Постанова

від 06.08.2012 по справі 5020-338/2012

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2012 року Справа № 5020-338/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Рибіної С.А.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Балюкової К.Г.,

за участю представників сторін:

позивача -Бекетова Н.С. -представник, довіреність № б/н від 25.07.2012 р.;

відповідача -Трофімова Г.І. - представник, довіреність № 26 від 01.08.2012 р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Янюк О.С.) від 23 травня 2012 року у справі № 5020-338/2012

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" (вул. Гоголя, 8, місто Севастополь, 99011; вул. Суворова, б. 31. кв. 13, місто Севастополь, 99011)

про стягнення 154148,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" про стягнення 154148,00 грн. неустойки за час безпідставного користування майном.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідачем порушені обов`язки за договором оренди нерухомого майна № 340-05 від 14 вересня 2005 року в частині своєчасного повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, що призвело до нарахування йому неустойки.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 23 травня 2012 року у справі № 5020-338/2012 (суддя Янюк О.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради неустойку у розмірі 154148,00 грн. та судовий збір у розмірі 3082,98 грн.

Приймаючи таке рішення господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач користувався майном після закінчення договору оренди, тому визнав правомірність застосування позивачем відповідальності, передбаченої ст. 785 Цивільного кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Севастополя скасувати та направити справу на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального права.

Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ним були здійснені витрати на невідокремлені поліпшення орендованого майна, тому вони підлягають відшкодуванню або зарахуванню їх вартості в рахунок оплати за користування об`єктом оренди, однак суд не повідомив відповідача про розгляд справи належним чином, тому він був позбавлений можливості подати зустрічний позов. Крім того, до відшкодування неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік, яка не була застосована судом. У зв`язку з цим відповідач просить скасувати рішення та направити справу до суду першої інстанції для нового розгляду.

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 липня 2012 року відновлено процесуальний строк для подання апеляційної скарги та апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Рибіної С.А., суддів Гоголя Ю.М., Дмитрієва В.Є. та призначена до розгляду.

Розпорядженням від 06 серпня 2012 року суддю Дмитрієва В.Є. замінено на суддю Балюкову К.Г., розгляд справи почато спочатку.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

14 вересня 2005 року між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮГ" був укладений договір оренди нерухомого майна № 340-05 (а.с. 23-24), (далі -Договір).

Відповідно до умов цього Договору позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення цокольного поверху, загальною площею 165,50 кв.м, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Гоголя, 8, вартістю 177 251,00 грн. (станом на 25.08.2005).

Відповідно до п.2.4 Договору право користування майном настає у відповідача одночасно з підписанням акта прийому-передачі об'єкта оренди.

14 вересня 2005 року між сторонами був підписаний акт прийому-передачі орендованого майна (а.с.25).

Повернення орендарем майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення дії договору. Майно повинно бути повернено у стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу (п.2.5 Договору).

Згідно пунктів 3.2-3.3 договору орендна плата складає 1477,09 грн. за перший місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Сума орендної плати підлягає щомісячному корегуванню орендодавцем при внесенні чергового платежу відповідно до індекса інфляції.

Договором також передбачене зобов'язання орендаря повернути орендоване майно у випадку припинення дії договору у належному стані з урахуванням його зносу (п.4.12 договору).

Відповідно до п.7.1 строк дії договору з моменту підписання до 29.07.2008.

Рішенням суду від 25 березня 2010 року у справі № 5020-4/051, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 травня 2010 року, за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, позовні вимоги задоволені повністю, зокрема, відповідача зобов'язано звільнити орендоване приміщення. Також вказаним судовим рішенням встановлено, що строк дії Договору оренди закінчився 29 липня 2008 року (а.с. 27-30).

В порушення умов п. 2.5 Договору відповідач повернув орендоване майно лише 19 жовтня 2011 року, що підтверджується актом державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби районного управління юстиції у м. Севастополі (а.с. 31). Отже відповідач безпідставно користувався орендованим майном у період з 07.09.2008 по 18.10.2011.

Позивач керуючись вимогами статті 785 Цивільного кодексу України нарахував неустойку та звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дотримання ним норм процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди нерухомого майна від 14 вересня 2005 року.

Відповідно до ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України, ч.1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Судом встановлено, що обов`язок орендодавця з передачі об`єкту оренди був виконаний належним чином, про що свідчить підписаний сторонами акт прийому-передачі орендованого майна (а.с. 25).

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 4.12 Договору орендар зобов`язаний повернути орендоване майно при припиненні дії договору в належному стані з урахуванням його зносу.

