Постанова

від 09.08.2012 по справі 2а-7276/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 Вн. № 1/118

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 серпня 2012 року 15:05 № 2а-7276/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Пошелюзному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арх-Ательє" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за участі представників сторін:

представник позивача Хоптинець А.Б.;

представник відповідача Мартинов К.В.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 серпня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арх-Ательє" (далі -позивач, ТОВ "Арх-Ательє") звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби (далі -відповідач, ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва ДПС) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2012 р. позовну заяву у справі № 2а-7276/12/2670 залишено без руху у зв'язку з недоліками позовної заяви. Позивачу було встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви до 15.06.2012 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2012 р. відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-7276/12/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.2012 р. закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 2а-7276/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 06.04.2012 р. по 12.04.2012 р. ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва ДПС на підставі наказу № 154/22-20 від 06.04.2012 р., згідно вимог пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за грудень 2011 року, за результатами якої складено акт від 18.04.2012 р. № 167/22-20/31515812 (далі - Акт перевірки).

У період, що перевірявся, позивачем було задекларовано податкових зобов'язань по податку на додану вартість у сумі 1 735 480,00 грн. та податковий кредит у сумі 1 717 411,00 грн.

Як вбачається з Акту перевірки, перевірку проведено за результатами аналізу наступних документів:

- договорів, укладених з постачальниками та покупцями ТОВ "Арх-Ательє";

- актів приймання виконаних робіт, укладених ТОВ "Арх-Ательє" з постачальниками та покупцями;

- банківських виписок;

- виданих та отриманих податкових накладних за грудень 2011 року;

- декларації з ПДВ за грудень 2011 року;

- інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва ДПС: БД ПДС, БД АІС ОР, БД АІС "Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України";

- акту про неможливість проведення перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Емпайр" (код ЄДРПОУ 36689723) (далі -ТОВ "БК "Емпайр", контрагент позивача) № 61/2240/36689723 від 05.04.2012 р. з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит в грудні 2011 року, складеного ДПІ у Шевченківському р-ні м. Києва. На підставі даного акту відповідач самостійно (без проведення будь-якої перевірки) дійшов висновку про неможливість фактичного здійснення ТОВ "БК "Емпайр" господарських операцій через відсутність майна, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу;

- постанови прокуратури Голосіївського району м. Києва про порушення кримінальної справи № 51-3660 від 06.04.2012 р. відносно ОСОБА_3 (директора ТОВ "БК "Емпайр") за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

Крім цього, в Акті перевірки зазначено, що декларація товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Емпайр" з ПДВ за грудень 2011 року прийнята державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва з поміткою "недійсна".

Виходячи з аналізу вищевказаних документів, відповідач дійшов висновку, що господарські взаємовідносини позивача і ТОВ "БК "Емпайр" порушили вимоги Цивільного кодексу України в частині недодержання положень ст.ст. 203, 215, 216, 228, 625, 629, 650, 655, 658, 662 в момент вчинення правочинів, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по цих правочинах, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Так, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість всього у сумі 1 717 244,00 грн. за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.; п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 1 717 244,00 грн. за період з 01.12.2011 р. по 31.12.2011 р.

Відтак, задекларовані податкові зобов'язання за грудень 2011 року були зменшені на 1 717 244,00 грн. до 18 236,00 грн., та податковий кредит за грудень 2011 року зменшений на 1 717 244,00 грн. до 167,00 грн.

Податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та на підставі Акту перевірки не приймалось.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та з діями відповідача по зміні показників раніше задекларованих позивачем своїх показників податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за грудень 2011 року, вважає їх такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства України та порушують його законні права.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд м. Києва погоджується з позовними вимогами ТОВ "Арх-Ательє", виходячи з наступних мотивів.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); Господарського кодексу України (далі -ГК України).

Згідно приписів ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. у справі № 1-1/2002 8-рп/2002 надано офіційне тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України і зазначено наступне.

