Постанова

від 13.08.2012 по справі 2а-6777/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 серпня 2012 року № 2а-6777/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С. при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Друк» доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби від 21.03.2012, яким встановлено порушення ТОВ «Сервіс-Друк»пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Сервіс-Друк»за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на 20470,75 грн. (за основним платежем 16725,80 грн., за штрафними санкціями 3744,95 грн.).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Не зважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи відповідач явку своїх представників у судові засідання 11.06.2012, 23.07.2012 та 07.08.2012 не забезпечив, з урахуванням чого адміністративна справа відповідно до ч.ч. 4, 6 ст. 128 КАС України розглядається у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів. Присутні у судовому засіданні представники сторін повідомлені про те, що справа буде розглянута протягом п'яти робочих днів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

06.03.2012 за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Сервіс-Друк», проведеної на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, ДПІ у Деснянському районі міста Києва ДПС було складено Акт № 22/22-4/36464181 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 16725,80 грн.

21.03.2012 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000742320, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16725,80 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3744,95 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору на виготовлення поліграфічної продукції від 01.10.2010 № 6 (далі -Договір) з ТОВ «Аммо»надано відповідні поліграфічні послуги (постери, складання тейбл-тентів, формування картонних виробів тощо) на загальну суму 100354,80 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 16725,80 грн.), що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач надані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 16725,80 грн., що підтверджується виписками банку з відмітками про їх виконання.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 16725,80 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок:

по-перше, порушення кримінальної справи від 19.01.2012 № 56-2981 відносно невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аммо», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України;

по-друге, анулювання 06.05.2011 свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Аммо»;

по-третє, показань засновника ТОВ «Аммо»ОСОБА_1 про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес»АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договором між ТОВ «Сервіс-Друк»та ТОВ «Аммо»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними рахунками-фактурами, накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи рахунками-фактурами та видатковими накладними, які були складені під час реалізації позивачем товарів (поліграфічної продукції), отриманих від ТОВ «Аммо», на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання в Акті перевірки на порушення кримінальної справи від 19.01.2012 № 56-2981 відносно невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аммо», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, на показання засновника ТОВ «Аммо» ОСОБА_1 про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства, а також на анулювання 06.05.2011 свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Аммо», оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних рахунків-фактур, накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Аммо»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що Договір між ТОВ «Сервіс-Друк»та ТОВ «Аммо»був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Сервіс-Друк»та ТОВ «Аммо»умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться у пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України та Законі України «Про податок на додану вартість»передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі -Порядок № 969), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (далі -Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 16725,80 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Аммо». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Аммо»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 16725,80 грн., віднесена ТОВ «Сервіс-Друк»до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 200 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної № 165 та № 969.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Аммо»податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Деснянському районі міста Києва ДПС про порушення ТОВ «Сервіс-Друк»пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 21.03.2012 № 0000742320 -безпідставним та неправомірним.

Крім того, відповідно до змісту п. 86.9 ст. 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку.

При цьому перевірка позивача проведена на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, яка винесена в межах розслідування кримінальної справи № 56-2981 відносно невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аммо», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, у зв'язку з чим, ДПІ у Деснянському районі міста Києва ДПС всупереч вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України не мала права виносити податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.03.2012 № 0000742320, прийнятого Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Друк»(02166, м. Київ, вул. Маршала Жукова, 26; код ЄДРПОУ 36464181) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.03.2012 № 0000742320, прийняте Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 204,70 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Друк»за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби (02217, м. Київ, вул. Закревського, 41) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко