Постанова

від 30.10.2012 по справі 5011-26/5521-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2012 р. Справа № 5011-26/5521-2012 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Овечкін В.Е. Чернов Є.В. Цвігун В.Л. за участю представників: Головуправління економіки та інвестицій КМДА Автогаражного кооперативу "Супутник-№3" розглянувши касаційну скаргу Матяш Т.В. Кобилянський В.А. Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р. у справі№ 5011-26/5521-2012 господарського суду м. Києва за позовомАвтогаражного кооперативу "Супутник-№3" доГоловного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) провизнання договору частково недійсним В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.05.2012 (суддя: Пінчук В.І.) позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. (судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Буравльов С.І.) рішення господарського суду міста Києва від 24.05.2012р. залишено без зміни.

Головне управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм процесуального та матеріального права.

Скаржник доводить, що не був повідомлений про час та місце розгляду справи, що відповідно до ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення; судом неправильно застосовано ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а саме Порядок компенсації витрат за інженерну підготовку території ( в тому числі гідронамив) виконаний за рахунок коштів міського бюджету, затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.11.2007 № 1528, відповідно до якого укладено спірний договір, та яке є обов'язковим для виконання; неправильно застосовано ст. 229 ЦК України, оскільки помилки із щодо обставин не було, так як позивачу з 2005р. було відомо про обов'язок компенсації витрат за гідронамив території, про що зазначалося в рішенні Київської міської ради від 06.10.2005 р. № 98/3562 "Про передачу авто гаражному кооперативу "Супутник-3" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування гаражів на вул. Крайній, 13 у Деснянському районі м. Києва".

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, вважає, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем 15.12.2011 р. було укладено договір № 456 пайової участі у створенні соціальної та інженерно -транспортної інфраструктури міста Києва та компенсації за гідронамив території відведеної під будівництво.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору, забудовник (позивач) зобов'язався сплатити Головному управлінню економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідачу) пайову участь (внесок) на створення соціальної та інженерно -транспортної інфраструктури та компенсацію за інженерну підготовку території (в тому числі гідронамив), виконану за рахунок коштів міського бюджету.

Укладаючи оспорюваний договір позивач вважав, що на належних йому земельних ділянках, призначених для будівництва станції технічного обслуговування, мийки, магазину та інших допоміжних приміщень обслуговування автомобілів літ. "Б" загальною площею 400, 50 кв. м. з відкритою автостоянкою площею 162, 00 кв. м. по вул. Крайній, 13 у Деснянському районі м. Києва, дійсно за рахунок коштів міського бюджету була проведена інженерна підготовка території ( в тому числі гідронамив ).

Натомість, після укладення спірного договору позивач дізнався про те що, кошти з міського бюджету на проведення інженерної підготовки території не виділялися, а роботи з інженерної підготовки ( в тому числі гідронамиву ) території не проводилися.

Наведені доводи позивача підтверджуються наступними письмовими доказами наданими до матеріалів справи.

В пункті 1.1. рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 24.08.1989 р., зазначено, що на земельній ділянці, яка відводиться для будівництва гаражів, розташовані житлові будинки №№ 34, 35 по вул. Енгельса та №№10,12, 12а, 13 по вул. Жданова.

З наведеного слідує, що дана земельна ділянка не потребувала інженерної підготовки та гідронамиву.

Пунктом 11 рішення Київської міської ради народних депутатів від 13.04.1995 р. № 54 "Про погодження місця розташування об'єктів" та додатком до нього (умови погодження Ватутінській райраді місця розташування гаражів по вул. Крайній (Меліоративній) погоджено місце розташування гаражів. При цьому, не зазначено про необхідність проведення інженерної підготовки та гідронамиву території.

В акті обстеження земельної ділянки від 13.12.1993 р., складеним архітектором Крижановською Я., також не вказано ні про необхідність інженерної підготовки та гідронамиву, ані про його здійснення в минулому.

В листі Головного управління містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №10981/0/07/27-11 від 30.09.2011 р. вказано, що намив на даній ділянці не передбачався.

Головне управління капітального будівництва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації ) листом від 22.09.2011 р. № 069-2504-2.1, повідомило позивачу про відсутність інформації щодо наявності намиву піщаної основи та інженерних комунікацій на земельній ділянці позивача.

