Ухвала

від 27.03.2013 по справі 2а-13017/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2013 р. м. Київ К/9991/56892/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. Бухтіярової І. О. Костенка М. І., за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.,

представників сторін:

позивач -Ничипорчук І.М., Трут Д.В.

відповідач - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві

касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р.

у справі № 2а-13017/11/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл»

до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі - позивач, ТОВ «АТ Каргілл») звернулось до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі - відповідач, ОДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000474040 від 18.07.2011 р.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012 р. у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р. постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012 р. скасовано і прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішеннями суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р. і залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012 р.

Позивач у судовому засіданні 27.03.2013 р. та у запереченнях б/н від 02.11.2012 р. проти доводів касаційної скарги заперечував, просив залишити без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ОДПС було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АТ Каргілл» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Сібаріт ЛТД» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт перевірки № 496/40-40/20010397 від 30.06.2011 р. та встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.1 п. 4.1 статті 4, абз. 4, п.п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон), а саме занижено податок на прибуток за 2010 р. на загальну суму 1 118 245 грн.

На підставі зазначеного акту відповідач 18.07.2011 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 0000474040, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на прибуток 1 677 368 грн., у тому числі за основним платежем - 1 118 245 грн. та штрафні санкції - 559 123 грн.

Висновок щодо заниження податку на прибуток, податковий орган обґрунтовує порушенням частини 1 ст. 203, ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України щодо вчинення правочинів з ТОВ «Сібаріт ЛТД», а саме зазначені угоди не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обмовлені ними, а також тим, що заявлений позивачем податковий кредит не підтверджений по ланцюгу постачання в той час, як операції з поставки по зазначеному ланцюгу постачання не містять по своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи постанову суду першої інстанції і приймаючи рішення про задоволення позовних вимог виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність спірного рішення. Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В свою чергу, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, позивач уклав із ТОВ «Сібаріт ЛТД» низку договорів поставки: № 04785 від 21.07.2010 р., № 05226 від 28.07.2010 р., № 05497 від 03.08.2010 р., № 05499 від 03.08.2010 р., № 05500 від 03.08.2010 р., № 05925 від 16.08.2010 р., № CVP06681 від 06.09.2010 р.,№ 06804 від 07.09.2010 р., № 07679 від 17.09.2010 р., № 07828 від 20.09.2010 р., № 08289 від 23.09.2010 р., № 08403 від 24.09.2010 р., № 08953 від 30.09.2010 р., за умовами яких постачальник (ТОВ «Сібаріт ЛТД») зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець (позивач) прийняти та оплатити насіння соняшника врожаю 2010 р. українського походження на умовах «Франко завод - зернових склад Постачальника» на зерновому складі ВАТ «Пологівський комбінат хлібопродуктів», місцезнаходження: Запорізька область, м. Пологи, відповідно до Інкотермс 2000.

На виконання умов вищевказаних договорів ТОВ «Сібаріт ЛТД» виписані видаткові накладні на загальну суму 7 043 281,43грн., у тому числі ПДВ 1 173 880,21грн.

Згідно постанови господарського суду Одеської області від 16.12.2010р. (справа №7/512-10-5055) ТОВ «Сібаріт ЛТД» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Також судами встановлено, що ДПІ у Іллічівську проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Сібаріт ЛТД» за період з 01.04.2009р. по 30.09.2010р., який має стан « 16» - припинено (ліквідовано, закрито). В ході проведення перевірки ТОВ «Сібаріт ЛТД» податковим органом встановлено, що підприємство здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а тому не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Судом апеляційної інстанції з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів поставки; декларацій з податку на прибуток підприємства за період перевірки; податкових накладних; видаткових накладних; витягу з журналу реєстрації видачі довіреностей; довіреностей щодо уповноваження комерційного представника та спеціаліста з торгівлі, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій.

Проте, колегія суддів зазначає, що судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою той факт, що господарські операції, що здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

В ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

З договорів схову, що наявні у справі, не убачається, що у сховищах зберігалась саме продукція отримана за договорами поставки від ТОВ «Сібаріт ЛТД».

Зі змісту договорів поставки, за якими позивач реалізовував товар, не можливо ідентифікувати продукцію та встановити, що вони була отримана саме на виконання угод, що були укладені позивачем та ТОВ «Сібаріт ЛТД».

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що позивачем не доведена реальність операції, оскільки не підтверджується час здійснення операції, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання.

Відтак, господарські операції, що відбувались оформлені лише документально.

Колегія суддів вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про безпідставне заниження валових витрат за вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України на загальну суму 1 118 245 грн.

Отже податковий орган належним чином довів при вирішенні справи у судах попередніх інстанцій безтоварність господарських операцій за спірними договорами та безпідставне заниження податку на прибуток.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку про відповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення № 0000474040 від 18.07.2011 р.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р. - скасувати, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Приходько Судді: І. О. Бухтіярова М. І. Костенко