Ухвала

від 15.08.2012 по справі 5015/564/12 (5015/4500/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

15.08.12 Справа№ 5015/564/12 (5015/4500/11

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик»(м.Чоп) до відповідача:Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»(м.Львів) за участю третьої особи 1:Державної податкової інспекції у м.Львові (м.Львів) за участю третьої особи 2:Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (м.Ужгород) про:повернення безпідставно стягнутих коштів в розмірі 32 885,36 грн. Суддя:В.М. Пазичев При секретарі:І.Малюшевська Представники сторін:

від позивача:Не з'явився від відповідача:Не з'явився від третьої особи 1:Не з'явився від третьої особи 2:Не з'явився

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик»(м.Чоп) (надалі -ТзОВ «Варіант-Логістик») до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»(м.Львів) (надалі -ДТГО «Львівська залізниця») за участю третіх осіб: Державної податкової інспекції у м.Львові (м.Львів) та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (м.Ужгород) про стягнення заборгованості в розмірі 32 885,36 грн.

У червні 2008 року ТОВ «Варіант-Логістик»звернулося до суду з позовом до ДТГО «Львівська залізниця»про повернення безпідставно стягнутих 32 855,36 грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.12.2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2010 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено та стягнуто з ДТГО «Львівська залізниця»на користь ТОВ «Варіант-Логістик»32 855,36 грн. безпідставно стягнутих за період червень-серпень 2005 року за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до абзацу 3 підпункту 6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому п.5.15 ст.5 цього Закону. Згідно з п.5.15 ст.5 вказаного Закону, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів через територію і порти України. Таким чином, від оподаткування ПДВ звільняються як операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію України, так і операції з поставки послуг, пов'язані з такими перевезеннями. А, отже, безпідставно нарахована та отримана від платника сума ПДВ, відповідно до ст.1212 ЦК України, підлягає поверненню.

31.12.2010 року за вх.25721 відповідач -ДТГО «Львівська залізниця», звернувся із заявою про перегляд постанови Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року у справі №14/209 (02-4/4-14) за нововиявленими обставинами. Однак, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року у справі №14/209 (02-4/4-14) залишено без змін, а заяву ДТГО «Львівська залізниця»за нововиявленими обставинами -без задоволення, у зв'язку з чим в даному випадку переглядався по суті первісний позов.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.04.2011 року по справі №14/209 (02-4/4-14) (суддя Т. Добролюбова, Т. Гоголь, В. Швець) відмовлено ДТГО «Львівська залізниця»в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку для подачі касаційної скарги на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 року у справі №14/209 (02-4/4-14), а касаційну скаргу ДТГО «Львівська залізниця»на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2011 року у справі №14/209 (02/4-4/14) Господарського суду Львівської області повернено скаржнику без розгляду.

30.05.2011 постановою Верховного суду України постанову Вищого господарського суду України від 11.03.2010 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

20.07.2011 року постановою Вищого господарського суду України постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2009 року та рішення Господарського суду Львівської області від 16.12.2008 року у справі №14/209 (02-4/4-14) скасовано, а справу направлено на розгляд до Господарського суду Львівської області з моменту прийняття позовної заяви.

08.08.2011 року ухвалою Господарського суду Львівської області відмовлено у прийнятті позовної заяви ТзОВ «Варіант-Логістик»до ДТГО «Львівська залізниця»про повернення 32 855,36 грн. безпідставно стягнутих коштів.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2011 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.08.2011 року у справі №5015/45/11 (14/209) залишено без змін. Однак, Постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2011 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2011 року та ухвалу Господарського суду Львівської області від 08.08.2011 року скасовано, а справу направлено до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті. Вищий господарський суд України, скасовуючи дані рішення, виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року провадження у справі припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.02.2012 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 28.12.2011 року скасовано, а матеріали справи скеровано на розгляд Господарського суду Львівської області.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2012 року справу №5015/564/12 (5015/4500/11 (14/209) передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду. Однак, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 року ухвалу Господарського суду Львівської області від 20.02.2012 року скасовано, а справу передано на розгляд Господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.05.2012 року суддею Левицькою Н.Г. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 13.06.2012 року.

