Постанова

від 13.08.2012 по справі 2а/1270/5468/2012

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Категорія №8.2.6

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2012 року Справа № 2а/1270/5468/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Кисельової Є.О.

при секретарі: Гришиній О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Моддіс-Луганськ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052310 та № 0000062310 від 05.01.2012,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052310 та № 0000062310 від 05.01.2012

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.01.2012 р. Ленінською МДПІ у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби (далі -відповідачем) винесені податкові повідомлення-рішення, а саме : №0000052310, яким визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 100929 грн., з яких 100928 грн. податок та 1 грн. штрафні санкції; та № 0000062310, яким визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 92010 грн., з яких 79407 грн. - податок та 12603 грн. штрафні санкції.

Вказані податкові повідомлення-рішення винесені на підставі акту перевірки від 21.12.2011 р. № 1000/23/372348641 «Про результати планової виїзної перевірки ПП «Моддіс-Луганськ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.08.2010 р. по 30.09.2011 р. валютного та іншого законодавства.

Висновками акту перевірки встановлені такі порушення:

- п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2, п.п. 138.10.3, п. 138.10 ст.138 ПК України та занижено податок на прибуток на загальну суму 100928 грн., в т.ч. : за 1 кв. 2011 р. встановлена сума заниження становить 122893 грн., за 2-3 кв. 2011 р. встановлена сума завищення, яка складає - (-) 21965 грн.;

- абз. «а» п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, занижено ПДВ у сумі 79407 грн., в тому числі : за квітень 2011 р. -28999 грн., липень 2011 р. - 50408 грн.;

- ч.1 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст.626, ст. 629, ст.650, ст. 655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Арикон» та ТОВ «ВАЕЛ-ПЛЮС» ;

- пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп.4.2.1, п.4.2 ст. 4, пп.8.1. п. 8.1 ст. 8, п. 17.1, п.17.2 ст. 17 та п. 19.2 ст. 19 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 817,50 грн. за грудень 2010 р.

Позивач не погодився з винесеними податковими повідомлення-рішеннями та оскаржив їх до ДПС в Луганській області, подавши скаргу від 08.02.2012 р. № 145, однак скарга біла залишена без задоволення. Надалі, позивач оскаржив податкові повідомлення-рішення, подавши скаргу до ДПС України , проте, і ця скарга була залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Зазначає, що відповідач як на основний доказ порушення позивачем вимог податкового законодавства, заниження податку на прибуток та ПДВ посилається на акт перевірки Алчевскої ОДПІ від 14.11.2011 р. № 1812/236-37156815 (щодо перевірки ПП «Арикон» та акт перевірки Ленінської МДПІ у м.Луганську від 11.11.2011 р. № 804/23-33352187(щодо перевірки ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС»), на підставі яких відповідач дійшов висновку, що операції між позивачем та зазначеними контрагентами не могли бути проведені, здійснене ті та є нікчемними.

ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» оскаржило до Луганського окружного адміністративного суду дії Ленінської МДПІ у м.Луганську щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 р. № 804/23-33352187. Постановою суду від 23.01.2012 р. у справі № 2а-10971/11/1271 позовні вимоги задоволені та дана постанова набрала чинності після розгляду справи Донецьким апеляційним адміністартвиним судом.

В свою чергу, ПП «Арикон» оскаржило до Луганського окружного адміністративного суду дії Алчевської ОДПІ Луганської області щодо проведення перевірки та складання акту перевірки від 14.11.2011 р. № 1812/236-37156815. Постановою суду від 25.01.2012 р. у справі № 2а-11182/11/1271 позовні вимоги задоволені та дана постанова набрала чинності після розгляду справи Донецьким апеляційним адміністартвиним судом.

У зв'язку з чим висновки відповідача про порушення позивачем вимог законодавства в частині формування валових витрат, податкового кредиту з ПДВ за період 19.08.2010 р. по 30.09.2011 р. є хибним.

На підставі викладеного просить визнати недійсним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.01.2012 р., а саме: №0000052310, яким визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 100929 грн., з яких 100928 грн. податок та 1 грн. штрафні санкції; та № 0000062310, яким визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 92010 грн., з яких 79407 грн. - податок та 12603 грн. штрафні санкції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача адміністративний позов не визнав, про що подав суду заперечення проти позову, відповідно до яких у задоволенні позовних вимог просив відмовити повністю ( т. 2 а.с. 146-150).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, приватне підприємство «Моддіс-Луганськ» (ідентифікаційний код 37234861) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради Луганської області 27 жовтня 2011 року за №1 382 1070005017666, про що свідчить виписка з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №635975 та довідка з ЄДРПОУ АА № 433801 (т.1 а.с. 17-19).

