Постанова

від 24.07.2012 по справі 5011-22/1941-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2012 р. Справа № 5011-22/1941-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Воліка І.М., Коваленко С.С., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення від 23.03.2012 господарського суду міста Києва та на постановувід 23.05.2012 Київського апеляційного господарського суду у справі№ 5011-22/1941-2012 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до 1) Відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Зорак", прозвільнення з-під арешту заставного майна В судове засідання прибули представники сторін: позивачаАртеменко П.М. (дов. від 30.12.2012 № 02-07/161); відповідача-1не з'явились; відповідача-2не з'явились; ВСТАНОВИВ:

У лютому 2012 року позивач -Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (надалі -ПАТ "Укрсоцбанк") звернувся до господарського суду з позовом до відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві (надалі -відділу ДВС Голосіївського РУЮ у місті Києві, відповідача-1) про звільнення заставного майна з-під арешту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що державним виконавцем під час виконання наказу господарського суду міста Києва № 26/339 від 10.02.2011, за яким боржником є ТОВ "Зорак", а стягувачем -ТОВ "Керамін", накладений арешт на майно боржника, а саме: транспортний засіб марки SUZUKI TX4, державний номер АА0653НО, 2008 року випуску, № кузова TSMEYA 21S00300940. Проте, зазначений транспортний засіб передано в заставу Банку на підставі Договору застави № 02-10/3383 від 07.08.2008, і в силу приписів ст. ст. 17, 19, 20 Закону України "Про заставу", ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускаються за виконавчим документом для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, а тому з посилання на приписи ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 396 Цивільного кодексу України, просить звільнити заставлене майно з-під арешту.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2012 до участі у справі в якості відповідача-2 залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Зорак" (надалі -ТОВ "Зорак").

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2012 у справі № 5011-22/1941-2012 (суддя: Самсін Р.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 (колегія суддів: Іоннікова І.А., Зеленін В.О., Синиця О.Ф.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судами попередніх інстанцій судовими актами, позивач -ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2012 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 скасувати, і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 52, 54 Закону України "Про виконавче провадження", частини 2 ст. 20 Господарського кодексу України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідачі не скористалися правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 07.08.2008 між позивачем (Банк) та відповідачем-2 -ТОВ "Зорак" (Позичальник) укладений Договір кредиту №41/06-13/1-134, за умовами якого Банк на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання надав Позичальнику кредит у сумі 19970,0 доларів США для придбання транспортного засобу, зі сплатою 13,5% річних та з кінцевим терміном повернення заборгованості кредитних коштів - до 06.08.2015 (п. 1.1.).

В забезпечення виконання Позичальником кредитних зобов'язань, 07.08.2008 між Банком (Заставодержатель) та ТОВ "Зорак" (Заставодавець) укладений Договір застави транспортного засобу № 02-10/3383, відповідно до якого Заставодавець передав Банку (Заставодержателю) в заставу транспортний засіб марки SUZUKI TX4, державний номер АА0653НО, 2008 року випуску, № кузова TSMEYA 21S00300940, тип транспортного засобу - легковий універсал, червоного кольору (п. 1.1. Договору застави).

Обтяження предмета застави -транспортного засобу, зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за реєстраційним номером 7715233, обтяжувач -АКБ "Укрсоцбанк", що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Разом з тим, постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві № ВП 24789373від 01.07.2011, накладено арешт на все майно Боржника -ТОВ "Зорак" в межах суми боргу 48641,21 грн. та заборонено здійснювати відчуження цього майна. Крім цього, постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві № 1029/2 від 14.11.2011 оголошено розшук майна, що належить ТОВ "Зорак", а саме: транспортного засобу, який є предметом застави, з вилученням цього автомобіля, постановкою його на штрафний майданчик та оголошення заборони на відчуження цього транспортного засобу.

Звертаючись з позовом про звільнення заставленого транспортного засобу з-під арешту позивач посилається на те, що він як заставодержатель в силу договору та закону, і зокрема ст. 572 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. ст. 52, 54 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 12, 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", має переважне право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету забезпечення, а тому арешт заставленого майна з метою його реалізації для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, призводить до порушення речового права позивача на чуже майно, яке підлягає захисту у спосіб встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обтяження майна відповідача-2 (боржника), у тому числі і заставленого транспортного засобу на підставі винесеної відповідачем-1 постанови про накладення арешту на майно Боржника, відповідно до ст. 37 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обятжень" від 18.11.2003 №1255-ІV відноситься до публічних обтяжень.

Внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна публічного обтяження шляхом накладення арешту на заставне майно, реєстрація обтяження якого має вищий пріоритет над оспорюваним позивачем публічним обтяженням, не порушує право останього, оскільки задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається законом.

При цьому судом зауважено, що звернення стягнення на предмет публічного обтяження визначене ст. 40 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", і якщо до предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, то при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження, особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов'язане надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому ст. 27 цього Закону. Оскільки позивач є обтяжувачем з вищим пріоритетом та має переважне право звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону, втім в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України позивач не надав до суду належних доказів щодо звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості з відповідача-2 з правами кредитора, які він може реалізувати у будь-якому порядку, а також не надав документи щодо оформлення права власності на заставлений транспортний засіб, на підставах позасудового способу звернення стягнення, передбаченого ст. 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", тому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що вказаним публічним обтяженням, накладеним державним виконавцем, права позивача не порушуються.

Крім цього, судами оцінено правомірність дій державного виконавця щодо накладення арешту на майно боржника, у тому числі і заставленого майна, та зауважено, що відповідно до ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" в порядку примусового виконання за виконавчими документами допускається стягнення на заставлене майно, як для вимог стягувача-заставодержателя, так і для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, у конкретно визначених випадках, а також не забороняється здійснювати опис та накладення арешту на майно, що перебуває у заставі.

З огляду цього, суди дійшли висновку, що накладення арешту на майно ТОВ "Зорак" державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві, не порушує права позивача, та є прямим обов'язком органу виконавчої служби щодо вчинення дій по виконанню судового рішення, яке знаходиться на примусовому виконанні, а тому відмовлено у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними здійсненими без належної правової оцінки предмету та підстав позову з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема: припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; а також іншими способами передбаченими законами.

Таким чином, право на звернення до суду належить особі, яка має матеріально-правову зацікавленість у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, спір у даній справі виник з дій державної виконавчої служби, яка під час здійснення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду, винесла постанову про арешт майна боржника, яке на підставі договору застави належить позивачеві та забезпечення якого зареєстроване у реєстрі обтяжень. При цьому, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що подальше звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина 1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" ), призведе до порушення частини 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" , якою передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

Суди попередніх інстанцій зробивши висновок про те, що публічне обтяження не порушує права позивача, не врахували підстави позову та не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням приписів Законів України "Про виконавче провадження" , "Про заставу", глав 48, 49, 71 Цивільного кодексу України .

Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України , ст. 1 Закону України "Про заставу" , застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 4 ст. 590 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі. Аналогічні положення містить ст. 20 Закону України "Про заставу" .

В силу приписів частини 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" , звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. При цьому частиною 3 цієї статті визначено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Водночас частиною 4 ст. 54 цього Закону встановлено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом (частина 7 ст. 54 Закону).

Аналогічні положення містяться в пункті 5.3.5. Інструкції про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999, № 74/5, яким роз'яснено, що про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Крім цього, судами попередніх інстанцій з урахуванням позовної вимоги не надано належної оцінки процесуального статусу відповідача-2.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 4 7 , 43, 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі".

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2012 у справі № 5011-22/1941-2012 -скасувати.

Справу № 5011-22/1941-2012 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : С.С. Коваленко

С.Р. Шевчук