Постанова

від 09.08.2012 по справі 40/419

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2012 р. Справа № 40/419

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. суддівГоголь Т.Г., Костенко Т.Ф. розглянувши матеріали касаційної скарги Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.12 у справі№40/419 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" доФірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю простягнення 621 581,81 грн Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 08.08.12 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Пінчук -Ніколайчук Ю.В. -за дов. від 06.06.11;

від відповідача: Ніколаєв О.С. -за дов. від 09.01.12.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" у листопаді 2011 року заявлений позов про стягнення з Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю 605393,63 грн - основного боргу, 13433,18 грн - пені, 155,04 грн -інфляційних та 2599,96 грн -3 % річних. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 11.04.08 №1287/04/2008. При цьому, позивач посилався на приписи статей 6, 15, 16, 546, 551, 625, 627, 629 Цивільного кодексу України, статей 67, 179, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.12.11, ухваленим суддею Пукшиною Л.Г., позовні вимоги задоволено у сумі позову. Суд установив факт порушення відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів і стягнув пеню, інфляційні та річні. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 11, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 551, 625, 626, 638, 762, 806 Цивільного кодексу України, статей 193, 230, 232 Господарського кодексу України, статей 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Доповідач: Добролюбова Т.В.

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Коршун Н.М. -головуючого, Авдеєва П.В., Куксова В.В., постановою від 21.03.12, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Т.М.М." звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, посилаючись на приписи статті 43 Господарського процесуального кодексу України, не погоджується з розрахунком суми позовних вимог. При цьому, скаржник вважає нечинним договір фінансового лізингу через вираження ціни договору в умовних одиницях, що, на його думку, суперечить приписам статті 99 Конституції України, статей 192, 524 Цивільного кодексу України, статей 179, 189, 198 Господарського кодексу України, частині 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Скаржник вказує на те, що сторони не досягли згоди щодо ціни договору, а тому договір фінансового лізингу є неукладеним. Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" про стягнення з Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю 605393,63 грн - основного боргу, 13433,18 грн - неустойки, 155,04 грн -інфляційних та 2599,96 грн -3 % річних. Дослідивши обставини справи, суди попередніх інстанцій установили, що 11.04.08 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»- лізингодавецем та Фірмою «Т.М.М.»- Товариством з обмеженою відповідальністю -лізингоотримувачем, укладений договір фінансового лізингу №1287/04/2008, за умовами якого лізингодавець зобов'язався придбати у власність вантажний автомобіль (п'ять одиниць), згідно з встановленою відповідачем специфікацією та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти його на умовах даного договору. Пунктом 7.6 договору сторони передбачили, що порядок та строки внесення грошових сум в рахунок сплати лізингових платежів вказується у Графіку внесення платежів. Згідно з пунктом 7.7 договору лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в об'ємі та строки, встановлені в графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування майном, в тому числі, в період технічного обслуговування ремонту, втрати майна, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору. Судами також установлено, що 01.10.08 між сторонами укладено додаткову угоду до договору № 1287/04/2008-ДС/1, котрою, зокрема, внесено зміни до Графіку внесення платежів. Спірні відносини, що виникли між сторонами регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України та Законом України "Про фінансовий лізинг". Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором фінансового лізингу одна сторона, лізингодавець, передає або зобов'язується передати другій стороні, лізингоодержувачеві, у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату, лізингові платежі. Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця, постачальника, відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату, лізингові платежі. Відповідно до статті 11 цього ж Закону лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Статтею 16 цього ж Закону передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором . Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною 1 статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судами попередніх інстанцій установлено, що предмет фінансового лізингу передано відповідачеві відповідно до видаткової накладної від 12.05.08 №РН-0000140. Установлено судами і те, що відповідач зобов'язання зі сплати лізингових платежів за періоди 39 - 42 не виконав, і заборгованість останнього становить 605 393, 63 грн. Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 193 Господарського кодексу України. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Судами установлено, що пунктом 9.5 договору сторони передбачили, що у разі якщо лізингоодержувач у встановлені строки не здійснив оплати встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу в перші п'ять днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу, починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоодержувач зобов'язаний її сплатити. Виходячи з того, що судами попередніх інстанцій перевірено наданий позивачем розрахунок боргу та установлено факт порушення відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів, висновок судів про наявність підстав для стягнення, окрім суми основного боргу, інфляційних, річних та неустойки визнається правомірним. Довід скаржника про нечинність договору фінансового лізингу через визначення ціни договору в умовних одиницях, у зв'язку з чим вважає відсутнім у нього зобов'язання зі сплаті лізингових платежів є неспроможними з огляду на наступне. Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. За приписами статті 524 цього ж Кодексу зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, але якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно -правовим актом, пункти 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України. Отже, чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак, не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Як убачається з матеріалів справи, сторони погодили ціну договору фінансового лізингу та порядок здійснення розрахунків лізингових платежів, тобто, укладаючи договір сторони узгодили істотні умови договору, що унеможливлює твердження скаржника про зворотне. Окрім цього, за приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки не спростовують установлених судами обставин та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, оскільки касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.03.12 у справі №40/419 залишити без змін.

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Головуючий Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Костенко