Судом встановлено, що в провадженні господарського суду міста Севастополя знаходився спір між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю „Юг" про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном (справа № 5020-4/051). Рішенням від 25.03.2010 позов Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради був задоволений, Товариство з обмеженою відповідальністю зобов'язано звільнити вбудовані нежитлові приміщення, які орендовані за договором оренди № 340-05 від 14.09.2005. Підставою для задоволення вимог став висновок суду про закінчення терміну дії договору оренди № 340-05 від 14.09.2005.

Згідно частини другої статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиціальне значення.

Не має винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи.

У пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Оскільки зазначений вище та даний спори мають однакові сторони, суд вважає за можливе застосувати статтю 35 Господарського процесуального кодексу України, щодо фактів встановлених судом, а саме факту закінчення терміну дії договору № 340-05 від 14.09.2005, відсутності оформленних між сторонами діючих договірних відносин та обов'язок відповідача повернути орендоване майно позивачеві.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання зі своєчасного повернення орендованого майна встановлений судом першої інстанції.

З даними висновками суд апеляційної інстанції погоджується, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Дослідивши доводи заявника, які викладені в апеляційній скарзі, судова колегія зазначає наступне.

По-перше, відповідач зазначає, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору, у зв'язку з чим був позбавлений можливості звернутися із зустрічним позовом про відшкодування витрат на невідокремлені поліпшення орендованого майна.

Судова колегія зазначає, що даний довід заявника апеляційної скарги не підтверджений матеріалами справи у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 №75, перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно позиції, викладеної у листі Вищого господарського суду України "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" від 13.08.2008 № 01-8/482, дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На ухвалах суду від 26.03.2012, 19.04.2012, 25.04.2012 (а.с.1, 39, 43-44), є відмітка канцелярії суду, яка оформлена у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Крім того, у пункті 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації -адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Судам на безоплатній основі надається безперешкодний доступ до відомостей названого державного реєстру (частина друга статті 7 і стаття 22 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців"). Порядок доступу до цього реєстру визначається відповідним Положенням, затвердженим наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 14.02.2011 № 17 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.02.2011 за № 193/18931).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.03.2012 місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю „Юг" є: вул. Гоголя, 8, Севастополь, 99011 (а.с.10).

Відповідач про дату, час і місце судових засідань повідомлявся за адресою, зазначеною у витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 35-38, 46-52), поштова кореспонденція була повернута поштою з відміткою „за закінченням терміну зберігання".

Надані відповідачем виписка та довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.81-82) свідчать про внесення змін щодо місцезнаходження відповідача у червні 2012 року, тобто після винесення господарським судом міста Севастополя оскаржуємого рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про дату і місце слухання справи.

Здійснення відповідачем поліпшень орендованого майна може бути предметом судового розгляду в рамках окремого провадження та не порушує прав відповідача в даній справі.

По-друге, заявник апеляційної скарги стверджує, що до відшкодування неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Проте, таки доводи не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги, виходячи з наступного.

Згідно з частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

За статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

При цьому згідно з частиною другою цієї ж статті якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений статтями 257, 258 ЦК України.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним.

Ця правова позиція викладена Верховним Судом України 20.03.2012 по справі № 40/117 та є обов'язковою для всіх судів України у відповідності до вимог статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про стягнення з відповідача 154148,00 грн. неустойки за користування річчю за весь час прострочення обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі та поясненнях представника відповідача, відхиляються судовою колегією, оскільки не підтверджені матеріалами справи та належними доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, зводяться до довільного тлумачення скаржником норм законодавства та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарського суду першої інстанції.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Даний перелік є вичерпним.

Із зазначеної норми вбачається, що господарський суд апеляційної інстанції не має повноважень на направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у випадку скасування рішення.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом правильно встановлені та досліджені всі обставини справи, права та обов'язки сторін, рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права України.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" колегією не вбачається.

Таким чином, судова колегія вважає оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції законним та обґрунтованим, визнає, що підстави для його скасування відсутні, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтею 101, пунктом 1 частини першої статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 23 травня 2012 року у справі № 5020-338/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя С.А. Рибіна

Судді Ю.М. Гоголь

К.Г. Балюкова

Розсилка:

1. Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Луначарського, 5, місто Севастополь, 99011);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮГ" (вул. Гоголя, 8, місто Севастополь, 99011; вул. Суворова, б. 31. кв. 13, місто Севастополь, 99011).