Постанова

від 22.08.2012 по справі 4/239

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2012 р. Справа № 4/239

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіМирошниченка С.В., суддівБарицької Т.Л., Хрипуна О.О. (доповідача), розглянувши касаційні скарги Міністерства оборони України Товариства з обмеженою відповідальністю "Емансіс" на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 господарського суду міста Києва від 27.12.2011 у справі господарського суду№ 4/239 міста Києва за позовомЗаступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України доТовариства з обмеженою відповідальністю "Емансіс" проспонукання до виконання договірних зобов'язань та стягнення штрафних санкцій за участю представників позивачаГанкевич О.Ю., відповідачаШилов А.К., ГПУЯговдік С.М., Шекшеєва В.С.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.12.2011 у справі № 4/239 (суддя Борисенко І.І.) задоволено частково позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, зобов'язано ТОВ "Емансіс" допоставити позивачу устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне згідно з специфікацією на суму 588 000 грн., присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 234 504 грн. пені та 1 244 040,00 грн. штрафу 7% за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів. Окрім того, присуджено до стягнення з відповідача в дохід державного бюджету України 12 750,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 (головуючий суддя Зубець Л.П., судді Новіков М.М., Мартюк А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 27.12.2011 у справі № 4/239 залишено без змін, а апеляційні скарги заступника військового прокурора Центрального регіону України та ТОВ "Емансіс" -без задоволення.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, Міністерство оборони України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 27.12.2011 скасувати в частині стягнення зменшеної неустойки у розмірі 3 234 504 грн. пені, 1 244 040,00 грн. штрафу, в частині відмови у стягненні 3% річних у розмірі 660 588,16 грн. та інфляційних витрат у розмірі 1 418 495,76 грн. і прийняти нове рішення, прийняти нове рішення щодо стягнення 6 469 008,00 грн. пені у розмірі 0,1% від обсягу недопоставлених товарів за кожен день прострочення, 1 418 495,76 грн. інфляційних витрат, 660 588,16 грн. нарахувань 3% річних, 2 488 080,00 грн. штрафу 7% за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів, задовольнивши позов повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги Міністерства оборони України мотивовані посиланням на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України та не застосування ст. 625 ЦК України.

З касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернулося також ТОВ "Емансіс", яке просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 27.12.2011 у справі № 4/239 в частині задоволення позовних вимог, а саме стягнення штрафних санкцій з ТОВ "Емансіс" на користь Міністерства оборони України 3 234 504 грн. пені та 1 244 040,00 грн. штрафу 7% за прострочення виконання зобов'язання понад 30 днів та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у цій частині.

Вимоги та доводи касаційної скарги ТОВ "Емансіс" мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст. 233 ГК України, ст.ст. 551, 617 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.12.2010 між позивачем, як замовником, та відповідачем за результатами відкритих торгів було укладено договір № 249/9/10 про закупівлю товарів (робіт або послуг) за державні кошти, на умовах якого відповідач зобов'язався до 28.02.2011 поставити для потреб Міністерства оборони України устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне, зазначене у специфікації (Додаток 1), а позивач - прийняти продукцію та оплатити її в асортименті, кількості, у строки та за цінами, наведеними у специфікації, яка є невід'ємною частиною договору. Ціна договору становить 36 475 000,00 грн.

Судами також встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу передоплату у загальній сумі 36 475 000,00 грн., тоді як відповідач не дотримався порядку і строків здійснення поставки продукції (медичного обладнання), погоджених сторонами у договорі, станом на 28.02.2011 (граничний строк поставки, обумовлений в договорі) обладнання було поставлено лише на суму 931 000,00 грн. Під час розгляду справи місцевим господарським судом за погодженням з позивачем відповідач здійснив поставку продукції на загальну суму 35 887 000,00 грн. Вартість залишку продукції, яка не була поставлена відповідачем, становить 588 000,00 грн.

Факт поставки продукції на суму 35 887 000,00 грн. позивачем не заперечується.

Неодноразові претензії позивача залишені відповідачем без належного реагування.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, визнав позовні вимоги нормативно та документально підтвердженими в частині вимог про зобов'язання відповідача поставити продукцію, а також стягнення пені і штрафу, зменшивши суми санкцій, які підлягали стягненню з відповідача на 50%. В частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних судом було відмовлено, оскільки відповідно до ст. 625 ЦК України передумовою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних є прострочення боржником грошового зобов'язання, а вимоги позивача стосуються зобов'язань відповідача здійснити поставку обладнання, тобто не є грошовими.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 договору сторони погодили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі продукції за державні кошти учасник (відповідач) повертає замовнику (позивачу) залишок невикористаних коштів, які були отримані у якості попередньої оплати на реєстраційний рахунок замовника та сплачує штраф у розмірі 0,1% від обсягу непоставлених (недопоставлених) товарів за кожний день прострочення, але не менше подвійної облікової ставки НБУ за кожен прострочений день поставки.

Крім того, згідно з ч.2 ст. 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань, фінансування яких здійснюється за рахунок державних коштів, нарахування пені відповідно до п. 7.2 договору та штрафу згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України є правомірним.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вірно розрахував суму пені з урахуванням розміру подвійної облікової ставки Національного банку України та вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому суди правомірно відхилили доводи відповідача щодо відсутності його вини у простроченні поставки та наявності непереборної сили, врахувавши умови поставки, відповідно до яких саме відповідач зобов'язаний нести всі ризики, яких може зазнати продукція до моменту її передачі представнику замовника (позивача), та не визнавши затримку товару на митниці органами Служби безпеки України обставиною непереборної сили.

Обставини непереборної сили визначені сторонами в розділі VIII договору, згідно з яким сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажору), які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються компетентними органами державної влади за місцем настання форс-мажорних обставин та/або Торгівельно-промисловою палатою України.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач повідомляв позивача у порядку та строки, погоджені в договорі, про наявність обставин непереборної сили для належного виконання своїх зобов'язань. Листами Торгово-промислової палати України № 765/05-5 від 04.04.2011, Управління з питань надзвичайних ситуацій Печерської районної у м. Києві державної адміністрації № 213 від 13.04.2011 відповідачу не надавались довідки на підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажору) при виконанні договору № 249/9/10 від 29.10.2010.

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як роз'яснив Пленум Вищого господарського суду України у постанові від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи , питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем з поставки медичного обладнання (на дату звернення з позовом до суду вартість обладнання, яке не було поставлено, становила 35 544 000,00 грн., а на дату прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі - 588 000,00 грн.), причини неналежного виконання зобов'язання, розмір належних до сплати штрафних санкцій порівняно із збитками позивача, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вмотивовано зменшив суми пені та штрафу, які підлягали стягненню з відповідача на 50% і присудив до стягнення 3 234 504 грн. пені та 1 244 040,00 грн. штрафу.

Таким чином, твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних постанови та рішення не знайшли свого підтвердження.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Міністерства оборони України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Емансіс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 та рішення господарського суду міста Києва від 27.12.2011 у справі № 4/239 залишити без змін.

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко Судді Т.Л. Барицька О.О. Хрипун