У зв'язку з обранням судді Левицької Н.Г. суддею Львівського апеляційного адміністративного суду, проведено повторний автоматизований розподіл справи №5015/564/12 (5015/4500/11 (14/209)), внаслідок чого справу передано для розгляду судді Пазичеву В.М.

Ухвалою від 19.06.2012 року розгляд справи відкладено до 31.07.2012 року, у зв'язку з неявкою представників сторін. Ухвалою від 31.07.2012 року розгляд справи відкладено до 06.08.2012 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 06.08.2012 року розгляд справи відкладено до 10.08.2012 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 10.08.2012 року розгляд справи відкладено до 15.08.2012 року, для надання доказів по справі.

Позивач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.05.2012 року, про відкладення від 13.06.2012 року, від 19.06.2012 року, від 31.07.2012 року, 06.08.2012 року, від 10.08.2012 року не виконав повністю, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується підписом повноважного представника позивача на бланку про оголошення відкладення розгляду справи на 15.08.2012 року, а його явка була визнана судом та визначена в ухвалі суду обов'язковою.

11.06.2012 року за вх.№12724/12 позивач подав клопотання по справі.

12.06.2012 року за вх.№12965/12 позивач подав заяву по справі.

31.07.2012 року за вх.№16654/12 позивач подав клопотання по справі.

06.08.2012 року за вх.№17134/12 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

06.08.2012 року за вх.№17135/12 позивач подав клопотання про зупинення провадження у справі.

09.08.2012 року за вх.№17483/12 позивач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

15.08.2012 року за вх.№17972/12 позивач подав клопотання, згідно якого просить суд розгляд справи провести без участі повноважного представника ТОВ «Варіант-Логістик»та наголосив на тому, що заявлений позов ТОВ «Варіант-Логістик»підтримує в повному обсязі.

Відповідач вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.05.2012 року, про відкладення від 13.06.2012 року, від 19.06.2012 року, від 31.07.2012 року, 06.08.2012 року, від 10.08.2012 року не виконав повністю, відзив на позов представив, явку повноважного представника не забезпечив, хоча і був належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується підписом повноважного представника відповідача на бланку про оголошення відкладення розгляду справи на 15.08.2012 року, а його явка була визнана судом та визначена в ухвалі суду обов'язковою.

19.06.2012 року за вх.№13554/12 відповідач подав клопотання про припинення провадження у справі.

31.07.2012 року за вх.№16704/12 відповідач подав клопотання про припинення провадження у справі.

06.08.2012 року за вх.№17136/12 відповідач подав пояснення по справі.

06.08.2012 року у судовому засіданні відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи.

10.08.2012 року за вх.№17581/12 відповідач подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

15.08.2012 року за вх.№17986/12 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи, в якому він зазначає, що звернувся до керівництва Господарського суду Львівської області та Львівського апеляційного господарського суду із заявою щодо намірів суду, всупереч правовій позиції Верховного суду України щодо цього спору, призначити судово-бухгалтерську експертизу, та просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з розглядом вищевказаної заяви залізниці.

Третя особа 1 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.05.2012 року, про відкладення від 13.06.2012 року, від 19.06.2012 року, від 31.07.2012 року, 06.08.2012 року, від 10.08.2012 року не виконала повністю, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується підписом повноважного представника третьої особи 1 на бланку про оголошення відкладення розгляду справи на 15.08.2012 року, а її явка була визнана судом та визначена в ухвалі суду обов'язковою.

В судовому засіданні 31.07.2012 року третя особа 1 подала пояснення у справі.

07.08.2012 року за вх.№17281/12 третя особа 1 подала клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

10.08.2012 року за вх.№17588/12 третя особа 1 подала клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Третя особа 2 вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 14.05.2012 року, про відкладення від 13.06.2012 року, від 19.06.2012 року, від 31.07.2012 року, 06.08.2012 року, від 10.08.2012 року не виконала, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, хоча і була належно, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлена про місце, дату і час розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення поштового відправлення від 15.06.2012 року, від 03.07.2012 року, від 01.08.2012 року, від 07.08.2012 року.

12.07.2012 року за вх.№15301/12 від третьої особи 2 надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності представника третьої особи 2.

10.08.2012 року у судувому засіданні сторони подали спільне клопотання про продовження терміну розгляду справи в понад строк, визначений ст.69 ГПК України.

