Ухвала

від 22.05.2013 по справі 2а-5065/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 року м. Київ К/9991/60921/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року

у справі № 2а-5065/12/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансінтерком» (далі - позивач, ТОВ «Трансінтерком»)

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Трансінтерком» звернулось у квітні 2012 до суду з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 року № 0006592308 та № 0006582308.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 року № 0006582308 та № 0006592308, прийняті ДПІ у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва його правонаступником Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

ТОВ «Трансінтерком» є юридичною особою, зареєстрованою Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 30.01.2007 року та взято на податковий облік в ДПІ у Шевченківському районі м. Києві 01.02.2007 року за № 28001.

В період з 29.07.2011 року по 26.08.2011 року службовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Трансінтерком» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року..

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

п. 5.1 ст. 5 , пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 331 053 грн., у тому числі за 3 квартал 2009 року - 139 168,00 грн., 4 квартал 2009 року - 172 357,00 грн., 1 квартал 2010 року - 19 528,00 грн.;

п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 317 493,00 грн., у тому числі за липень 2009 року - 39 174,00 грн., серпень 2009 року - 38 571,00 грн., вересень 2009 року - 32 589,00 грн., жовтень 2009 року - 70 743,00 грн., листопад 2009 року - 39 400,00 грн., грудень 2009 року - 27 742,00 грн., січень 2009 року - 15 622,00 грн., липень 2010 року - 52 652,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 1960/23-08/34821578 від 02.09.2011 року, на підставі якого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 року:

№ 0006582308, яким ТОВ «Трансінтерком» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 331 051,00 грн., у тому числі 264 841,00 грн. - за основним платежем та 66 210,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№ 0006592308, яким ТОВ «Трансінтерком» було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 413 816,00 грн., у тому числі 331 053,00 грн. - за основним платежем та 82 763,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) .

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатом розгляду повторної скарги позивача ДПС України було прийнято рішення № 3331/6/10-2115 від 23.02.2012 року, за яким скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 28.09.2011 року № 0006582308 та № 0006592308 та рішення прийняте за розглядом попередньої скарги без змін.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94 -ВР) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону ; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону .

Порядок формування валових витрат підприємства з метою визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток визначений в ст. 5 Закону № 334/94 -ВР.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94 -ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94 -ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94 -ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.12 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону .

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг) або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями .

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону № 334/94 -ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи та досліджених судами первинних документів, угоди між позивачем та ТОВ «ПФ «Добробут» були реально виконані сторонами, що зокрема підтверджується наявними в матеріалах справи договорами про надання послуг по зберіганню товарно-матеріальних цінностей, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, накладними.

За результатами відповідних господарських операцій з ТОВ «ПФ «Добробут» позивачем у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року та січні 2010 року було сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 264 841,00 грн.

Крім того, судами встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «ПФ «Добробут» було зареєстровано платником ПДВ відповідно до чинного законодавства та діяло відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість». Доказів визнання судом недійсним свідоцтва платника податку ТОВ «ПФ «Добробут» та інших реєстраційних і первинних бухгалтерських документів вказаного підприємства відповідачем суду не надано. Також не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням запису про припинення ТОВ «ПФ «Добробут» як юридичної особи.

Однак, касатор вважає зазначені угоди недійсними та на підтвердження своїх доводів посилається на:

постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 07.07.2010 року про порушення кримінальної справи відносно невстановлених осіб за фактом створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «ПФ «Добробут» та інших суб'єктів господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, тобто скоєння фіктивного підприємництва, вчиненого повторно за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України ;

акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 29.11.2010 року № 19087/23-07/36309553 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПФ «Добробут» з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2009 року по 30.06.2010 року, яким було встановлено, що згідно баз даних «АІС РПП» на момент написання акту стан платника податків ТОВ «ПФ «Добробут» - «прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)». Крім цього, у ТОВ «ПФ «Добробут» відсутні необхідне майно, основні фонди, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно для здійснення господарської діяльності.

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладених між ТОВ «Трансінтерком» та ТОВ «ПФ «Добробут» угод, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а тому у ТОВ «Трансінтерком» не виникає права на віднесення до валових витрат суми грошових коштів, на підставі рахунків-фактур, наданих на виконання цих угод та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, на підставі податкових накладних, наданих на виконання таких угод.

Проте суди попередніх інстанцій, з якими погоджуться колегія суддів касаційної інстанції, не погодилися з даним твердженнями відповідача та вірно зазначили, що відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України ), фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суди попередніх інстанцій, аналізуючи наявні в справі докази, обґрунтовано зазначили, що відповідачем не було надано доказів того, що укладені між ТОВ «Трансінтерком» та ТОВ «ПФ «Добробут» угоди суперечить актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Спірні угоди були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ними виконані належним чином, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.

Крім того, судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що постановою слідчого ОВС слідчого відділу прокуратури м. Києва від 09.12.2010 року закрита кримінальна справа в частині вчинення фіктивного підприємництва при створенні та реєстрації ТОВ «ПФ «Добробут» за відсутністю в діях засновників підприємства ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України та відмовлено в порушені кримінальної справи за фактом створення та реєстрації ТОВ «ПФ «Добробут» за відсутністю в діях засновників підприємства ознак складу злочину, передбаченого ст. 205 КК України .

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили, що доводи апелянта про те, що оспорювані господарські зобов'язання ТОВ «Трансінтерком» та ТОВ «ПФ «Добробут» були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, належними доказами не підтверджуються. Спірні угоди були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ними виконані належним чином, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.

Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, яка полягає у тому, що несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2 , ч. 2 ст. 71 КАС України , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220 - 1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - відхилити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2012 року у справі № 2а-5065/12/2670 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько