Постанова

від 14.08.2012 по справі 5011-26/5521-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2012 № 5011-26/5521-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Буравльова С.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.08.2012, а саме:

від позивача: Кобилянський В.А., довіреність від 01.02.2012 № б/н;

від відповідача: не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012 (дата підписання - 29.05.2012),

у справі №5011-26/5521-2012 (суддя: Пінчук В.І.)

про визнання договору частково недійсним

ВСТАНОВИВ наступне.

Автогаражний кооператив «Супутник-3» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання договору № 456 від 15.12.2011 р. пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва та компенсації за гідронамив території відведеної під будівництво недійсним в наступних частинах:

пункту 1.1 в частині слів " та компенсації за інженерну підготовку території ( в тому числі гідронамив ) виконаний за рахунок коштів міського бюджету ( надалі -компенсація ) ".

пункту 1.3.

пункту 1.4.

пункту 2.1 в частині слів "та компенсацію у загальній сумі 1 373,35 тис. грн. ( без ПДВ )".

підпункту 3.2.1.

розрахунку 4.1.

розрахунку 4.2

Позовні вимоги мотивовані зокрема наступним: в такому виді договору як оспорюваний у даній справі не повинні враховуватися витрати на придбання та виділення земельної ділянки та влаштування інженерних мереж, у зв'язку з чим на думку позивача положення п.п. 1.1, 1.2. та 1.3 договору суперечать ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Також, у позовній заяві позивач вказує, що він вважав, що на земельних ділянках дійсно була проведена інженерна підготовка території (в тому числі гідронамив), проте як доводить позивач, та з чим погодився суд першої інстанції кошти з міського бюджету на вказані цілі не виділялися та такі роботи не проводилися. Виходячи з наведеного, позивач стверджує, що при укладенні оскаржуваного договору він помилявся в частині його змісту щодо компенсації витрат на інженерну підготовку території, прав та обов'язків сторін, пов'язаних з такою компенсацією.

Рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Відповідач не погодившись з даним рішенням звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за якою просить скасувати рішення місцевого господарського суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому, апелянт вказує, що на його думку судом першої інстанції неправильно застосовано норму п. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Також, відповідач заперечує проти того, що позивач при підписанні договору помилився щодо обставин, які мають значення для справи. Крім того, заявник апеляційної скарги заперечує проти доводів не проведення органами місцевого самоврядування гідронамиву. Проте, власних доказів на підтвердження факту проведення такого гідронамиву та/або виділення на нього коштів з місцевого бюджету апелянт не надав та взагалі не послався на наявність яких-небудь доказів щодо цього.

Представник апелянта - відповідача у справі не скористався правом на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином: ухвали суду направлялися за адресою, яка є офіційним місцезнаходженням.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23).

У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, явка представників сторін не визнавалася обов'язковою.

Також, слід зазначити, що апелянт знав про апеляційне провадження у справі, його представник приймав участь у двох судових засіданнях апеляційного суду по даній справі. Отже, апелянт мав можливість дізнатися про дату та час даного засідання.

Будь-яких заяв, клопотань щодо відкладення розгляду справи з наданням доказів поважності неможливості участі в засіданні суду від апелянта не надійшло.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також, представник позивача на запитання суду щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача заявив про необхідність розгляду скарги по суті у даному засіданні.

Виходячи з наведеного, та враховуючи, зокрема, що:

- ухвала в якій вказувалося про дату, час та місце даного судового засідання була направлена скаржнику за належною адресою;

- представник відповідача був присутній в минулих засіданнях по даній справі та додатково міг дізнатися про дату і час даного засідання;

- явка представників сторін не визнавалася обов'язковою;

- представник позивача наполягав на розгляді справи;

- справа розглядається в апеляційному порядку вже досить тривалий час,

з метою недопущення затягування апеляційного розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність розгляду апеляційної скарги по суті з ухваленням постанови у даному судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Між позивачем та відповідачем 15.12.2011 р. було укладено договір № 456 пайової участі у створенні соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури міста Києва та компенсації за гідронамив території відведеної під будівництво.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору, забудовник (позивач) зобов'язався сплатити Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідачу) пайову участь (внесок) на створення соціальної та інженерно -транспортної інфраструктури та компенсацію за інженерну підготовку території (в тому числі гідронамив), виконану за рахунок коштів міського бюджету.