Згідно ст. 69 ГПК України, спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами, у відсутності представників сторін, оскільки неявка представників учасників процесу належно повідомлених про час і місце розгляду справи, а також клопотання відповідача про оголошення перерви (відкладення) розгляду справи в зв'язку із зверненням до керівництва Господарського суду Львівської області та Львівського апеляційного господарського суду зі скаргою на дії судді не є підставами для оголошення перерви чи відкладення розгляду справи, згідно норм Господарського процесуального кодексу України, чи інших норм чинного законодавства України, а також в зв'язку з вичерпанням строку вирішення судом господарського спору, що встановлений вимогами ст. 69 ГПК України.

Ухвала виготовлена, підписана та оголошена 15.08.2012 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У червні 2008 року ТОВ «Варіант-Логістик»звернулося до суду з позовом до ДТГО «Львівська залізниця»про повернення безпідставно стягнутих 32 855,36 грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що, в порушення вимог п.5.15 ст.5 та пп.6.2.4 п.6.2 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем за період червень-серпень 2005 року було безпідставно нараховано та стягнуто з особового рахунка позивача в рахунок оплати податку на додану вартість (далі -ПДВ) 32 855,36 грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Позивач вважає, що твердження відповідача про те, що позивач не має права на повернення суми безпідставно стягнутих коштів за червень-серпень 2005 р., оскільки сума безпідставно стягнутого податку на додану вартість, на підставі податкових накладних, виписаних відповідачем позивачу, була включена останнім до податкового кредиту, не відповідає дійсності та чинному податковому законодавству України, оскільки, на думку позивача, законодавство прямо забороняє включення таких сум до податкового кредиту позивача, що, на думку позивача, підтверджується положеннями Законів України „Про податток на додану вартість" та Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, як зазначає позивач, згідно пп.7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду, а згідно пп. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування, згідно зі ст. 3 цього Закону, або звільняються від оподаткування згідно зі ст. 5 та п. 11.44 ст. 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Позивач зазначає, що, згідно абз. 3 пп. 5.3.3. п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", у разі, якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається, відповідно, до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України „Про податок на додану вартість".

Тобто, на думку позивача, пп.7.4.3. п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" чітко вказує, що сума податку, сплаченого при придбанні послуги, яка використовується в звільненій від оподаткування операції, до податкового кредиту не включається. В свою чергу, абз. 3 пп. 5.3.3. п. 5.3. ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" визначає, що сума такого податку відноситься до складу валових витрат позивача.

Позивач також стверджує, що посилання віповідача як на підставність оподаткування податком на додану вартість послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу транзитом, на факт здійснення перевірки дотримання ним податкового законодавства ДПІ у м.Львові, не може братися до уваги судом, оскільки, на думку позивача, згадана ДПІ у пояснені на адресу суду фактично визнала свою неспроможність визначити те, чи звільняються cпipнi послуги від обкладення податком на додану вартість, чи нi, що, на думку позивача, ставить під сумнів доказову силу наданого відповідачем суду Акту перевірки №140/23- 0/01059900 від 20.11.2006 року.

Позивач вважає, що Державна податкова служба України (надалі -ДПСУ) також зацікавилася положенням вищезгаданих постанов ВСУ, на яких ґрунтує свою позицію залізниця, про те, що стягнуті з позивача кошти ніби-то перераховані до Державного бюджету України. Однак, що в силу положень ст.7.4.2., 7.4.3. Закону України «Про податок на додану вартість», особа, яка нараховує податкові зобов'язання за ставкою 20%, також формує собі на їх зменшення і податковий кредит. Таким чином, стягнуті з позивача кошти не могли бути переказані у повному обсязі до Держбюджету, оскільки щонайменше частина їх залишилася у залізниці.

Позивач зазначає, що твердження віповідача про те, що, оскільки плата за певні послуги встановлюється відповідно до нормативно-правових актів України, як плата за послуги, що пов'язані з перевезенням вантажу транзитом, то, відповідно, такі послуги обов'язково обкладаються податком на додану вapтість, підтвердження в законодавстві України не знаходить.

Також, на думку позивача, трактування віповідачем послуги з подачі-забирання вагонів як послуги з "внутрішнього перевезення" суперечить Статуту залізниць України, Правилам обслуговування залізничних підїзних колій, затвердженим наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 р., а також Рекомендаціям ВГС України №04-5/278 від 23.12.2008 р. «Про деякі питання вирішення cпopiв, що виникають з договорів на обслуговування залізничних підїзних колій». Позивач вважає, що твердження відповідача про ненадання ним позивачу послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу транзитом через територію України у зв'язку з забороною Статутом залізниць України надавати такі послуги, є безпідставним i не ґрунтується на Статуті залізниць України. Позивач стверджує, що нi Статут залізниць України, нi інші нормативно-правові акти, прийняті на його виконання не мicтять заборони надавання залізницями України послуг з транзитного перевезення вантажу та послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу транзитом через територіюУкраїни. На думку позивача, вказані вище документи регулюють питання, пов'язані з транзитом вантажів, а, зокрема, ст.95 Статуту залізниць України, визначає порядок оплати коштів за транзитне перевезення вантажу територією України, а Правила перевезення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю, затверджені наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 р., детально визначають процес перевезення вантажу транзитом.

На думку позивача, твердження відповідача про те, що жодним укладеним договором не передбачено надання ним позивачу послуг, пов'язаних з перевезенням саме вантажу транзитом, спростовується долученими до справи наступними договорами та документами: Договором про надання інформації про перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів №14-п від 09.12.2004 року; Угодою про взаємодію Львівської державної залізниці та Товариства з обмеженою відповідальністю „Варіант-Логістик" при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС №410 вщ 10.06.2005 р.; Технологією взаємодії підприємств ДН-5 з ТОВ „Bapiaнт-Логістик" при вантажних операціях з транзитними та експортно-імпортними вантажами.

Тобто, позивач вважає, що він вступив у відносини з Львівською залізницею зокрема щодо надання послуг, пов'язаних з транзитними перевезеннями. Саме за такі послуги залізниця списувала з особового рахунку позивача в розрахунковому підрозділі залізниці кошти із внесеної позивачем попередньої оплати: позивач сплачував за послуги, а залізниця ці послуги надавала і проводила відповідне оформлення документів (відомостей плати за користування вагонами, виписок з особового рахунку, виставляла податкові накладні, робила звірки тощо). При цьому сам факт того, що у складі ціни товару (роботи, послуги) присутні будь-які податки, в т.ч. непрямі, такі як ПДВ, на думку позивача, не ділить відносини суб'єктів господарювання частково на господарські, а частково на податкові.

Позивач звертає увагу на те, що після постанов Верховного суду від 29.11.2010 р. та 13.12.2010 р., він, враховуючи відсутність можливостей подальшого оскарження на національному рівні, був змушений звернутися до Європейського суду з прав людини зі скаргою на порушення Україною своїх міжнародних зобов'язань, зокрема ст.1 Протоколу №1 до Римської конвенції (право на мирне володіння майном). Цікаво, що у відповідності до конвенції та прецедентної практики суду, ЄСПЛ не розглядає справи, що випливають з податкових правовідносин - це випливає з тексту ст.1 Протоколу №1, яка захищає цивільні права заявників на мирне володіння майном, крім випадків позбавлення права на майно у відповідності до закону та у суспільних інтересах (зокрема для формування таких публічних фондів, як бюджет). Відповідно, заяви, що стосуються виключно податкових правовідносин, одразу визнаються неприйнятними і справи по них не порушуються. По факту звернення позивача жодна із заяв не визнана неприйнятною, всі справам присвоєні номери і по них почалася процедурна переписка (йдеться про справи №30/161 та 10/6, обидві з яких ВГСУ не були допущені до перегляду Верховним судом України). Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що у провадженні Європейського суду з прав людини знаходиться заява (скарга) позивача, що, у відповідності до ст.79 ГПК України, могло б засвідчити наявність підстав до зупинення провадження у даній справі.

Позивач також звертає увагу на позицію Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця», яка є не лише господарюючим суб'єктом, але і органом адміністративно-господарського управління, вищестоячою щодо відповідача організацією. Так, розглядаючи звернення Асоціації міжнародних експедиторів України щодо неправомірності нарахування 20% ПДВ на вартість послуг з міжнародних перевезень, ДАЗТУ «Укрзалізниця»листом від 21.04.11 р. визнала неправомірність такого нарахування і повідомила про доопрацювання відповідного програмного забезпечення автоматизованої системи розрахунків. Разом з тим, щодо повернення вже стягнутих сум ПДВ з клієнтів, Укрзалізниця повідомила, що зацікавленим особам належить звертатися за поверненням надлишково списаного ПДВ до відповідних залізниць, які проводили перевезення і списання коштів.

Таким чином, позивач зазначає, що підставою подання відповідачем заяви про перегляд постанови ВГСУ від 11.03.2010 р. у справі №14/209 стала зміна з кінця 2010 р. судової практики по даній категорії спорів, зокрема внаслідок прийняття Верховним судом України постанов від 29.11.2010 р. по справі №19/18 та від 13.12.2010 р. по справі №26/2. Суть вказаних постанов полягала у тому, що залізниця, хоч і безпідставно (всупереч ст.6.2.4. Закону України «Про податок на додану вартість») списала з особового рахунку позивача 20% ПДВ за послуги, пов'язані з транзитними перевезеннями, все ж не допустила безпідставного збагачення, оскільки набула спірні кошти не для себе, а для Держбюджету. Внаслідок цього, Верховним судом також зроблено висновок про те, що стягнення залізницею з особового рахунку позивача коштів в якості ПДВ на встановлені збори і тарифи є податковими правовідносинами, а не господарськими, що можуть регулюватися ст.1212 ЦКУ, а відтак - такий спір не відноситься до компетенції господарських судів.

Як наголошує позивач, саме ця позиція, в силу приписів ст.111 28 ГПК України, наразі ретранслюється ВГСУ та іншими судами у даній судовій серії справ. Однак, така позиція є, на думку позивача, помилковою і це підтверджується на рівні позиції самого Верховного суду України, вже наявній реакції Європейського суду з прав людини на дану серію справ із залізницею та фактичній позиції ДПА України і Укрзалізниці.

Відповідач проти позову заперечує повністю, стверджує, що правовідносини щодо оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів, відповідно до ст.12 ГПК України. Відповідач наголошує, що, згідно практики Верховного суду України та Вищого господарського суду України, копії постанов яких долучено до матеріалів справи, вбачається, що предметом регулювання ст.1212 ЦК України є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права. Відповідач стверджує, що порядок нарахування, сплати і повернення податку на додану вартість регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів, у зв'язку з чим, відповідач наполягає, що провадження у даній справі слід припинити.

Представник Державної податкової інспекції у м.Львові зазначає, що в позовній заяві є посилання на договір з ДТГО «Львівська залізниця»за №74 від 27.03.2003 року про розрахунки за надані послуги по перевезенню вантажів на виконання Правил про розрахунки за перевезення, де передбачено, що ДТГО «Львівська залізниця»відкриває особовий рахунок за надані послуги на умовах передоплати. Тому, у зв'язку з неповним висвітленням в договорі питань пов'язаності наданих послуг з транзитними послугами, неможливо зробити однозначний висновок щодо правомірності наведених у позові порушень.

При прийнятті ухвали суд виходив з наступного:

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов"язання, що виникає між суб"єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб"єкт (зобов"язана сторона, в тому числі боржник) зобов"язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб"єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб"єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов"язаної сторони виконання її обов"язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов"язання, які виникають між суб"єктами господарювання або між суб"єктами господарювання і негосподарюючими суб"єктами -юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов"язаннями.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В ході судового розгляду справи встановлено, що 30.01.2003 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" та Львівською залізницею укладено договір №753/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів, згідно з яким відповідач відкрив позивачу особовий рахунок (код) №7584981 в Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів (ТехПД) для обліку надходження і списання коштів за надані послуги, а також надавав послуги за вільними (договірними) тарифами, зокрема, щодо переведення стрілок. Разом з тим, 01.04.2003 року між сторонами у справі було укладено договір №74 про подачу та збирання вагонів по ст. Чоп Львівської залізниці, розрахунки за які також здійснювалися в порядку, передбаченому договором №753/12 від 30.01.2003 року. Позивач здійснював у спірному періоді діяльність з перевалки (перевантаження вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також з митного декларування вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні. Розрахунки за всі види послуг відповідача, проводилися в рамках договору №753/12 від 30.01.2003 року з попередньої оплати через ТехПД Львівської залізниці з використанням особового рахунку (коду) № 7584981.

Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" суми податку на додану вартість, утриманої останнім та перерахованої до Державного бюджету України, як безпідставно набутого майна. Тобто, предметом даного спору є стягнення з відповідача суми нарахованого на послуги, пов'язані з перевезенням вантажів через територію України, утриманого і перерахованого відповідачем до Державного бюджету України податку на додану вартість.

Разом з тим, згідно ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Статтею 111 28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як зазначено вище, Верховний Суд України, розглянувши заяву ДТГО "Львівська залізниця" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11.03.2010 року у справі № 14/209(02-4/4-14) за позовом ТзОВ "Варіант-Логістик" до ДТГО "Львівська залізниця", треті особи: ДПІ у м.Львові, Ужгородська МДПІ у Закарпатській області про повернення 32 885,36 грн. безпідставно стягнутих за червень-серпень 2005 року коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, у своїй Постанові від 30.05.2011 року зазначив, що при вирішенні справи судом установлено, що 30 січня 2003 року між ДТГО «Львівська залізниця»та ТОВ нт-Логістик» було складено договір № 753/12 про організацію перевезень i проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, відповідно до умов якого ДТГО «Львівська залізниця» зобов'язується приймати до перевезення вантажі ТОВ нт-Логістик»та надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, за які позивач сплачує кошти на умовах попередньої оплати. Для обліку надходження i списания коштів за надані послуги відповідач відкрив позивачу особовий рахунок № 7584981 у Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів ДТГО «Львівська залізниця». 1 квітня 2003 року між сторонами було укладено договір № 74 про подачу та збирання вагонів по станції Чоп ДТГО «Львівська залізниця», розрахунки за яким також здійснювалися в порядку, передбаченому договором від 30 січня 2003 року № 753/12.

На підставі вказаних договорів, позивач протягом червня - серпня 2005 року здійснював діяльність по перевалці (перевантаженню вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм), а також митному дикларуванню вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так i у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні.

Розрахунки за вci види послуг, пов'язані як з перевезенням вантажів транзитом через територію України, так i з перевезенням імпортних вантажів, а також за інші види послуг відповідача проводилися за попередньою оплатою через Технологічний підрозділ по обробці перевізних документів ДТГО «Львівська залізниця»i обліковувалися відповідачем на єдиному для уcix видів послуг особовому рахунку позивача № 7584981. Оспорювана сума - 32 855 грн. 36 коп., стягнута відповідачем з попередньої оплати позивача, є сумою нарахованого ПДВ за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України.

Отже, предметом спору в даній cnpaвi є стягнення суми ПДВ, утриманої відповідачем та перерахованої до Державного бюджет України.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про порядок погашения зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків i зборів (обов'язкових платежів), а також проведения відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана його повернути потерпілому.

Предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними нормами права.

У цій справі cпірнa сума є сумою ПДВ, утриманою з позивача та перерахованою до Державного бюджету України. Порядок її нарахування, сплати i повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів i вирішуються в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою в себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України. Отже, вищезазначеною Постановою Верховного Суду України, яка є чинною на час розгляду справи, встановлено факт набуття Державним бюджетом України оспорюваної суми коштів. Тому, в силу норми ст. 35 ГПК України цей факт не підлягає доведенню або спростуванню знов.

Та обставина, що відповідач розпорядився оспорюваною сумою коштів, віднісши їx до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін i не припиняє їx, а тому ст. 1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Окрім того, згідно ст. 111 12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 20/07/2011 року у справі №14/209 (02-4/4-14) за позовом ТзОВ "Варіант-Логістик" до ДТГО "Львівська залізниця", треті особи: ДПІ у м.Львові, Ужгородська МДПІ у Закарпатській області про повернення 32 885,36 грн. безпідставно стягнутих за червень-серпень 2005 року коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, яка є чинною на час розгляду цієї справи, встановлено, що оспорювана сума 32 855,36 грн. стягнута відповідачем з попередньої оплати позивача, є сумою нарахованого ПДВ за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України. Отже, предметом спору в даній справі є стягнення суми ПДВ, утриманої відповідачем та перерахованої до Державного бюджету України, а предметом регулювання ст. 1212 Цивільного кодексу України є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням та збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права. Таким чином, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою в себе за рахунок позивача, оскільки набувачем в цій ситуації є Державний бюджет України. Та обставина, що відповідач розпорядився оспорюванню сумою коштів, віднісши їх до складу податкових зобов'язань з ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому ст.1212 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава для повернення сум сплачених податків.

