Ухвала

від 07.02.2013 по справі 2а-6777/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-6777/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

07 лютого 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 серпня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Друк» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2012 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення. Свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем було прийнято безпідставне податкове повідомлення - рішення, оскільки, позивачем не було допущено порушення п.п.7.4.1., 7.4.4., 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України. Вважає, що таке рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 серпня 2012 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.03.2012 року №0000742320, прийняте Державною податковою інспекцією у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, 06.03.2012 року за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Сервіс-Друк», проведеної на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м.Києва, ДПІ у Деснянському районі міста Києва ДПС було складено Акт № 22/22-4/36464181 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 16725,80 грн.

21.03.2012 року на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000742320, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 16725,80 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 3744,95 грн.

Як встановлено, позивачу на підставі договору на виготовлення поліграфічної продукції від 01.10.2010 року №6 (далі -Договір) з ТОВ «Аммо» надано відповідні поліграфічні послуги (постери, складання тейбл-тентів, формування картонних виробів тощо) на загальну суму 100354,80 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 16725,80 грн.), що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач надані товари оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 16725,80 грн., що підтверджується виписками банку з відмітками про їх виконання.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п. 198.3 ст. 198 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 16725,80 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаного Договору внаслідок: - по-перше, порушення кримінальної справи від 19.01.2012 року № 56-2981 відносно невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аммо», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України; - по-друге, анулювання 06.05.2011 року свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Аммо»; - по-третє, показань засновника ТОВ «Аммо» ОСОБА_2 про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства.

Згідно з ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі №К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як встановлено судом першої інстанції, зобов'язання за Договором між ТОВ «Сервіс-Друк» та ТОВ «Аммо» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними рахунками-фактурами, накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи рахунками-фактурами та видатковими накладними, які були складені під час реалізації позивачем товарів (поліграфічної продукції), отриманих від ТОВ «Аммо», на користь третіх осіб.

Суд першої інстанції вірно не узяв до уваги посилання в Акті перевірки на порушення кримінальної справи від 19.01.2012 № 56-2981 відносно невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аммо», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, на показання засновника ТОВ «Аммо» ОСОБА_2 про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства, а також на анулювання 06.05.2011 свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Аммо», оскільки, по-перше, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-друге, відповідачем всупереч ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів на підтвердження існування вказаних обставин, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних рахунків-фактур, накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Аммо»не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, встановлено, що Договір між ТОВ «Сервіс-Друк» та ТОВ «Аммо» був укладений з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Сервіс-Друк»та ТОВ «Аммо» умислу на укладення вказаного Договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) -актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення містяться у пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України та Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку -покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України, пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України, п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість", реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 969 від 21.12.2010, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696 (далі -Порядок № 969), п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за № 233/2037 (далі -Порядок № 165) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 16725,80 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Аммо». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Аммо»було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 16725,80 грн., віднесена ТОВ «Сервіс-Друк» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 200 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної № 165 та № 969.

Відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду, викладеної в ухвалі від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Аммо» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Деснянському районі міста Києва ДПС про порушення ТОВ «Сервіс-Друк» пп.пп. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.3 ст. 198 ПК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та дійсним обставинами справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 21.03.2012 № 0000742320 - безпідставним та неправомірним.

Крім того, відповідно до змісту п. 86.9 ст. 86 ПК України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку.

При цьому перевірка позивача проведена на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у Печерському районі м. Києва, яка винесена в межах розслідування кримінальної справи № 56-2981 відносно невстановлених осіб за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аммо», за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, у зв'язку з чим, ДПІ у Деснянському районі міста Києва ДПС всупереч вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України не мала права виносити податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним рішень, натомість, позивачем було надано обґрунтовані пояснення та докази на їх підтвердження, щодо заявлених позовних вимог.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 серпня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 12 лютого 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Твердохліб В.А.

Троян Н.М.