Постанова

від 22.08.2012 по справі 2а-13017/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13017/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012 року у справі за їх адміністративним позовом до Окружної державної податкової служби -центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «АТ Каргілл»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Окружної ДПС -центрального офісу з обслуговування великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.07.2011 року № 0000474040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств всього на суму 1677368 грн., у тому числі - основний платіж 1118245грн. та штрафні санкції -559123 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «АТ Каргілл»подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено перевірку позивача за результатами якої 30.06.2011 року складено акт №496/40-40/20010397 про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Сібаріт ЛТД»за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

Перевіркою встановлено порушення п.п. 4.1.1 п. 4.1 статті 4, абз. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі -Закон), що відповідає п. 135.2 та п.п. 135.4.1 п. 135.4 статті 135, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2010 рік на загальну суму 1118245грн., в зв'язку з чим відповідачем 18.07.2011 року прийнято спірне податкове повідомлення - рішення .

За результатами адміністративного оскарження дане податкове повідомлення - рішення залишено без змін.

Так, в перевіряємий період позивач перебував у взаємовідносинах з ТОВ «Сібаріт ЛТД»(код ЄДРПОУ 35162607), а саме останнім укладені договори поставки: № 04785 від 21.07.2010 року, № 05226 від 28.07.2010 року, № 05497 від 03.08.2010 року, № 05499 від 03.08.2010 року, № 05500 від 03.08.2010 року, № 05925 від 16.08.2010 року, № СУР06681 від 06.09.2010 року, № 06804 від 07.09.2010 року, № 07679 від 17.09.2010 року, № 07828 від 20.09.2010 року, № 08289 від 23.09.2010 року, № 08403 від 24.09.2010 року, № 08953 від 30.09.2010 року, відповідно до яких постачальник (ТОВ «Сібаріт ЛТД») зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (позивач) прийняти та оплатити насіння соняшника врожаю 2010 року українського походження на умовах «Франко завод - зернових склад Постачальника»на зерновому складі ВАТ «Пологівський комбінат хлібопродуктів», місцезнаходження: Запорізька область, м. Пологи, відповідно до Інкотермс 2000.

На виконання умов вищевказаних договорів ТОВ «Сібаріт ЛТД»виписані видаткові накладні на загальну суму 7 043 281,43грн., у тому числі ПДВ 1 173 880,21грн.

З матеріалів справи також слідує, що ДПІ у Іллічівську проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Сібаріт ЛТД»за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року, який має стан «16»- припинено (ліквідовано, закрито).

Згідно постанови господарського суду Одеської області від 16.12.2010 року (справа № 7/512-10-5055) ТОВ «Сібаріт ЛТД»визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Податковим органом в ході перевірки встановлено, що ТОВ «Сібаріт ЛТД»здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а тому не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Суд першої інстанції, вважаючи такі доводи правомірними, прийшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

Апеляційна інстанція не може погодитися з такими доводами суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до Ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: «...

якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених З моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних».

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність , що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

На час укладання та виконання договорів поставки ТОВ «Сібаріт ЛТД»були належним чином зареєстровані платником ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження. Позивач не міг передбачити, що через декілька місяців після укладання та виконання договорів його контрагента буде визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Періодом, який перевірявся, є період з 01.01.2010 по 31.12.2010, і в цей час ТОВ «Сібаріт ЛТД»були юридичною особою наділеною правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, а чинним законодавством України не встановлено наслідків нікчемності договорів, укладених юридичною особою, яка в подальшому визнана банкрутом». Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/66847/11.

«Ліквідація підприємства за рішенням суду у зв'язку з визнанням його банкрутом та внесення запису про це до Державного реєстру після здійснення господарських операцій з поставки товарів (робіт, послуг) не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким підприємством, яке на час здійснення господарських операцій було зареєстровано платником податку на додану вартість, та підставою для висновку про неправомірність включення покупцем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такому постачальнику»Такої ж правової позиції дотримується ВАСУ в ухвалі від 23 березня 2011 року по справі № К-31434/10.

Не можливо не відмітити, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, неправомірно керувався нормами ПК України, оскільки перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Сібаріт ЛТД»проводилася за період 2010 року, коли даний Кодекс ще не діяв, а закон зворотної дії в часі не має.

Крім того, податковою інспекцією було встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 статті 4, абз. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто правовідносини виникли з приводу неправомірного, на думку податкового органу, заниження позивачем податку на прибуток за 2010 рік на загальну суму 1118245грн., а про ПДВ взагалі мова не йшла. В свою чергу, суд першої інстанції в оскаржуваній постанові посилається на норми ПК України, якими регулюється включення до податкового кредиту суми ПДВ у зв'язку з придбанням товарів (послуг) і взагалі не розкриває питання правомірності чи неправомірності заниження позивачем податку на прибуток.