Вищий господарський суд зазначає, що у цій справі спірна сума є сумою ПДВ, утриманою з позивача та перерахованою до Державного бюджету України, тому, в силу норми ст. 35 ГПК України, цей факт не підлягає доведенню або спростуванню знов. Порядок її нарахування, сплати та повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства, тому висновок, що даний спір є спором господарської юрисдикції і стосується повернення безпідставно набутих коштів є помилковим.

Також, Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012 року у справі №5015/3733/11 (26/249 (5/222), що є чинною на час розгляду цієї справи і навіть не оскаржена учасниками процесу, за позовом ТзОВ "Варіант-Логістик" до ДТГО "Львівська залізниця", треті особи: ДПІ у м.Львові про повернення 18010,63 грн. безпідставно стягнутих за травень, вересень-грудень 2005 року коштів за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, який є аналогічний тому, що розглядається у даній справі, тільки стосується суміжного періоду, у якому ні норми чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини, ні підстави виникнення спору не змінювалися і є аналогічними до тих, на які посилаються сторони у цій справі, з'ясовано, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, які справи підвідомчі господарським судам. Статтею 1 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що цей Кодекс визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів. Статтею 48 Бюджетного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

У Постанові зазначено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 15.08.2011 року, що підтримано Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.11.2011 року, виходячи з того, що спірна сума є податком на додану вартість, утриманою відповідачем та перерахованою до Державного бюджету України, а тому, не є такою, котра отримана відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою за рахунок позивача, оскільки набувачем є Державний бюджет України, в позові відмовлено.

Разом з тим, у Постанові зазначено, що, як убачається з матеріалів справи, спірна сума у цій справі є сумою податку на додану вартість за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України отриманою відповідачем і перерахованою ним до Державного бюджету України. Порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства. Проте, господарськими судами попередніх інстанцій викладене помилково не було враховано та розглянуто справу адміністративної юрисдикції за правилами Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи те, що господарськими судами попередніх інстанцій дана справа розглянута у невірно обраній процесуальній судовій процедурі, Суд дійшов до висновку, що провадження у справі -слід припинити.

Отже, оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою в себе за рахунок позивача, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України. Та обставина, що відповідач розпорядився оспорюванною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ, не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому ст.1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

Враховуючи, що даний спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд прийшов до висновку, що провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Варіант-Логістик»(м.Чоп) до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця»(м.Львів) за участю третіх осіб: Державної податкової інспекції у м.Львові (м.Львів) та Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області (м.Ужгород) про стягнення заборгованості в розмірі 32 885,36 грн. слід припинити.

Відповідно до п.3 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито», останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 статті 80 ГПК України.

Як доказ сплати судових витрат позивач подав платіжне доручення №652 від 02.06.2008 року на суму 328,55 грн. про сплату державного мита, та платіжне доручення №653 від 02.06.2008 року на суму 118,00 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі п.3 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито», суд вважає за необхідне повернути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Варіант-Логістик»(89500, Закарпатська область, м.Чоп, вул.Ужгородська,5а, п/р 26002001059100 УФ ПАТ «Державний екпортно-імпортний банк України», м.Ужгород, МФО 312226, код ЄДРПОУ 31351663) державне мито в сумі 328 (триста двадцять вісім) грн. 55 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп., у зв'язку з винесенням ухвали господарського суду Львівської області від 06.08.2012 року про припинення провадження у справі, на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 35, 43, 49, 75, 80, 111 12 , 111 28 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Провадження у справі - припинити.

2. Повернути з Державного бюджету України на користь ТОВ «Варіант-Логістик»(89500, Закарпатська область, м.Чоп, вул.Ужгородська,5а, п/р 26002001059100 УФ ПАТ «Державний екпортно-імпортний банк України», м.Ужгород, МФО 312226, код ЄДРПОУ 31351663) державне мито в сумі 328 (триста двадцять вісім) грн. 55 коп., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

Суддя Пазичев В.М.