Стаття 55 Конституції України, встановлюючи судовий захист прав і свобод людини і громадянина, гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Правосуддя здійснюється виключно судами у відповідних формах.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судовий захист прав і свобод необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 2, 3 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Це означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, також вирішення питань, які мають правовий характер.

Проблема тлумачення норм щодо повноважень судів неодноразово досліджувалася Конституційним Судом України. Розкриваючи конституційний зміст права на судовий захист, Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 р. зазначив, що Конституцією України кожному гарантовано і забезпечено право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Рішенням від 01.10.1998 р. по справі № 13-рп/98 Конституційний Суд України констатував, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання згідно з частиною другою статті 124 Конституції України поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.

Конституційний Суд вирішив та в пункті 1.1 рішення від 07.05.2002 р. у справі № 1-1/2002 8-рп/2002 зазначив, що положення про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, означає, що до юрисдикції Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції належить, відповідно до їх повноважень, вирішення питань, що мають правовий характер.

Згідно із ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

З наведених положень КАС України вбачається, що дії суб'єктів владних повноважень можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства, якщо такі дії порушують права, свободи та інтереси позивача.

У частині 1 ст. 2 КАС України та інших положеннях КАС України йдеться про захист не будь-якого інтересу, а тільки того, що охороняється законом, визначення якого наведено в Рішенні Конституційного суду від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004.

Контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), а також контроль за поданням платниками податків податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів, перевірка їх достовірності є одними з основних функцій державних податкових інспекцій в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.

Порядок та механізм такого контролю визначається нормативними документами Державної податкової адміністрації України (далі -ДПА України).

Наказом ДПА України від 18.04.2008 р. № 266 "Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів" (далі -Наказ № 266) затверджені відповідні Методичні рекомендації щодо такої взаємодії.

Згідно п. 1.3 даного наказу для реалізації Методичних рекомендацій створені такі програмні продукти:

- система формування та подання до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку податкової звітності в електронному вигляді щодо ведення обліку розшифрування податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів;

- система приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності щодо проведення автоматизованого контролю податкової декларації з податку на додану вартість на районному рівні;

- система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Відповідно до п. 2.14 Наказу № 266 інформація податкової звітності з податку на додану вартість, надіслана до центральної бази даних податкової звітності, підлягає розподілу відповідно до вимог Методичних рекомендацій щодо порядку розподілу платників податків за категоріями уваги та співставленню засобами системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Підпунктом 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Положення пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 ПК України зобов'язують платника податків подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 ПК України прийняття податкової декларації є обов'язком органу державної податкової служби.

Податкова декларація, згідно приписів п. 46.1 ст. 46 ПК України -це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Пунктом 179.5 ст. 179 ПК України визначено, що податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу II цього Кодексу.

Внесення змін до податкової звітності, за змістом ст. 50 ПК України, вчиняється шляхом подання уточнюючих розрахунків платником податків.

При цьому, згідно вимог пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, зокрема, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, затверджених наказом ДПА України від 31.12.2008 р. № 827, за відсутності зауважень до оформлення податкової звітності вона реєструється і вважається прийнятою. Обробка та занесення інформації до електронних баз виконується підрозділом ведення та захисту податкової звітності, у разі відсутності зазначеного підрозділу - підрозділами, на які покладено цю функцію. За відповідність інформації у базах податкової звітності даним податкових документів, наданих платником податків, несуть відповідальність підрозділи ведення та захисту податкової звітності.

Суд звертає увагу, що вищезазначені методичні рекомендації, якими зобов'язаний керуватись відповідач, не містять посилання на можливість прийняття податковим органом податкової декларації платника податку з відміткою "недійсна".

З наведених нормативних актів вбачається, що обов'язок платника податків подати декларацію з податку на додану вартість узгоджується з обов'язком податкового органу прийняти таку декларацію та, при відсутності зауважень до її оформлення, відобразити показники цієї декларації у відповідних базах податкової звітності.

