Рішення

від 30.07.2012 по справі 7/32/2012/5003

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

30 липня 2012 р. Справа 7/32/2012/5003

за позовом : Відкритого акціонерного товариства "Бродецький цукровий завод", смт.Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область

до : Товариства з обмеженою відповідальністю "Бродецьке МГП", смт.Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область

про повернення майна, 62 500,00 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Ольхова Т.О.

Представники

Арбітражний керуючий: Томашук М.С. - паспорт НОМЕР_1 виданий Хмільницьким МРВ УМВС України у Вінницькій області 18.04.1997 року.

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Відкритим акціонерним товариством "Бродецький цукровий завод", смт.Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бродецьке МГП", смт.Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область про повернення майна (цукру) вартістю 62500,00 грн..

Ухвалою від 21.06.2012 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/31/2012/5003 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2012 року.

В зв'язку з неявкою представника відповідача розгляд справи відкладався ухвалою суду від 04.07.2012 року до 19.07.2012 року та ухвалою суду від 19.07.2012 року до 30.07.2012 року.

Відповідач в судове засідання призначене на 31.07.2012 року не з'явився, причин неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 19.07.2012 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Факт отримання відповідачем ухвал суду підтверджується наявними у справі повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Стосовно неявки в судове засідання відповідача суд зауважує, що в позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - вул. Біляр, 1, смт. Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область, 22115.

Згідно витягу з ЄДРПОУ № 14100725 станом на 20.06.2012 року місцезнаходженням ТОВ "Бродецьке МГП" значиться: вул. Біляр, 1, смт. Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область, 22115, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій направлялись ухвали по даній справі, в тому рахунку і ухвалу від 19.07.2012 року.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

12.12.2007 року між ВАТ "Бродецький цукровий завод" (Здавач) та відповідачем ТОВ "Бродецьке МГП" (Охоронець) було укладено договір зберігання, відповідно п.1.1 якого Здавач зобов'язується передати на зберігання Охоронця , а Охоронець зобов'язується прийняти й зберігати в термін і на умовах, визначених договором, майно Здавача, у кількості та номенклатурі вказаній у акті приймання-передачі майна на зберігання до договору (а.с.8, т.1).

Згідно п.1.2 Договору майно передане Охоронцеві на зберігання в зв'язку з виконанням договору залишається власністю Здавача та відображається відповідно у бухгалтерській звітності останнього.

Відповідно до п.2.3 Договору Охоронець зобов'язаний повернути майно на першу вимогу Здавача.

До обов'язків Здавача за Договором віднесено передання майна вказаного в акті приймання-передачі майна на зберігання Охоронцеві, а після закінчення строку зберігання, одержання майна зворотно, належної якості та в належній кількості (п.п.4.1, 4.2 Договору).

В п.5.3 Договору передбачено, що обов'язки Здавача по передачі майна на зберігання вважаються виконаними в момент підписання сторонами акту приймання передачі майна на зберігання.

Згідно п.5.5 Договору вартість переданого, на зберігання майна становить 62 500,00 грн. .

Як вбачається із матеріалів справи на виконання вимог договору від 12.12.2007 року позивачем передано на зберігання відповідачу 25,00 тонн цукру.

Факт передачі цукру на зберігання підтверджується товарно-транспортними накладними та довіреностями, а саме:

- товарно-транспортною накладною від 12.12.2007 року №12/6/01133 та довіреністю ЯНБ №332940 на отримання 21,8 тонн цукру;

- товарно-транспортною накладною від 12.12.2007 року №12/6/01134 та довіреністю ЯНБ №332938 на отримання 3,2 тонн цукру (а.с.9-12, т.1).

12.10.2010 року на адресу відповідача надіслано претензію з вимогою повернути цукор, що передавався позивачем на зберігання відповідачу в кількості 25,00 тонн. (а.с.13-14, т.1).

