О.М.

Сорочко Є.О.