Постанова

від 31.07.2012 по справі 2а-5065/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

31 липня 2012 року № 2а-5065/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Трансінтерком» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 № 0006582308 та № 0006592308.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 31.07.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 06.08.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

02.09.2011 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Трансінтерком»ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було складено Акт № 1960/23-08/34821578 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 331053 грн., а також порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 N 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за N 233/2037, та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 317493 грн.

За результатами розгляду заперечень до Акту перевірки від 02.09.2011 № 1960/23-08/34821578 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було викладено висновки Акту перевірки в іншій редакції, а саме, встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 331053 грн., а також порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 N 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за N 233/2037, та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 264841 грн.

28.09.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0006592308, яким у зв'язку з порушенням п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 331053 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 82763 грн.;

№ 0006582308, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 264841 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 66210 грн.

Як встановлено судом, ТОВ «Трансінтерком»на підставі усних договорів з ТОВ «ПФ «Добробут»було поставлено товар (офісні меблі), що підтверджується належним чином оформленими накладними, рахунками-фактурами та податковими накладними. За результатами відповідних господарських операцій з ТОВ «ПФ «Добробут»у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року та січні 2010 року ТОВ «Трансінтерком»було сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 264841 грн.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток на 331053 грн., а також порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, та, як наслідок, заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на 264841 грн., стала встановлена ним нікчемність правочинів між ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»внаслідок:

- отримання відповідачем акту від 29.11.2010 № 19087/23-07/36309553 від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПФ «Добробут»за результатами перевірки якого встановлено, що згідно баз даних «АІС РПП» на момент написання акту стан платника податків ТОВ «ПФ «Добробут»- «прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)»;

- порушення кримінальної справи від 22.06.2010 № 51-3099 відносно невстановлених осіб за фактом створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «ПФ «Добробут»(код ЄДРПОУ 36309553) та ішних СГД з метою прикриття незаконної діяльності, тобто скоєння фіктивного підприємництва, вчиненого повторно, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України;

- відсутності необхідних майна, основних фондів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна для здійснення господарської діяльності у ТОВ «ПФ «Добробут».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, правочини між ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними накладними, рахунками-фактурами та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

рахунками-фактурами, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, видатковими та податковими накладними, а також банківськими виписками з відмітками банку, які були складені під час реалізації поставлених позивачу ТОВ «ПФ «Добробут»товарів, на користь третіх осіб;

договорами про надання послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей за 2009-2010 роки, що підтверджує наявність у ТОВ «Трансінтерком»спеціальних приміщень для зберігання придбаних у ТОВ «ПФ «Добробут»товарів;

листами ТОВ «Трансінтерком»від 05.06.2009 та від 22.06.2009 та ТОВ «ПФ «Добробут»від 12.06.2009 стосовно погодження умов співробітництва між вказаними товариствами щодо купівлі-продажу товарів, а саме: категорії товарів, строки та умови замовлення товарів, а також умови здійснення транспортування придбаних товарів тощо;

листом ТОВ «ПФ «Добробут»від 14.10.2011, в якому останнє підтверджує, що всі фінансово-господарські відносини між ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»у 2009-2010 роках існували.

Суд не бере до уваги посилання позивача на порушення кримінальної справи від 22.06.2010 № 51-3099 відносно невстановлених осіб за фактом створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «ПФ «Добробут»(код ЄДРПОУ 36309553) та ішних СГД з метою прикриття незаконної діяльності, тобто скоєння фіктивного підприємництва, вчиненого повторно, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, постановою слідчого в ОВС СВ відділу прокуратури м. Києва від 09.12.2010 кримінальна справа № 50-5696, яка виділена в окреме провадження з матеріалів кримінальної справи № 51-3099, в частині вчинення фіктивного підприємства при створенні та реєстрації, зокрема, ТОВ «ПФ «Добробут»(код ЄДРПОУ 36309553), за відсутністю в діях засновників підприємств ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, закрита, по-третє, постановою слідчого в ОВС СВ відділу прокуратури м. Києва від 09.12.2010 відмовлено в порушенні кримінальної справи за фактом створення та реєстрації, зокрема, ТОВ «ПФ «Добробут»(код ЄДРПОУ 36309553) за відсутністю в діях засновників підприємств ознак складу злочину, передбаченого ст. 205 КК України.

Судом також враховується, що постановою оперуповноваженого ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 17.10.2011 в порушенні кримінальної справи відносно директора ТОВ «Трансінтерком»ОСОБА_1 в зв'язку з відсутністю складу злочину передбаченого ст. 212 КК України відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент укладення відповідних правочинів, підписання накладних, рахунків-фактур та податкових накладних, юридична особи ТОВ «ПФ «Добробут»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Судом також не приймається посилання податкового органу на отримання відповідачем акту від 29.11.2010 № 19087/23-07/36309553 від ДПІ у Солом'янському районі м. Києва про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПФ «Добробут»за результатами перевірки якого встановлено, що згідно баз даних «АІС РПП»на момент написання акту стан платника податків ТОВ «ПФ «Добробут»- «прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)», а також на відсутність необхідних майна, основних фондів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна для здійснення господарської діяльності у ТОВ «ПФ «Добробут», оскільки, по-перше, сам по собі акт не є беззаперечним, належним та допустимим доказом даних фактів, по-друге, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано належних доказів на підтвердження існування вказаних обставин, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (далі -Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 264841 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «ПФ «Добробут». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «ПФ «Добробут»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 264841 грн., віднесена ТОВ «Трансінтерком»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку № 165.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Судом також враховується, що відповідно до наказу начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 13.07.2011 № 1850 та направлень на перевірку від 29.07.2011 № 2017/2308 та № 2018/2308 було призначено виїзну перевірку ТОВ «Трансінтерком», проте, головний державний податковий ревізор-інспектор ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС ОСОБА_2., допитана в якості свідка, показала, що перевірка фактично проводилась без виїзду на підприємство, а вказані в Акті перевірки бухгалтерські документи були надані уповноваженими особами позивача. Таким чином, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС було порушено порядок проведення планової виїзної перевірки ТОВ «Трансінтерком».

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «ПФ «Добробут»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про порушення ТОВ «Трансінтерком»пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 4 Порядку заповнення податкової накладної є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 28.09.2011 № 0006582308 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на вищевказане, а також враховуючи, що витрати позивача за правочинами з ТОВ «ПФ «Добробут»підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 28.09.2011 № 0006592308 -безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом скасування податкових повідомлень-рішень від 28.09.2011 № 0006582308 та № 0006592308, прийнятих Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансінтерком»(04086, м. Київ, вул. Олени Теліги, 39, кв. 16) задовольнити повністю.

2. Скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 № 0006582308 та № 0006592308, прийняті Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 811 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансінтерком»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СуддяК.С. Пащенко