У відповіді на вказану претензію відповідач повідомив про неможливість виконати вимогу та повернути майно отримане на зберігання, оскільки у відповідності до договору купівлі - продажу від 06.06.2009 року ВАТ "Бродецький цукровий завод" отримав від ТОВ "Бродецьке МГП" товар на суму 240 000,00 грн. та не провів розрахунки за даним договором (а.с.15, т.1).

Суд приходить до висновку про те, що передача цукру позивачем відповідачу відбулась на підставі договору зберігання від 12.12.2007 року виходячи з наступного.

Із наведених вище первинних бухгалтерських документів слідує, що вартість переданого позивачем відповідачу цукру становить 62 500,00 грн., що ідентично вартості переданого на зберігання майна вказаного в п.5.5 Договору.

Також суд звертає увагу на резолюцію керівника ВАТ "Бродецький цукровий завод", що міститься на довіреностях - "виписати 21800 кг цукру позичково", "виписати 3200 кг цукру позичково".

Слід вказати, що із змісту відповіді відповідача вбачається, що останній не заперечує факту отримання цукру на зберігання за договором від 12.12.2007 року.

Неповернення відповідачем в добровільному порядку цукру в кількості 25,00 тонн та використання його останнім без належних правових підстав спонукали позивача звернутись за захистом свого порушеного права з відповідним позовом до суду.

Враховуючи встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, виходячи із встановлених обставин спору судова колегія дійшла висновку, що між сторонами укладено договір зберігання правовідносини по якому врегульовано в параграфі 1 "Загальні положення про зберігання" глави 66 ЦК України "Зберігання".

Згідно ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

В ст.953 ЦК України вказано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ , навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вказувалось раніше, позивач звернувся з вимогою про повернення майна переданого на зберігання 12.10.2010 року.

В силу ч.ч. 1, 2 ст.949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ , яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості . Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи із встановлених обставин, умов Договору та норм цивільного законодавства наведених вище, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість вказаної вимоги в зв'язку з чим задовольняє її.

Дійшовши вказаного висновку, суд взяв до уваги також наступне.

Згідно ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Законодавець здійснив розподіл речей за певними ознаками серед яких поділ речей на речі, визначені індивідуальними або родовими ознаками.

Частиною 1 ст.184 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними .

Разом з тим, в ч.2 ст.184 ЦК України вказано, що річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною .

Правове значення передбаченого в цій статті поділу речей проявляється в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними, тому їх загибель (знищення) звільняє зобов'язану особу під передання їх управненій особі . Навпаки, загибель (знищення) речей, визначених родовими ознаками, за загальним правилом не звільняє боржника від обов'язку виконати своє зобов'язання, оскільки він не позбавлений можливості набути інші речі такої ж кількості та якості .

Виходячи із встановлених обставин, суд вважає, що майно яке передавалось позивачем на зберігання відповідачу (цукор) є майном визначеним родовими ознаками, а тому є замінним.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам процесуального законодавства та вимогам ухвал суду відповідачем не надано жодного доказу в спростування позовних вимог позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість вимоги позивача про примусове повернення цукру в кількості 25,00 тонн та передачі його за актом прийому-передачі на користь ВАТ "Бродецький цукровий завод".

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

30.07.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 75, 78, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Бродецьке МГП", вул.Біляр, 1, смт. Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область, 22115 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 34377401) передати за актом приймання-передачі Відкритому акціонерному товариству "Бродецький цукровий завод", вул. Робітнича, 44, смт. Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область, 22115 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 00371570) цукор в кількості 25,00 тонн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бродецьке МГП", вул.Біляр, 1, смт. Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область, 22115 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 34377401) на користь Відкритого акціонерного товариства "Бродецікий цукровий завод", вул. Робітнича, 44, смт. Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область, 22115 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 00371570) - 1 609 грн. 50 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 03 серпня 2012 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - вул. Біляр, 1, смт. Бродецьке, Козятинський район, Вінницька область, 22115.