Укладаючи оспорюваний договір позивач вважав, що на належних йому земельних ділянках, призначених для будівництва станції технічного обслуговування, мийки, магазину та інших допоміжних приміщень обслуговування автомобілів літ. "Б" загальною площею 400, 50 кв. м. з відкритою автостоянкою площею 162, 00 кв. м. по вул. Крайній, 13 у Деснянському районі м. Києва, дійсно за рахунок коштів міського бюджету була проведена інженерна підготовка території ( в тому числі гідронамив ).

Натомість, після укладення спірного договору позивач дізнався про те що, кошти з міського бюджету на проведення інженерної підготовки території не виділялися, а роботи з інженерної підготовки ( в тому числі гідронамиву ) території не проводилися.

Наведені доводи позивача підтверджуються наступними письмовими доказами наданими до матеріалів справи.

В пункті 1.1. рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 24.08.1989 р., зазначено, що на земельній ділянці, яка відводиться для будівництва гаражів, розташовані житлові будинки №№ 34, 35 по вул. Енгельса та №№10,12, 12а, 13 по вул. Жданова.

З наведеного слідує, що дана земельна ділянка не потребувала інженерної підготовки та гідронамиву.

Пунктом 11 рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.04.1995 р. № 54 "Про погодження місця розташування об'єктів" та додатком до нього (умови погодження Ватутінській райраді місця розташування гаражів по вул. Крайній (Меліоративній) погоджено місце розташування гаражів. При цьому, не зазначено про необхідність проведення інженерної підготовки та гідронамиву території.

В акті обстеження земельної ділянки від 13.12.1993 р., складеним архітектором ОСОБА_3, також не вказано ні про необхідність інженерної підготовки та гідронамиву, ані про його здійснення в минулому.

В листі Головного управління містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №10981/0/07/27-11 від 30.09.2011 р. вказано, що намив на даній ділянці не передбачався.

Головне управління капітального будівництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) листом від 22.09.2011 р. № 069-2504-2.1, повідомило позивачу про відсутність інформації щодо наявності намиву піщаної основи та інженерних комунікацій на земельній ділянці позивача.

Згідно листа дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" публічного акціонерного товариства "Київпроект" від 01.11.2011 р. № 273, проект інженерної підготовки території по вул. Крайній, 13 не розроблявся.

З цього також слідує, що спірні дії по виконанню інженерної підготовки не проводилися, оскільки не було навіть проекту на їх здійснення.

У відповідь на письмовий запит позивача публічне акціонерне товариство "Київпроект" листом від 18.11.2011 р. № 06-570/адм., повідомило, що ділянка по вул. Крайній, 13 у зону намиву не входила.

Також, розробник генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 р. - приватне акціонерне товариство "СТЕК" в своєму листі від 08.11.2011 р. № 346 зазначило, що на ділянці наданій автогаражному кооперативу «Супутник-3» у Деснянському районі м. Києва згідно договору оренди земельної ділянки від 16.01.2007 №62-6-00373 гідронамив території не передбачався.

Відповідачем у справі жодних доказів на спростування фактів підтверджених вищенаведеними документами не надано, ні при вирішенні спору в місцевому господарському суді, ні при апеляційному перегляді.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

- 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип змагальності при здійсненні судочинства у господарських судах.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем доводи позивача не спростовано, належних доказів власних доводів, покладених в основу апеляційної скарги не надано.

Так, відповідачем не надано, ані суду першої, ані апеляційної інстанції доказів того, що на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача була проведена інженерна підготовка території, зокрема, що був проведений гідронамив. Не надано і доказів виділення з міського бюджету коштів на проведення інженерної підготовки території.

З приводу практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними Верховним судом України видано узагальнення від 24.11.2008.

Щодо правочинів, вчинених під впливом помилки, в зазначеному узагальненні наведено, зокрема, наступне.

Воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення.

При укладенні договору позивач мав волю щодо пайової участі (внесок) на створення соціальної та інженерно - транспортної інфраструктури, а також на компенсацію за інженерну підготовку території (в тому числі гідронамив), виконану за рахунок коштів міського бюджету (п. 1.1. договору який визначає його предмет).

