Постанова

від 30.07.2012 по справі 2а-7543/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 липня 2012 року 11:00 № 2а-7543/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Хижняк І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Спецспорядження" доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01 червня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецспорядження" (далі по тексту -позивач, ТОВ "Спецспорядження") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 09 лютого 2012 року №0000432380.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 червня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-7543/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 12 червня 2012 року.

В судовому засіданні 12 червня 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 12 червня 2012 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 09 лютого 2012 року №0000432380 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ТОВ "Спецспорядження" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 161 461,25 грн., в тому числі за основним платежем -129 169,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -32 292,25 грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта від 26 січня 2012 року №35/23-80/34998532 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Спецспорядження", код ЄДРПОУ 34998532, з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", код ЄДРПОУ 36256182 за період 01.01.09р. по 31.12.10р." (далі по тексту -Акт перевірки).

У висновку Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 129 169,00 грн., в тому числі за: березень 2009 року -7 220,00 грн., квітень 2009 року -35 510,00 грн., травень 2009 року -33 937,00 грн., червень 2009 року -29 670,00 грн., липень 2009 року -22 832,00 грн.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані тим, що податковий кредит позивач сформував по взаємовідносинам з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", яке має ознаки фіктивності, а саме: згідно пояснень особи, яка значиться директором, Грибонос Д.В., він не мав наміру здійснювати господарську діяльність підприємства.

Наведене, на думку відповідача, свідчить, що відбувся правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому носить нікчемний характер.

Позивач не погоджується висновками Акта перевірки та прийнятим на їх підставі податковим повідомленням-рішенням, мотивуючи позовні вимоги наступним: в момент нарахування податкового кредиту контрагент був юридичною особою та платником податку на додану вартість; податковий кредит по спірним господарським операціям підтверджений первинними документами та податковими накладними; висновки Акта перевірки про нікчемність правочину не підтверджуються доказами.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Спецспорядження", керуючись наступним.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ "Спецспорядження" з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", обставини використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як підтверджують матеріали справи, 03 березня 2009 року між ТОВ "Спецспорядження" (покупець) та ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №2009-03/8, відповідно до якого продавець зобов'язується передати покупцю за його заявками у власність одяг, взуття, господарські товари, ліхтарі, шеврони, далі по тексту -товар.

Згідно з рахунками-фактурами та видатковими накладними від продавець поставив покупцю замовлений товар, а саме: костюми камуфляжні, жилети, блайзери, черевики, чоботи, ремні, чохли паскові під газові балончики, кобури, погони-муфти "Охорона", сорочки, шеврони, лопати, ліхтарі, футболки чорні "Охорона", куртка "Пілот" тощо, переважно для спорядження охоронців, працівників та виконання робіт.

ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" виписало на адресу позивача податкові накладні від березня-липня 2009 року на загальну суму 775 014,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 129 169,00 грн.

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі на повну суму вартості виконаних робіт, що підтверджується виписками банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку ; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної , що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) .

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень-липень 2009 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", у зв'язку з придбанням товару.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки зернових культур та питання придбання товару з метою використання у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Основним видом діяльності ТОВ "Спецспорядження" є роздрібна та оптова торгівля одягом та взуттям, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Судом встановлено, що придбані у ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" товари реалізовано позивачем у подальшому на адресу третіх осіб, зокрема, ТОВ "Венбест", ТОВ "Безпека-Бізнес і Б", ТОВ "Охорона", ПП. "Охорона-Сервіс", ТОВ "Еліт Охорона", ДП "Київський авіаційний завод "АВІАНТ", ПП "Агентство охорони "Булат".

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивач надав в матеріали справи наступні докази: копії видаткових накладних, податкових накладних, рахунків-фактур, виписок банку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" не мало можливості на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань відповідачем до суду не надано.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочину, укладеного між позивачем, у позивачем та ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування , крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним укладеного правочину, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою , крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

На думку суду, позивач, як покупець, не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ "Спецспорядження" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 09 лютого 2012 року №0000432380 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Святошинському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "Спецспорядження" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецспорядження" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби від 09 лютого 2012 року №0000432380.

3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецспорядження" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 614,61 грн. (одна тисяча шістсот чотирнадцять гривень шістдесят одна копійка).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко