Ухвала

від 11.09.2012 по справі 2а-5065/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-5065/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"11" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: секретаря: за участю:Федорової Г.Г., Вівдиченко Т.Р., Ключковича В.Ю., Павленко Т.А., представника апелянта -Гучка В.В., представника позивача -Безсмертного В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансінтерком»до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансінтерком»(далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва (далі - відповідач), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 28.09.2011 року № 0006592308 та № 0006582308.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансінтерком»задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в Шевченківському районі м. Києва від 28.09.2011 року № 0006592308 та № 0006582308.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Трансінтерком»є юридичною особою, зареєстрованою Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією 30.01.2007 року та взято на податковий облік в ДПІ у Шевченківському районі м. Києві 01.02.2007 року за № 28001.

В період з 29.07.2011 року по 26.08.2011 року службовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Трансінтерком»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року..

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- п. 5.1 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 331 053 грн., у тому числі за 3 квартал 2009 року -139 168,00 грн., 4 квартал 2009 року -172 357,00 грн., 1 квартал 2010 року -19 528,00 грн.;

- п.п 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 317 493,00 грн., у тому числі за липень 2009 року -39 174,00 грн., серпень 2009 року -38 571,00 грн., вересень 2009 року - 32 589,00 грн., жовтень 2009 року -70 743,00 грн., листопад 2009 року -39 400,00 грн., грудень 2009 року -27 742,00 грн., січень 2009 року -15 622,00 грн., липень 2010 року -52 652,00 грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 1960/23-08/34821578 від 02.09.2011 року, на підставі якого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.09.2011 року:

- № 0006582308, яким ТОВ «Трансінтерком»було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 331 051,00 грн., у тому числі, 264 841,00 грн. -за основним платежем та 66 210,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- № 0006592308, яким ТОВ «Трансінтерком»було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 413 816,00 грн., у тому числі, 331 053,00 грн. -за основним платежем та 82 763,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) .

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатом розгляду повторної скарги позивача, ДПС України було прийнято рішення № 3331/6/10-2115 від 23.02.2012 року, за яким скарга позивача була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 28.09.2011 року № 0006582308 та № 0006592308, та рішення прийняте за розглядом попередньої скарги -без змін.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Порядок формування валових витрат підприємства з метою визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток визначений в ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.12 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг) або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року № 334/94-ВР, господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 ГК України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Зазначені обставини відповідачем не доведені ні в суді першої інстанції, ні в даному судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»були укладені усні угоди щодо придбання (поставки) товару, на виконання яких свідчать наявні в матеріалах справи рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, банківські виписки, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, накладні.

За результатами відповідних господарських операцій з ТОВ «ПФ «Добробут»позивачем у липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року та січні 2010 року було сформовано податковий кредит на загальну суму у розмірі 264 841,00 грн.

Зазначені угоди апелянт вважає недійсними, та на підтвердження своїх доводів посилається на:

- постанову старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 07.07.2010 року про порушення кримінальної справи відносно невстановлених осіб за фактом створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «ПФ «Добробут»та інших суб'єктів господарської діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, тобто скоєння фіктивного підприємництва, вчиненого повторно за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України;

- акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 29.11.2010 року № 19087/23-07/36309553 про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ПФ «Добробут»з питань правильності визначення розміру податкових зобов'язань та правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.05.2009 року по 30.06.2010 року, яким було встановлено, що згідно баз даних «АІС РПП»на момент написання акту стан платника податків ТОВ «ПФ «Добробут»- «прийнято рішення про припинення (розпочато ліквідаційну процедуру)». Крім цього, у ТОВ «ПФ «Добробут»відсутні необхідне майно, основні фонди, трудові ресурси, виробничо-складські приміщення, засоби для транспортування та інше майно для здійснення господарської діяльності.

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладених між ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»угод, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а тому у ТОВ «Трансінтерком»не виникає права на віднесення до валових витрат суми грошових коштів, на підставі рахунків-фактур, наданих на виконання цих угод та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, на підставі податкових накладних, наданих на виконання таких угод.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними твердженнями апелянта та зазначає, що відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи наявні в справі докази, колегія суддів зазначає, що відповідачем не було надано доказів того, що укладені між ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»угоди суперечить актам цивільного законодавства чи свідчать про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання цих угод або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Спірні угоди були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ними виконані належним чином, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що на момент розгляду даної справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину будь-яких осіб у здійсненні фіктивного підприємництва відсутній, кримінальна справа перебуває у стадії досудового слідства.

Натомість, в матеріалах справи містяться постанови слідчого ОВС слідчого відділу прокуратури м. Києва від 09.12.2010 року про:

- закриття кримінальної справи в частині вчинення фіктивного підприємництва при створенні та реєстрації ТОВ «ПФ «Добробут»за відсутністю в діях засновників підприємства ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України;

- відмову в порушені кримінальної справи за фактом створення та реєстрації ТОВ «ПФ «Добробут»за відсутністю в діях засновників підприємства ознак складу злочину, передбаченого ст. 205 КК України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що створення юридичної особи навіть з метою надання послуг іншим особам щодо ухилення від сплати податків само по собі не означає, що всі правочини, укладені такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому у кожному окремому випадку необхідно з'ясовувати наявність чи відсутність мети сторін договору, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Щодо відсутності у ТОВ «ПФ «Добробут»необхідного майна, основних фондів, виробничо-складських приміщень, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного обладнання, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, то колегія суддів зазначає, що той факт, що у підприємства відсутні техніка та інші засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності жодним чином не свідчать про фіктивність угод, укладених між позивачем та ТОВ «ПФ «Добробут».

Крім того, відповідачем не було надано доказів визнання судом недійсним свідоцтва платника податку ТОВ «ПФ «Добробут»та інших реєстраційних і первинних бухгалтерських документів вказаного підприємства. Також не надано витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням запису про припинення ТОВ «ПФ «Добробут»як юридичної особи.

При цьому, колегія суддів зазначає, що ухвалення судом рішення про припинення юридичної особи -платника податку на додану вартість, у тому числі у зв'язку з недійсністю його установчих документів, не означає автоматичної втрати такою особою статусу платника податку на додану вартість та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що доводи апелянта про те, що оспорювані господарські зобов'язання ТОВ «Трансінтерком»та ТОВ «ПФ «Добробут»були вчинені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, належними доказами не підтверджуються. Спірні угоди були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, зобов'язання за ними виконані належним чином, а тому вони не можуть розглядатися як нікчемні.

Будь-яких інших беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про неправомірність віднесення до валових витрат суми грошових коштів та віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту включення, відповідачем не надано та в матеріалах справи не міститься. Крім цього, відповідачем, відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 КАС України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та є такими, що підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 липня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Вівдиченко Т.Р.

Ключкович В.Ю.

Повний текст ухвали складено та підписано -17.09.12р.