У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(який був чинним до 01 січня 2011 року) приватне підприємство «Моддіс-Луганськ» зареєстровано платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 372348612361, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 31 серпня 2010 року № 200048330 (т.1 а.с.20).

Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м.Луганську проведено планову виїзну перевірку «Моддіс-Луганськ» (ідентифікаційний код 37234861) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 19.08.2010 р. по 30.09.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 19.08.2010 р. по 30.09.2011 р., за результатами якої складено акт від 21 грудня 2011 року № 1000/23/37234861 (т.1 а.с.37-85).

Згідно висновків акта від 21 грудня 2011 року № 1000/23/37234861 перевіркою встановлено порушення п.п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135, п. 138.2, п.п. 138.10.3, п. 138.10 ст.138 ПК України та занижено податок на прибуток на загальну суму 100928 грн., в т.ч. : за 1 кв. 2011 р. встановлена сума заниження становить 122893 грн., за 2-3 кв. 2011 р. встановлена сума завищення, яка складає - (-) 21965 грн.; абз. «а» п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, занижено ПДВ у сумі 79407 грн., в тому числі : за квітень 2011 р. -28999 грн., липень 2011 р. - 50408 грн.; ч.1 ст. 203, п.1, п.2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст.626, ст. 629, ст.650, ст. 655, ст.658, ст.662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Арикон» та ТОВ «ВАЕЛ-ПЛЮС» ; пп.3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп.4.2.1, п.4.2 ст. 4, пп.8.1. п. 8.1 ст. 8, п. 17.1, п.17.2 ст. 17 та п. 19.2 ст. 19 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 817,50 грн. за грудень 2010 р.

Висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за перевіряємий період вмотивований тим, що в ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) підприємству ПП «Моддіс-Луганськ» від контрагентів - постачальників, а саме відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Таким чином на підставі викладеного, у пункті 3 акта від 21 грудня 2011 року № 1000/23/37234861 зроблено висновок про нікчемність угод між ПП «Моддіс-Луганськ» та контрагентами - постачальниками ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС», ПП «Арикон».

На підставі акта планової виїзної перевірки від 21 грудня 2011 року № 1000/23/37234861 Ленінською МДПІ у м.Луганську згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абзацом 2 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України винесено податкові повідомлення-рішення від 05 січня 2012 року №0000052310, яким визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 100929 грн., з яких 100928 грн. податок та 1 грн. штрафні санкції; та № 0000062310, яким визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 92010 грн., з яких 79407 грн. - податок та 12603 грн. штрафні санкції (т.1 а.с. 86-87).

За результатами судового розгляду справи суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську від 05 січня 2012 року №№ 0000052310, 0000062310 підлягають скасуванню з огляду на нижчевикладене.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно підпункту 200.1 ст. 200 цього Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з ПДВ порушення податкової дисципліни, вчиненні контрагентами платника податку.

Відповідно підпункту 201.10 ст. 201 цього Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пункт 201.1. ст.201 ПК України передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначається в окремих рядках певні реквізити.

Згідно п. 201. 8 ст. 200 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

На час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованими віднесення платником податків до складу податкового кредиту сум ПДВ та валові витрати, контрагенти платника податків - ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС», ПП «Арикон» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п.п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, між ПП «Моддіс-Луганськ» та контрагентами - ПП «Арикон» та ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» укладені договори постачання та про надання послуг (т.1 а.с. 110-112, 120-121, 125-127, 133-136, 141-142).

На підтвердження виконання умов договору постачання продукції та надання послуг позивачем надано накладні, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, товарно-транспортні накладні (том. 1 ар. справи 115119, 122124, 128-132, 137-139, 143-145, 152-211, т. 2 а.с. 1-71).

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям з контрагентами ПП «Арикон» та ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» сформовано у відповідності до вимог статті 198 Податкового кодексу України.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що товарно-транспортні накладні заповнені , судом не приймається до уваги, оскільки на даний час законодавством України не встановлено обов'язкової форми документа в вигляді товарно-транспортної накладної.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами підтверджено реальність господарських операцій з вказаними контрагентами.

Доказів того, що отримані від перелічених контрагентів податкові накладні, використанні для формування податкового кредиту за перевіряємий період, оформлені неналежним чином, відповідачем не надано.

