Рішення

від 18.12.2008 по справі 35/253-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

35/253-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.12.08р.

Справа № 35/253-08

За позовом  Приватного підприємства "Парвалар",

м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області

до   Відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинський

                     металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" (ВАТ "ДМКД"),

                     м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області

про                стягнення 548 941,00 грн

Суддя  Широбокова Л.П.

Представники:

  від позивача - Пархомчук В.А., засновник, п.1.3. Статуту від 21.06.2001р.

                          Кукта П.П., представник, дов.№ 2/01 від 17.11.2008р.    

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

       В судовому засіданні оголошувалася перерва з 04.12. до 18.12.2008р.

Позивач звернувся до суду та просить визнати, що його права на використання та вільне розпорядження власністю були порушені Відповідачем протягом всього періоду невиконання судового рішення від 22.11.2001р. та стягнути з Відповідача штрафні санкції в сумі 548 941,00 грн за порушення строків розрахунку за договором купівлі-продажу №1-99-1057-02 від 05.05.1999р.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що згідно рішення арбітражного суду Дніпропетровської області від 22.11.2001р. у справі №4/48 з Відповідача на його користь було стягнуто 241 717,00 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, збитки, річні та витрати у справі. Відповідач тривалий час ухилявся від виконання рішення суду та лише у вересні 2007р. виконав своє грошове зобов'язання, в зв'язку з чим і просить стягнути вказані санкції.

Відповідач позовні вимоги не визнає, вказує на пропуск Позивачем строку позовної давності, яку просить застосувати  до спірних відносин. Вважає, що Позивачем нараховані проценти на проценти та неустойку, що не передбачено чинним законодавством, а також інфляційні та 3% річних нараховані на неіснуючий борг, в зв'язку з чим просить в позові відмовити.

В судовому засіданні 04.12.2008р. представники позивача заперечили проти заяви відповідача про застосування позовної давності та заявили усне клопотання про поновлення строку позовної давності, вказуючи, що пропустили її з поважних причин. На підтвердження поважності підстав пропуску строку позовної давності в додатку до позовної заяви від 09.12.2008р. вказує, що через невиконання відповідачем своїх зобов'язань його підприємство не працювало, на підтвердження чого надав переписку із відповідачем та органами влади щодо спірного боргу.

За згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.

       Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

   Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти,   встановлені  рішенням  господарського  суду  (іншого органу,  який  вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи,  не  доводяться  знову  при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

     В рішенні арбітражного суду Дніпропетровської області від 22.11.2001р. у справі №4/48 було встановлено, що 05.05.1999р. між позивачем та відповідачем  було укладено договір купівлі-продажу 21/50 частини нежитлового приміщення за адресою м. Дніпродзержинськ, вул. Губи,7 за ціною 162 850 грн. В зв'язку з неоплатою відповідачем придбаного майна вказаним рішенням суду було стягнено з Відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинський    металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" (відповідач)  на користь Приватного підприємства "Парвалар"  227 175,75 грн  основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 4087,53 грн збитків, 8753,75 грн відсотків річних та витрати у справі. В рішенні зазначено, що борг стягнено з врахуванням індексів інфляції за період з 01.11.1996р. по 31.07.2001р.

       На примусове виконання цього рішення було видано наказ від 25.01.2002р.

       Вказана заборгованість сплачена відповідачем лише 05.09.2007р., що підтверджується випискою з особового банківського рахунку сторін.

       Як слідує із тексту позовної заяви, в зв'язку із простроченням сплати цього боргу, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення 2002-2007р. в сумі 46 905,75 грн, втрати від інфляції в частині неоплати боргу 162850,00 грн із врахуванням індексу інфляції за 1999-2001р. в сумі 96 397,76 грн, та втрати від інфляції в зв'язку з неоплатою всієї  суми, що стягнена за рішенням суду –241 717,03 грн, із врахуванням індексу інфляції за 2002р. –березень 2008р. в сумі 405 638,25 грн, всього суму 548 941,76 грн.

        Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу  України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів. Такий обов'язок боржника боржника також було встановлено ст. 214 Цивільного кодексу УРСР, що був чинним до 01.01.2004р.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Водночас, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищена в порядку індексації, а також процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення (вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 30.09.2008 №1/384-07).

         Відповідач не виконував свої зобов'язання щодо сплати боргу з 05.06.1999р. по 05.09.2007р.

         Вимоги позивача щодо порушення відповідачем його права на використання та вільне розпорядження власністю протягом всього періоду невиконання судового рішення від 22.11.2001р. є нічим іншим, як встановленням факту невиконання відповідачем свого обов'язку та рішення суду, що ніяким чином не призведе до поновлення порушеного права. А, отже, позивачем в цій частині вибрано спосіб захисту цивільного права, який не передбачений ст. 16 Цивільного кодексу України, та в цій частині його вимог слід відмовити.

       Як встановлено вище, рішенням арбітражного суду Дніпропетровської області від 22.11.2001р. у справі №4/48 борг стягнено з врахуванням індексів інфляції за період з 01.11.1996р. по 31.07.2001р.

       Таким чином, боржник повинен сплатити інфляційні втрати з врахуванням індексу інфляції з серпня 2001р. по серпень 2007р. включно. Відповідно до ст. 214 Цивільного кодексу УРСР та ст. 625 Цивільного кодексу України  вказані нарахування здійснюються саме на грошове зобов'язання, яке за умовами договору становило 162 850,00 грн.