Відтак, показники податкового кредиту та податкових зобов'язань конкретного платника податків, які відображаються в Деталізованій базі співставлення, формуються на підставі показників поданих таким платником податків податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком № 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, і повинні їм відповідати.

Вичерпний перелік прав, наданих відповідачу чинним законодавством при здійсненні ним своїх повноважень, наведений у ст. 20 ПК України.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку, що самостійна зміна відповідачем в Деталізованій базі співставлення показників податкового кредиту та податкових зобов'язань позивача без зміни цих показників самим позивачем шляхом подання уточнюючих декларацій (розрахунків), порушує його права та інтереси, оскільки позивач, як платник податків, має право розраховувати на те, що задекларовані ним в податкових деклараціях показники податкового кредиту та податкових зобов'язань відповідають показникам з централізованої бази даних податкової звітності.

Специфікою податку на додану вартість є те, що цей податок сплачується у складі ціни товарів (робіт, послуг), а одна операція з продажу товару (наданню послуг) викликає відповідні податкові наслідки у обох сторін цієї операції, які є платниками податку на додану вартість: у продавця - податкові зобов'язання, а у покупця - податковий кредит на аналогічну суму.

Згідно пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Судом наголошується, що чинна форма "Р" податкового повідомлення-рішення згідно з додатком 2 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України № 985 від 22.12.2010 р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 1440/18735 від 30.12.2010 р., передбачає місце для внесення даних про збільшення/зменшення податковим органом суми грошового зобов'язання.

Як висновок, за змістом вищезазначених норм платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, а у випадку заниження або завищення ним суми податкових зобов'язань, обов'язок визначати податкове зобов'язання платника податків або повідомляти про необхідність внесення відповідних змін до податкової звітності покладено на податковий орган шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення.

Як встановлено судом, податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та на підставі Акту перевірки не приймалось. Проте, інформація на підставі висновків Акту перевірки була введена до бази даних АС "Аудит", з якої інформація автоматично надійшла до бази даних "Деталізована інформація по платнику ПДВ щодо результатів автоматичного співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Отже відповідач, використовуючи висновки Акту перевірки, не вчинив передбачених законом дій, а саме не прийняв податкове повідомлення-рішення.

На думку суду, поведінка суб'єкта владних повноважень у такий спосіб ставить суб'єкта господарювання (позивача) у правову невизначеність, оскільки, з одного боку, є висновки Акту перевірки про встановлені порушення закону, а з іншого боку, такі дії відповідача зачіпають не лише законні інтереси позивача, а й позбавляють його можливості для оскарження такого акту або визнання його незаконним.

Відтак, визнаючи договори позивача нікчемними, а також визнаючи недійсними дані, відображені ним у деклараціях за перевіряємий період, відповідач зобов'язаний був зняти з підприємства податкові зобов'язання, отримані ним у зв'язку з виконання таких договорів, та прийняти відповідне рішення з подальшим внесенням відомостей до інформаційних баз. А інакше з вчинених відповідачем дій (невинесення ППР) можна зробити висновок, що він фактично, визначаючи суми податкових зобов'язань позивачу, порушив та втрутився в його особисте право на самостійне їх декларування.

Суд вважає доцільним зазначити, що зміна податковим органом на підставі Акту перевірки та без прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення задекларованого платником податків податкового кредиту чи податкових зобов'язань, як спосіб реагування на виявлені порушення податкового законодавства, законодавством не передбачений.

Крім цього, суть висновків Акту перевірки полягає у тому, що позивач порушив вимоги ряду статей ЦК України (ст.ст. 203, 215, 216, 228, 625, 629, 650, 655, 658, 662) щодо реальності та дійсності правочинів з постачальником ТОВ "БК "Емпайр", а тому сформований позивачем у вказаних періодах податковий кредит та податкові зобов'язання з покупцями відповідач вважає недійсними.