Крім того, під час розгляду справи встановлено та не оспорювалось представником відповідача, що ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» оскаржило до Луганського окружного адміністративного суду дії Ленінської МДПІ у м.Луганську щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 р. № 804/23-33352187. Постановою суду від 23.01.2012 р. у справі № 2а-10971/11/1271 позовні вимоги задоволені та дана постанова набрала чинності після розгляду справи Донецьким апеляційним адміністартвиним судом.

В свою чергу, ПП «Арикон» оскаржило до Луганського окружного адміністративного суду дії Алчевської ОДПІ Луганської області щодо проведення перевірки та складання акту перевірки від 14.11.2011 р. № 1812/236-37156815. Постановою суду від 25.01.2012 р. у справі № 2а-11182/11/1271 позовні вимоги задоволені та дана постанова набрала чинності після розгляду справи Донецьким апеляційним адміністартвиним судом.

У зв'язку з чим висновки відповідача про порушення позивачем вимог законодавства в частині формування валових витрат, податкового кредиту з ПДВ за період 19.08.2010 р. по 30.09.2011 р. є хибним.

Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України передбачено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.

Висновок відповідача щодо нікчемності укладених договорів ґрунтується на тому, що начебто він має протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок.

Суд вважає висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем договорів з ПП «Арикон» та ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» безпідставними з огляду на таке.

Посилання відповідача на нікчемність даних договорів з підстав, визначених в статті 228 Цивільного кодексу України, суперечать положенням вказаної статті, оскільки зазначений в ній перелік нікчемних правочинів є вичерпним.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Договори між позивачем та ПП «Арикон» та ТОВ «ВАЕЛ ПЛЮС» не підпадає під вищезазначені категорії і вимоги частин 1 та 2 статті 228 Цивільного кодексу України на нього розповсюджуватись не можуть, оскільки він є звичайним господарським договором, а не таким, що спрямований на порушення публічного порядку.

02 грудня 2010 року прийнятий Закон України № 2756-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України", який набув чинності з 1 січня 2011 року.

Відповідно до цього Закону до статті 228 Цивільного кодексу України внесені зміни, безпосередньо частина третя статті визначена в такій редакції: "У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави".

Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними суб'єктами господарювання. Виходячи з акта перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом. Тобто, має місце оспорюваність самого договору та відповідно до чого податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між суб'єктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить в площину, тобто до взаємовідносин, у сфері податкового законодавства та робить відповідні висновки.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарської операції із-за їх не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним (1 стадія) в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що, в свою чергу, приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів, що, в свою чергу, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мало місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, можливих постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надано.

Суд, з урахуванням приписів частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, які є обов'язковими, вважає, що висновки податкового органу про відсутність між суб'єктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним, є безпідставними та необґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Будь-яких судових рішень з приводу визнання недійсним правочину між позивачем та його контрагентами або встановлених судовим рішенням наявності нікчемності правочину, з застосуванням відповідних правових наслідків, положень статей 207 та 208, 250 Господарського кодексу України, статті 203, 228 Цивільного кодексу України, які б вказували на такі правочини, як на недійсні або вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, та надавали б право податковому органу приймати відповідне рішення відсутні.

Жодних порушень правил бухгалтерського та фінансового обліку зі сторони позивача відповідач не довів. Відсутність доведення факту правопорушення та неналежна оцінка міжгосподарських відносин призвела до невідповідності висновків контролюючого органу фактичним обставинам справи.

З огляду на реальний характер господарських операцій з придбання товарів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, суд прийшов до висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит, тому позов підлягає задоволенню.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення адміністративного позову.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «Моддіс-Луганськ» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000052310 та № 0000062310 від 05.01.2012 - задовольнити повністю.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000052310 від 05 січня 2012 року, прийняте Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією в м.Луганську, яким ПП «Моддіс-Луганськ» визначені грошові зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 100923 грн., з яких 100928 грн. основний платіж та 1 грн. - за штрафні (фінансовими) санкції.

Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000062310 від 05 січня 2012 року, прийняте Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією в м.Луганську, яким ПП «Моддіс-Луганськ» визначені грошові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 92010 грн., з яких 79407 грн. основний платіж та 12603 грн. - за штрафні (фінансовими) санкції.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ПП «Моддіс-Луганськ» судові витрати у розмірі 1930 (однієї тисячі дев'ятсот тридцяти) грн. 00 коп.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано у повному обсязі 20 серпня 2012 року.

СуддяЄ.О. Кисельова