      Інфляційні втрати за вказаний період будуть складати:

     162 850,00 грн х 162,16727 624 (індекс інфляції з серпня 2001р. по серпень 2007р. включно)  = 101 239,41 грн.

      В решті вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 400 796,60 грн задоволенню не підлягають в зв'язку з невірним розрахунком та виходячи з наступного. Як зазначено вище, вказані нарахування здійснюються саме на грошове зобов'язання, а позивач розраховує їх, виходячи зі всієї суми, що стягнена за рішенням суду, куди також входять відсотки річних, інфляційні втрати, збитки. Та на вказані суми нарахування інфляційних втрат законодавством не передбачено. Вимоги про стягнення інфляційних втрат за 1999р. липень 2001р. в сумі 96 397,76 грн також безпідставні, оскільки рішенням суду у справі №4/48 було стягнено борг з врахуванням індексів інфляції по 31.07.2001р. Нарахування інфляційних втрат з вересня 2007р. по березень 2008р. включно безпідставне, оскільки в цей період грошове зобов'язання вже було припинено шляхом виконання.

     3% річних за період прострочення платежів з 01.01.2002р. по 05.09.2007р. (в межах заявленого періоду)  становлять  

    162 850,00 грн х 3% : 365 днів х  2 074 дні =  27 760,35 грн.

    В решті вимоги про стягнення річних в сумі 19 145,40 грн безпідставні, оскільки позивач розраховує їх, виходячи зі всієї суми, що стягнена за рішенням суду, куди також входять відсотки річних, інфляційні втрати, збитки. Та на вказані суми нарахування річних законодавством не передбачено.

    Відповідно до ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлена тривалістю в  три роки. Оскільки, річні та інфляційні втрати за своєю правовою природою не являються неустойкою, то до їх стягнення застосовується загальна позовна давність. За приписами ст. 261 цього кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися  про порушення свого права або про особу, яка його порушила.  Позивач дізнався про порушення свого права з часу, коли відповідач не сплатив йому за продане майно, тобто з 05.06.1999р.

     Разом з тим, зобов'язання відповідачем не було виконано до 05.09.2007р., то право на стягнення річних та інфляційних втрат виникало у позивача щоденно до моменту припинення зобов'язання.

     Відповідно до  ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом  лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

     Відповідач  у відзиві на позов від 17.11.2008р. заявив про застосування позовної давності до спірних правовідносин. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З огляду на вказане, суд зобов'язаний застосувати позовну давність.

     Позивач заявив усне клопотання про поновлення строку позовної давності.

       Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України  суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк. Вказана норма міститься також в ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

       Водночас, виходячи зі змісту вказаної норми закону,  поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані  з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами справи процесуальних дій.

       Позивач зазначає, що причиною пропуску позовної давності   стала тривала несплата відповідачем грошових коштів та те, що підприємство в цей час не працювало.

       Вказані обставини не могли стати перешкодою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав. Зважаючи на це, суд не вбачає підстав для поновлення строку позовної давності.

      Позивач звернувся до суду 20.10.2008р., в зв'язку з цим його вимоги підлягають задоволенню в межах трьохрічного строку позовної давності, а саме  інфляційні втрати підлягають стягненню з врахуванням індексу інфляції з жовтня 2005р. по серпень 2007р. включно, а саме

      162 850,00 грн х 100,9% х 101,2% х 100,9% х 111,6 % (сумарний індекс за 2006р.) х 100,5% х 100,6% х 100,2% х 100 % х 100,6% х 102,2% х 101,4% х 100,6% = 36 094,24 грн.

      3% річних за період прострочення платежу з 20.10.2005р. по 05.09.2007р. складають       162 850,00 грн х 3% : 365 днів х 685 днів =  9 168,68 грн.

      В цій частині вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

      Вимоги про стягнення річних за період прострочення платежів з 01.01.2002р. по 20.10.2005р. та інфляційних втрат з врахуванням індексу інфляції з серпня 2001р. по вересень 2005р. задоволенню не підлягають в зв'язку з пропуском позовної давності для їх стягнення.

     З огляду на викладене, з врахуванням встановлених обставин справи, вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню частково в сумі річних - 9 168,68 грн та інфляційних втрат - 36 094,24 грн. В решті позову слід відмовити.

     Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі відносяться на сторони пропорційно задоволеним вимогам.       

       Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України,  ст. ст.  257, 267, 625 Цивільного кодексу України  господарський суд,-

ВИРІШИВ:

             Позов задовольнити частково.

             Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Дніпродзержинський   металургійний комбінат ім. Ф. Е. Дзержинського" - 51925, м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, вул. Кірова,18-Б, код ЄДРПОУ 05393043                     (р/р 26002000150000 в Дніпродзержинському ТВЕВ АКІБ "Укрсиббанк", МФО 305501) на користь Приватного підприємства "Парвалар" –51900,                        м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, вул. Мічуріна,4,  код ЄДРПОУ 19098444 (п/р 26002075675001 в ДО АКБ «Імексбанк», МФО 307093) інфляційні втрати – 36 094,24 грн (тридцять шість тисяч дев'яносто чотири грн 24 коп), 3% річних –9 168,68 грн (дев'ять тисяч сто шістдесят вісім грн 68 коп), витрати по сплаті держмита –452,63 грн (чотириста п'ятдесят дві грн 63 коп) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -  9,68 грн (дев'ять грн 68 коп).  

        В решті позову відмовити.

        Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

       Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та  в цей термін може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя

 Л.П. Широбокова