Ухвала

від 13.12.2012 по справі 2а-7543/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-7543/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А.

Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" грудня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого -судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевича М.В.

за участю секретаря Рижкової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецспорядження" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецспорядження", звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 09 лютого 2012 року №0000432380.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби від 09 лютого 2012 року №0000432380.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за період 01.01.09 року по 31.12.10 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі міста Києва проведено документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Спецспорядження" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" за період 01.01.09 р. по 31.12.10 р.

За результатами Перевірки складено акт від 26 січня 2012 року №35/23-80/34998532, в якому зазначено про порушення позивачем підпунктів 7.2.1, 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 129 169,00 грн., в тому числі за: березень 2009 року - 7 220,00 грн., квітень 2009 року - 35 510,00 грн., травень 2009 року - 33 937,00 грн., червень 2009 року - 29 670,00 грн., липень 2009 року - 22 832,00 грн.

На підставі акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 09 лютого 2012 року №0000432380, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 161 461,25 грн., в тому числі за основним платежем -129 169,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -32 292,25 грн..

Позивач, не погодившись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся з вказаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ТОВ "Спецспорядження" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, під час перевірки відповідач прийшов до висновку, що податковий кредит позивач сформував по взаємовідносинам з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг", яке має ознаки фіктивності, а саме: згідно пояснень особи, яка значиться директором, ОСОБА_2, він не мав наміру здійснювати господарську діяльність підприємства.

Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача необґрунтовані та зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2009 року між ТОВ "Спецспорядження" (покупець) та ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №2009-03/8, відповідно до якого продавець зобов'язується передати покупцю за його заявками у власність одяг, взуття, господарські товари, ліхтарі, шеврони, далі по тексту -товар.

Згідно з рахунками-фактурами та видатковими накладними від продавець поставив покупцю замовлений товар, а саме: костюми камуфляжні, жилети, блайзери, черевики, чоботи, ремні, чохли паскові під газові балончики, кобури, погони-муфти "Охорона", сорочки, шеврони, лопати, ліхтарі, футболки чорні "Охорона", куртка "Пілот" тощо, переважно для спорядження охоронців, працівників та виконання робіт.

ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" виписало на адресу позивача податкові накладні від березня-липня 2009 року на загальну суму 775 014,00 грн., у тому числі податок на додану вартість - 129 169,00 грн.

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі на повну суму вартості виконаних робіт, що підтверджується виписками банку, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»N 168/97 (далі Закон № 168), датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону N 168 визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченої (нарахованої) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 Закону N 168/97 є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

У відповідності до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст.7 Закону N 168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Таким чином колегія суддів зазначає, що законодавець не встановлює зазначену вимогу як беззаперечний обов'язок платника податку, а визначає це лише як його право.

Разом з тим, діючим законодавством не встановлено зв'язку між правом на включення до складу податкового кредиту сум, підтверджених податковими накладними за минулі періоди та наданням повідомлень про несвоєчасне їх отримання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що наявність первинних документів дає право на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана

Крім того, недотримання контрагентом позивача порядку, передбаченого пп. 7.2.6. п. 7.2. ст.7 Закону N 168, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення витрат до податкового кредиту, оскільки згідно до пп. 7.4.5. п. 7.4 ст.7 цього Закону, платник податку притягується до відповідальності лише за умови відсутності податкової накладної на момент перевірки.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обов'язок платника податків здійснювати будь-який інший спосіб ведення обліку щодо дати отримання податкових накладних.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Так, з матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності ТОВ "Спецспорядження" є роздрібна та оптова торгівля одягом та взуттям, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що придбані у ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" товари реалізовано позивачем у подальшому на адресу третіх осіб, зокрема, ТОВ "Венбест", ТОВ "Безпека-Бізнес і Б", ТОВ "Охорона", ПП. "Охорона-Сервіс", ТОВ "Еліт Охорона", ДП "Київський авіаційний завод "АВІАНТ", ПП "Агентство охорони "Булат".

На підтвердження реальності спірних господарських операцій позивач надав в матеріали справи копії первинних документів, які підтверджують реальність укладеної угоди.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що операції позивача з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доказів на підтвердження того, що ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" не мало можливості на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань відповідачем в порушення ст. 71 кродексу адміністративного судочинства України ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги доводи представника відповідача про нечинність договору та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України, з урахуванням вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, за якими правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже -є нікчемним, визнання якого судом недійсним в силу вимог ч.2 ст. 215 цього Кодексу не вимагається.

Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435-IV (надалі за текстом -«ЦК України») закріплено принцип презумпції правомірності правочину.

Так, відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Крім того, частиною 2 статті 1158 ЦК України встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі вказаного Договору підряду, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження господарських відносин з ТОВ "Луганський торгівельний холдинг"надано копії первинних бухгалтерських документів, які підтверджують наступний перепродаж отриманих від ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" товарів.

На виконання вищевказаних договорів позивачем на користь постачальників перераховано грошові кошти у визначених розмірах.

У ціні придбаного товару товариством сплачено суму податку на додану вартість, яку у подальшому включено до складу податкового кредиту.

Отже, виходячи з вистемного аналізу вказаних норм права, господарські відносини між позивачем та ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" мали товариний характер, а тому позивачем обгрунтовано включено суму в податковий кредит за період, що перевірявся, сформований на підставі податкових накладних отриманих від контрагентів, що містяться в матеріалах справи, які були на момент їх видачі зареєстровані у встановленому податковим законодавством, як платник податку на додану вартість і їм відповідно до законодавства надано право на видачу податкових накладних.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача ТОВ "Луганський торгівельний холдинг" був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що виявлення, на думку відповідача, факту фіктивності підприємства (контрагента), не тягне за собою недійсність угод, укладених з таким підприємством з моменту його державної і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Факт реальності угод підтверджується наявних в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, що підтверджують подальшу реалізацією (продаж) позивачем отриманого від контрагентів товару іншим суб'єктам підприємницької діяльності

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесених податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.

На підставі викладеного, Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 98, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2012 року -залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 18 грудня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.