Разом з тим, позивач надав суду копії документів - договори, кошториси на проведення робіт, протоколи погодження договірної ціни, податкові та видаткові накладні, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти здачі-прийняття робіт (послуг), копії банківських виписок щодо оплати виконаних робіт, які підтверджують проведення позивачем господарських операцій з зазначеними в акті контрагентами.

Відтак, належними доказами підтверджено, що на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до податкового кредиту сум, сплачених позивачем ТОВ "БК "Емпайр".

Аналіз наданих позивачем податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, декларацій з ПДВ, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по операціям з ТОВ "БК "Емпайр", які були предметом перевірки.

Відповідач не надав суду належних доказів того, що на момент проведення операцій з позивачем ТОВ "БК "Емпайр" було фіктивним підприємством, вчиняло порушення в сфері оподаткування, документувало безтоварні операції з метою формування фіктивного податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, та укладало нікчемні правочини, які завідомо порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства.

Не може бути підставою для визнання правочинів позивача нікчемними і факт порушення стосовно директора ТОВ "БК "Емпайр" кримінальної справи № 51-3660 від 06.04.2012 р., оскільки згідно ч. 4 ст. 72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду і лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Доказів набрання законної сили вироку суду в кримінальній справі № 51-3660 відповідач суду не надав.

Надані суду докази не дають підстав для висновку, що вчинені позивачем господарські операції з ТОВ "БК "Емпайр" є сумнівними, не відповідають дійсному економічному змісту, і вчинені з метою одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Окремо суд звертає увагу, що ст. 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно вказаної статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Отже, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч. 1 ст. 207 ГК України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.

З наведеного вбачається, що оскільки недійсність вчинених позивачем правочинів з зазначеним контрагентом законом прямо не встановлена, то такі правочини слід віднести до оспорюваних, а тому викладені в Акті перевірки висновки ДПІ про нікчемність цих правочинів є передчасними та безпідставними.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності вчинення ним дій з внесення відомостей за результатами перевірки позивача до інформаційних баз.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності та беззаперечність доказів, що свідчать про протиправність дій відповідача по самостійній зміні (зменшенню) задекларованих податкових зобов'язань позивача за грудень 2011 року на 1 717 244,00 грн. до 18 236,00 грн. та податкового кредиту за грудень 2011 року на 1 717 244,00 грн. до 167,00 грн., а разом з цим і беручи до уваги той факт, що за результатами протиправних дій відповідача до інформаційних баз відповідача потрапила інформація про протиправну зміну задекларованих позивачем своїх податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2011 року, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Арх-Ательє" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Арх-Ательє" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби по зменшенню задекларованих податкових зобов'язань товариства з обмеженою відповідальністю "Арх-Ательє" за грудень 2011 року на 1 717 244,00 грн. (один мільйон сімсот сімнадцять тисяч двісті сорок чотири гривні нуль копійок) до 18 236,00 грн. (вісімнадцять тисяч двісті тридцять шість гривень нуль копійок).

3. Визнати протиправними дії державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби по зменшенню задекларованого податкового кредиту товариства з обмеженою відповідальністю "Арх-Ательє" за грудень 2011 року на 1 717 244,00 грн. (один мільйон сімсот сімнадцять тисяч двісті сорок чотири гривні нуль копійок) до 167,00 грн. (сто шістдесят сім гривень нуль копійок).

4. Зобов'язати державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби розглянути питання про вилучення інформації про результати проведеної з 06 квітня 2012 року по 12 квітня 2012 року позапланової документальної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Арх-Ательє", за наслідками якої складено Акт № 167/22-20/31515812 від 18 квітня 2012 року, з інформаційних баз, перелік яких визначений центральним органом державної податкової служби в Україні.

5. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України судові витрати на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Арх-Ательє" у розмірі 2 180,02 грн. з рахунків суб'єкта владних повноважень - державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Строк, встановлений для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду звіту про виконання постанови - три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя Н.В. Клочкова