Необхідно зазначити, що у відповідності до вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки , призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду .

Так з самого акту перевірки слідує, що підставою для проведення перевірки була саме постанова старшого слідчого СВ ПМ ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 21.04.2011 року про призначення позапланової перевірки позивача по взаємовідносинам з ТО «Сібаріт ЛТД».

За п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно ТОВ «Сібаріт ЛТД» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори поставки укладені з ТОВ «Сібаріт ЛТД»до теперішнього часу у судовому порядку не визнаний недійсним.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Окрім того, в підтвердження реальності господарських операції по вказаним вище договорам позивачем надано належним чином завірені копії наступних документів: договорів поставки; декларацій з податку на прибуток підприємства за період перевірки; податкових накладних; видаткових накладних; витягу з журналу реєстрації видачі довіреностей; довіреностей щодо уповноваження комерційного представника та спеціаліста з торгівлі.

Факт оплати поставлених товарів підтверджується належним чином завіреними копіями рахунків-фактур та виписок з рахунків.

Про зберігання поставлених товарів свідчать копії договорів складського зберігання, приймання, сушки, очистки та відпуску зерна; копії складських квитанцій на зерно; копії карток аналізу якості зерна; копія журналу кількісно-якісного обліку хлібопродуктів по убутку і приросту; звіти про рух та наявність товарів за період перевірки ЗАТ «АТ Каргілл».

Подальше використання у господарській діяльності (переробка, експорт) придбаного у ТОВ «Сібаріт ЛТД»підтверджують: копія угоди про переробку давальницької сировини;копії довіреностей;копії контрактів;копії вантажно-митних декларацій;копії накладних;копії платіжних доручень.

Отже, матеріали справи повністю спростовують висновок податкової інспекції про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сібаріт ЛТД». Також апеляційною інстанцією приймаються до уваги пояснення апелянта з приводу того, що поставлений від контрагента товар призначений для використання в господарській діяльності позивача, який є відомим на території України зернотрейдером, входить до групи компаній Каргілл, що утримують світове лідерство в торгівлі зерна і дорожать своєю репутацією надійних контрагентів та добросовісних платників податків. Позивач та використовує закуплене у контрагентів зерно для подальшого перепродажу або ж для переробки, знову ж таки, з метою подальшого продажу .

Колегія суддів приходить до висновку про правомірність формування позивачем валових витрат відповідно до вимог Закону про прибуток. При цьому апеляційна інстанція виходить з наступного.

За пп. 5.3.9 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку».

Таким чином, формування валових витрат повинно підтверджуватися належними первинними документами. Слід відзначити, що первинні документи по договорам поставки в судовому порядку не визнавалися недійсними.

Податковою інспекцією в акті перевірки зроблено висновок, що ЗАТ «АТ Каргілл»на порушення пп. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, зі змінами та доповненнями, завищено приріст балансової вартості запасів (рядок 01.2 декларації з податку на прибуток) на суму вартості зерна, відображеного в накладних ТОВ «Сібаріт ЛТД»…, що вплинуло на формування валових доходів, а саме завищення на: за 3 квартал 2010 року на суму 3 111 357 грн., за 2010 рік (4 квартал 2010 року) на суму 538185 грн.».

Судова колегія не може не погодитися з доводами апелянта, що з описаного в акті перевірки важко зрозуміти, які саме порушення допущені позивачем при веденні обліку запасів. В Акті зазначається «... не все зерно, придбане ЗАТ «АТ Каргілл»в ТОВ «Сібаріт ЛТД»було реалізоване в перевіряємому періоді...».

Згідно п. 5.9. ст. 5 Закону платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом(за винятком тих, що отримані безкоштовно)».

Позивач облікував весь отриманий від ТОВ «Сібарт ЛТД»товар відповідно до наведених вище правил п. 5.9 ст. 5 Закону. Слід зауважити, що в акті перевірки зазначено про наявність товару на складах. Отже, позивач не порушував пп. 4.1.1 ст. 4, пп. 5.3.9 та п. 5.9 ст. 5 Закону.

В акті перевірки податковий орган також говорить про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Сібарт ЛТД». Необґрунтованість таких доводів випливає з слідуючого.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, тому податкова інспекція має право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, оскільки відповідачем не доведено правомірність спірних рішень, суд вбачає правові підстави для їх скасування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції та постановлення нової про задоволення позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» -задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012 року -скасувати та постановити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.07.2011 року № 0000474040, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств всього на суму 1677368 грн., у тому числі - основний платіж 1118245грн. та штрафні санкції -559123 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.

Повний текст постанови виготовлено 27.08.2012 року.