При цьому, позивач усвідомлював необхідність здійснення ним вказаної компенсації, бо помилково вважав, що на території здійснювалася інженерна підготовка (в тому числі гідронамив), яка була виконана за рахунок коштів міського бюджету.

Проте, як встановлено судом першої інстанції та з чим погоджується колегія апеляційного суду, інженерна підготовка (в тому числі гідронамив) відповідачем не здійснювалася, кошти з міського бюджету на виконання таких робіт не виділялися. Відповідач не довів зворотного ні під час розгляду спору в суді першої інстанції, ані при перегляді судового рішення в апеляційному порядку.

Отже, позивач при укладенні оскаржуваного правочину помилився в певній частині його змісту та предмету (щодо необхідності компенсації витрат) та відповідно ціни договору в наведеній частині.

Обставини щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати або, навпаки, бути відсутніми на момент вчинення правочину (така правова позиція наведена в зазначеному Узагальненні Верховного суду України).

З вищезазначених матеріалів справи вбачається, що таких обставин стосовно здійснення гідронамиву за рахунок коштів місцевого бюджету не існувало на момент вчинення правочину, тоді як в оспорюваних частинах правочину вказано зворотнє. Тобто, обставини не змінилися після укладення право чину, а були такими ж як на момент укладення договору так і після.

Для визнання правочину недійсним необхідно щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину.

В наведеному Узагальненні Верховного суду України вказано, що істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати.

У даному випадку наслідки помилки неможливо усунути інакше ніж шляхом визнання недійсними спірних положень договору. Інакше сторона договору - позивач має зробити значні витрати по сплаті коштів як компенсацію за ті роботи яких насправді відповідач не виконував та відповідно не витрачав на них кошти. Як наслідок є необґрунтованим отримання компенсації.

Вищенаведена помилка позивача призвела до безпідставного включення до договору зобов'язань позивача щодо здійснення ним компенсації.

Таким чином, наявні всі умови визначені Верховним Судом України у вищенаведених узагальненнях, що є підставами для визнання спірних положень договору недійсними.

Крім того, щодо підстав задоволення позову слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому, не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Вказана норма не містить положень які зазначає апелянт в апеляційній скарзі про те, що нібито такі витрати не включаються у величину пайової участі лише у випадку коли ці витрати поніс забудовник.

Отже, порушення вказаної норми при укладенні спірних положень договору є також підставою для визнання для визнання їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Щодо посилання апелянта на Порядок компенсації витрат за інженерну підготовку території (в тому числі гідронамив), виконаний за рахунок коштів міського бюджету затверджений Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.11.2007 р. N 1528 слід зазначити наступне.

По-перше: Закон має вищу юридичну силу ніж Розпорядження Київської міської державної адміністрації. Отже, вказана норма Закону (п. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»), яка чітко визначає спірне питання, підлягає безумовному дотриманню у наведених правовідносинах та застосуванню при вирішенні спору у даній справі.

Крім того, згідно п. 1 даного Порядку він регулює організаційні та економічні відносини, пов'язані з компенсацією за гідронамив території відповідно до рішень Київради про відведення земельних ділянок під будівництво, якщо така компенсація передбачена умовами надання земельних ділянок у зв'язку із будівництвом будь-яких об'єктів на території міста Києва, крім тих, що споруджуються на замовлення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та/або органів місцевого самоврядування за кошти державного та/або міського та/або районних у м. Києві бюджетів.

Крім того, що апелянтом не доведено здійснення гідронамиву спірної території, також не надано доказів того, що така компенсація передбачена умовами надання земельної ділянки в оренду позивачу.

За таких обставин не доведено застосування вказаного Порядку до правовідносин з позивачем та включення до договору спірних положень щодо здійснення компенсації.

Положеннями статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип змагальності при здійсненні судочинства у господарських судах.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на спростування викладеного у позовній заяві і доданих до неї позивачем доказів та відповідно на підтвердження своїх доводів за апеляційною скаргою.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні та рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2012р. у даній справі підлягає залишенню без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 77, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 р. у справі №5011-26/5521-2012 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №5011-26/5521-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлених Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Буравльов С.І.