Згідно листа дочірнього підприємства "Інститут генерального плану міста Києва" публічного акціонерного товариства "Київпроект" від 01.11.2011 р. № 273, проект інженерної підготовки території по вул. Крайній, 13 не розроблявся.

З цього також слідує, що спірні дії по виконанню інженерної підготовки не проводилися, оскільки не було навіть проекту на їх здійснення.

У відповідь на письмовий запит позивача публічне акціонерне товариство "Київпроект" листом від 18.11.2011 р. № 06-570/адм., повідомило, що ділянка по вул. Крайній, 13 у зону намиву не входила.

Також, розробник генерального плану розвитку м. Києва та його приміської зони до 2025 р. - приватне акціонерне товариство "СТЕК" в своєму листі від 08.11.2011 р. № 346 зазначило, що на ділянці наданій автогаражному кооперативу "Супутник-3"у Деснянському районі м. Києва згідно договору оренди земельної ділянки від 16.01.2007 №62-6-00373 гідронамив території не передбачався.

Відповідачем у справі жодних доказів на спростування фактів підтверджених вищенаведеними документами не надано.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до зазначених норм ст. 203 Цивільного кодексу України:

- 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

- 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

- 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

- 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

- 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 43, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, відповідачем не надано доказів того, що на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача була проведена інженерна підготовка території, зокрема, що був проведений гідронамив. Не надано і доказів виділення з міського бюджету коштів на проведення інженерної підготовки території.

Судом встановлено, що інженерна підготовка (в тому числі гідронамив) відповідачем не здійснювалася, кошти з міського бюджету на виконання таких робіт не виділялися. Відповідач не довів зворотного ні під час розгляду спору в суді першої інстанції, ані при перегляді судового рішення в апеляційному порядку.

З вищезазначених матеріалів справи вбачається, що таких обставин стосовно здійснення гідронамиву за рахунок коштів місцевого бюджету не існувало на момент вчинення правочину, тоді як в оспорюваних частинах правочину вказано зворотнє. Тобто, обставини не змінилися після укладення правочину, а були такими ж як на момент укладення договору так і після.

Для визнання правочину недійсним необхідно щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину.

В наведеному Узагальненні Верховного суду України вказано, що істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати.

У даному випадку наслідки помилки неможливо усунути інакше ніж шляхом визнання недійсними спірних положень договору. Інакше сторона договору -позивач має зробити значні витрати по сплаті коштів як компенсацію за ті роботи яких насправді відповідач не виконував та відповідно не витрачав на них кошти. Як наслідок є необґрунтованим отримання компенсації.

Вищенаведена помилка позивача призвела до безпідставного включення до договору зобов'язань позивача щодо здійснення ним компенсації.

Отже, слід погодитися з висновком суду, що позивач при укладенні оскаржуваного правочину помилився в певній частині його змісту та предмету (щодо необхідності компенсації витрат) та відповідно ціни договору в наведеній частині, що є підставами для визнання спірних положень договору недійсними.

Відповідно до п. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому, не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Вказана норма не містить положень які зазначає апелянт в апеляційній скарзі про те, що нібито такі витрати не включаються у величину пайової участі лише у випадку коли ці витрати поніс забудовник.

Отже, порушення вказаної норми при укладенні спірних положень договору є також підставою для визнання для визнання їх недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Щодо посилання на Порядок компенсації витрат за інженерну підготовку території (в тому числі гідронамив), виконаний за рахунок коштів міського бюджету затверджений Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.11.2007 р. N 1528 слід зазначити наступне.

Суд правомірно виходив з тих мотивів, що закон має вищу юридичну силу ніж Розпорядження Київської міської державної адміністрації, отже, вказана норма Закону (п. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), яка чітко визначає спірне питання, підлягає безумовному дотриманню у наведених правовідносинах та застосуванню при вирішенні спору у даній справі.

Крім того, згідно п. 1 даного Порядку він регулює організаційні та економічні відносини, пов'язані з компенсацією за гідронамив території відповідно до рішень Київради про відведення земельних ділянок під будівництво, якщо така компенсація передбачена умовами надання земельних ділянок у зв'язку із будівництвом будь-яких об'єктів на території міста Києва, крім тих, що споруджуються на замовлення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) та/або органів місцевого самоврядування за кошти державного та/або міського та/або районних у м. Києві бюджетів.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.08.2012р. та ухвалу господарського суду міста Києва від 24.05.2012р. у справі № 5011-26/5521-2012 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун