Постанова

від 30.08.2012 по справі 5009/1069/12

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

24.07.2012 р. справа №5009/1069/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівМартюхіної Н.О. Азарова З.П., Кододова О.В. від скаржникане з'явився від заявникаМішуровська О.В. -за довіреністю від боржникане з'явився розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська на ухвалу господарського суду Запорізької області від 05.06.2012 року у справі№5009/1069/12 (суддя Шевченко Т.М.) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Сервіс Плюс», м. Дніпропетровськ до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліокс», м. Запоріжжя пробанкрутство ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.03.2012р. за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Сервіс Плюс», м. Дніпропетровськ до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліокс», м. Запоріжжя порушена справа про банкрутство №5009/1069/12 з врахуванням особливостей передбачених ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; справу призначено до розгляду на 28.03.2012р.

Постановою господарського суду Запорізької області від 28.03.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліокс»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено -Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалт Сервіс Плюс», м. Дніпропетровськ.

Ухвалою від 05.06.2012 року господарський суд Запорізької області затвердив звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідував Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліокс" та припинив провадження у справі.

Ухвала суду мотивована тим, що ліквідатором було надано звіт та ліквідаційний баланс, за результатами якого у банкрута не залишилось майна для здійснення своєї статутної діяльності. Вимоги залишились не погашеними у зв'язку з відсутністю майна, за рахунок якого можливе погашення кредиторських вимог. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська подала до Донецького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Запорізької області від 05.06.2012р. у справі №5009/1069/12, в якій просить апеляційний суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та припинити провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліокс".

В підтвердження доводів апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції затверджуючи звіт ліквідатора, ліквідаційного балансу та ліквідовуючи боржника не звернуто уваги на те, що 03.05.2012р. з метою проведення перевірки податкова інспекція направляла до суду заяву про розкриття інформації, що містить банківську таємницю; у зв'язку із припиненням юридичної особи податкова не має можливості провести документальну позапланову перевірку платника податку та як наслідок заявити додаткові грошові вимоги; характер господарських операцій свідчить про мінімізацію товариством податкових зобов'язань та вказує на ознаки здійснення фіктивної господарської діяльності боржника; ліквідатором не були надані ДПІ ані звіти про свою діяльність, ані відомості про фінансове становище, не вжиті заходи щодо виявлення можливого фіктивного банкрутства; господарський суд фактично не дослідив наявність підстав для прийняття такого процесуального рішення, як порушення провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою від 22.03.2012р. апеляційна скарга була прийнята до провадження Донецьким апеляційним господарським судом.

Ініціюючий кредитор (ліквідатор) проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить ухвалу господарського суду Запорізької області від 05.06.2012р. залишити без змін.

Представники скаржника та боржника у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України про час і місце проведення судового засідання сторін по справі було повідомлено належним чином. Явка сторін у судові засідання апеляційної інстанції не була визнана обов'язковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу . Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами частини 2 цієї статті передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі .

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Провадження у даній справі здійснюється в порядку ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", яка передбачає спрощену процедуру банкрутства відсутнього боржника.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про затвердження звіту ліквідатора, суд апеляційної інстанції, окрім дослідження правомірності здійснення ліквідаційної процедури, повинен надати оцінку обставинам, які стали підставою для порушення даної справи про банкрутство, у зв'язку з чим суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі, якщо громадянин-підприємець або керівні органи боржника -юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Згідно п.104 Постанови №15 Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року "Про судову практику в справах про банкрутство" заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а не виключно за наявності всієї сукупності перелічених у цій статті підстав.

Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство встановлені ст. 7 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема: виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону до заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

За змістом ч. 3 ст. 6, ч. ч. 1, 8 ст. 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором неплатоспроможності боржника документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заяви про порушення справи про банкрутство ТОВ «Консалт Сервіс Плюс»посилається на те, що ТОВ "Ліокс" 10.02.2012р. передало простий вексель серія АА № 1761500 номінальною вартістю 13120,90грн. зі строком за пред'явленням, який було опротестовано в неплатежі та вчинено виконавчий напис нотаріуса. Цей напис був пред'явлений для примусового виконання до ВДВС. Державним виконавцем було повернуто виконавчий документ у зв'язку з тим, що боржник відсутній за своїм місцезнаходженням та відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення, що підтверджується актом державного виконавця.

Враховуючи те, що при розгляді справи суду слід перевірити підстави внесення запису про відсутність боржника за його місцезнаходженням до Єдиного державного реєстру, належним чином з'ясувати факт наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника та, відповідно, дослідити правомірність застосування до нього спрощеної процедури банкрутства відсутнього боржника, суд встановив наступне.

Пункт 7 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців (далі по тексту скорочена назва - Єдиний державний реєстр) записів про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог ст.34 Господарського процесуального кодексу України, лише факт внесення відомостей про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням до реєстру може слугувати доказом відсутності боржника.

Відповідно до ст. 19 Закону Україну "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" (у редакції Закону України від 17.11.2009 року N 1720-VI) юридична особа зобов'язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

Якщо державному реєстратору повернуто рекомендованого листа, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

З витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців України станом на 14.03.2012р., який був доданий до матеріалів справи №5009/1069/12 ініціюючим кредитором стосовно боржника, в графі: «Дата державної реєстрації юридичної особи»зазначено: «16.12.2003», в графі: «Стан юридичної особи» зазначено: «в стані припинення підприємницької діяльності», в графі «Дата реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів про припинення юридичної особи»зазначено: «14.03.2012», в графі: «Місцезнаходження»ТОВ «Ліокс»вказано адресу: 69002, Запорізька область, м. Запоріжжя, Жовтневий район, вул. Червоногвардійська, 29.

З наданої заявником довідки Головного управління статистики у Запорізькі області від 27.02.2012р. видно, що місце проведення реєстраційних дій: Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради.

До того ж, з вказаної вище довідки вбачається, що дата останньої реєстраційної дії, тобто зміна адреси боржника відбулась 09.02.2012р.

Однак, дослідивши простий вексель серії АА №1761500 судом встановлено, що він був виданий 10.02.2012р., адреса вказана: м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, буд. 29, але з печатки, яка проставлена на простому векселі ТОВ «Ліокс»видно, що місце реєстрації боржника -України м. Дніпропетровськ.

Дослідивши Постанову Жовтневого Відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції від 27.02.2012р. про повернення виконавчого документу судом встановлено, що в результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що за боржником за адресою вказаною у виконавчому документі та відповіді Головного управління статистики у Запорізькі області не знаходиться, виконавчий документ повернуто стягувачу.

Копією акту державного виконавця від 27.02.2012р., яка не містить печатки органу державної виконавчої служби встановлено, що боржник за адресою м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська не знаходиться.

Вказаний акт у встановленому порядку не завірений належним чином у відповідності до вимог п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003), згідно якого відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи. За приписами ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. У зв'язку з чим вказаний документ не приймається судом, як доказ.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 40 Закону про виконавче провадження розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Аналізуючи вищевказану норму та в силу наданих законом повноважень державному виконавцю суд виходить з того, що обов'язком державного виконавця є здійснення комплексу дій з примусового виконання, до якого відноситься й розшук майна, а не встановлення фактів знаходження або відсутність за юридичною адресою боржника.

Незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня постанова про відкриття виконавчого провадження, але порівнявши дати прийняття виконавчого напису нотаріуса від 15.02.2012р. із датою винесення постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу -27.02.2012р., судом апеляційної інстанції встановлено, що виконавче провадження здійснювалось не більше ніж 7 календарних днів, за цей строк об'єктивно неможливо застосувати навіть всі процесуальні виконавчі дії, що стосуються встановлення місцезнаходження боржника, його посадових осіб, засновників та інше, не вказуючи вже про примусові заходи до боржника. В даному випадку державний виконавець обмежився лише складанням акту про те, що боржник за адресою не знаходиться.

Зазначені обставини є грубим порушенням Закону України «Про виконавче провадження», проте суд першої інстанції не звернув будь-якої уваги на вищезазначені обставини.

Відповідно до п. п. 2, 5 ч. 1 ст. 47 Закону про виконавче провадження виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт .

Крім того, суд звертає увагу на те, що в акті не зазначено про вжиття державним виконавцем заходів щодо розшуку боржника -юридичної особи та майна ТОВ "Ліокс".

В постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, в якості підстави для повернення, державним виконавцем вказано: боржник за адресою вказаною у виконавчому документі та відповіді Головного управління статистики у Запорізькій не знаходиться. Проте, в силу визначених ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»підстав визначене формулювання відсутнє, тобто державна виконавча служба винесла постанову всупереч вимогам закону за відсутніми передбаченими законом обставинами та підставами.

Згідно ст. 25 Закону з дня свого призначення ліквідатор виконує повноваження керівника боржника банкрута, аналізує фінансове становище банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством, вживає заходів спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Частиною 5 статті 52 Закону передбачено, що ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника , які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами банкрута.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

копії договорів купівлі-продажу та акти приймання - передачі майна;

реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів;

документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів (ч. 1 ст. 32 Закону).

Отже, законодавцем передбачено подання за наслідком проведеної ліквідаційної процедури повного звіту ліквідатора про всі дії, вчинені ліквідатором в ході процедури ліквідації, та перелік додатків до звіту ліквідатора, які подаються суду разом із зазначеним звітом, та є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками всієї ліквідаційної процедури, яке проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів).

До явних (відомих) кредиторів крім тих, що обліковані згідно бухгалтерських даних боржника, на думку колегії суддів, слід відносити усіх потенційних кредиторів в особі державних контролюючих органів, оскільки їх право контролю за повнотою сплати боржником податків, зборів та інших платежів до державного бюджету є явним та відомим для самого боржника.

Матеріалами справи підтверджено, що на момент укладення договору про надання юридичних послуг б/н від 10.01.2012р. ТОВ «Ліокс» було зареєстровано за адресою: 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Ширшова, 9, кім. 2. Однак з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №506123 станом на 14.03.2012р. боржник був зареєстрований за адресою: м. Запоріжжя, Жовтневий район, вул. Червоногвардійська, 29.

З наведеного вбачається, що боржник змінював місцезнаходження та здійснював підприємницьку діяльність за попереднім місцезнаходженням в м.Дніпропетровськ.

Як вбачається з доданого ліквідатором звіту, ним були направлені запити до можливих кредиторів у м. Запоріжжя та до деяких у м. Дніпропетровську.

В підтвердження направлення запитів за попереднім місцем реєстрації ліквідатором були надані докази направлення запитів до ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, МКП «Міські теплові мережі», м. Дніпропетровськ, Бабушкінський районній виконавчий дирекції Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на які цими контролюючими та державними органами були надані відповіді. Крім того, надано запити Управління пенсійного фонду в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, Бабушкінському районного центру зайнятості м. Дніпропетровська, Державної виконавчої служби в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, ПАТ «ЕК «Дніпрообленерго», але ліквідатором не були надані відповіді цих контролюючих органів щодо наявності або відсутності заборгованості та майнових активів банкрута.

Також, ліквідатор надав запити за новим місцем реєстрації банкрута з доказами їх одержання, а саме ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя, Запорізького міського центру зайнятості, Фонду соціального захисту інвалідів в Запорізькій області, ПАТ «Запоріжгаз», Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Запоріжжя, Відділення виконавчої дирекції Запорізького обласного Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Управління пенсійного фонду в Жовтневому районі м. Запоріжжя, Концерну «Міські теплові мережі».

Ліквідатором не надано до матеріалів справи, доказів про направлення ліквідатором запитів з метою виявлення потенційних кредиторів, а саме: Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Дніпропетровську.

При зміні місцезнаходження банкрута з м. Дніпропетровська на м. Запоріжжя на обліку не у всіх контролюючих державних органах за новим місцем знаходження боржник був зареєстрований, тому відповіді цих органів є недостатніми для з'ясування обставин наявності або відсутності боргу по страховим внескам та іншим обов'язковим платежам. Здійснення боржником підприємницької діяльності саме у м. Дніпропетровську підтверджується цими матеріалами справи. Але ліквідатор в порушення ч. 5 ст. 52 Закону повідомив не всі державні контролюючи органи м. Дніпропетровська за місцем його фактичної підприємницької діяльності про банкрутство ТОВ «Ліокс», не з'ясував про наявність або відсутність інформації про повноту та своєчасність сплати страхових внесків та інших платежів.

З метою виявлення майна банкрута та з'ясування залишку грошових коштів на рахунках підприємства -банкрута, ліквідатором були направлені запити: ДПІ Жовтневому районі м.Запоріжжя, Державна інспекція сільського господарства в м.Запоріжжя, ВРЕВ -2 м.Запоріжжя, Держкомзему в Запорізькій області, Запорізького МБТІ, Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ, Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, Дніпропетровського МРЕВ - 1, ВДВС в Бабушкінському районі м.Дніпропетровськ, Інспекції державного технічного нагляду Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Дніпропетровської МДПІ, Управління держкомзему в м.Дніпропетровськ, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Крім того, з довідки ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя вбачається, що ТОВ "Ліокс" на обліку ДПІ в Жовтневому районі м. Запоріжжя на перебуває. Підприємство 09.02.2012р. змінило місцезнаходження на м. Запоріжжя, але продовжує перебувати на обліку в ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ. Ліквідатором не досліджено відомості про наявність або відсутність рахунків у боржника в банківських установах за останнім місцезнаходженням в м. Запоріжжя.

Згідно з ч.2 ст.25 Закону про банкрутство протягом п'ятнадцяти днів з дати призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки та штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. Статтею 25 Закону про банкрутство встановлено перелік повноважень ліквідатора з дня його призначення, який не є вичерпним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що безпосередньо ліквідатором досліджувались місцезнаходження банкрута в м. Запоріжжя та попереднє місцезнаходження банкрута в м. Дніпропетровськ з метою виявлення та отримання від посадових осіб банкрута бухгалтерської та іншої документації, печатки і штампа, матеріальних та інших цінностей банкрута.

Таким чином, матеріали справи свідчать про неналежне виконання ліквідатором своїх обов'язків у цій справі про банкрутство, про відсутність повного та об'єктивного розгляду місцевим господарським судом всіх обставин справи та відсутність законних підстав для затвердження звіту та ліквідаційного балансу банкрута, припинення провадження по справі.

Щодо посилань скаржника на те, що ліквідатор закінчив проведення ліквідації банкрута, склав ліквідаційний баланс без проведення ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська позапланової перевірки платника податків, стосовно якого порушено справу про банкрутство колегією суддів апеляційної інстанції до уваги не приймаються як обґрунтовані, оскільки проведення процедури банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності, згідно приписів чинного законодавства про банкрутство, не залежить від факту можливості або неможливості провести перевірку банкрута посадовими особами податкового органу. Взаємовідносини між податковим органом як органом державного контролю та платником податків урегульовані спеціальними нормами Податкового кодексу України, які не залежать від норм Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якщо інше прямо не зазначено у самому законі. Ані норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ані норми Податкового кодексу України не містять положень про те, що підприємство -банкрут не може бути ліквідоване за рішенням суду та ліквідаційна процедура має бути продовжена у зв'язку з неможливістю проведення перевірки банкрута податковим органом.

Незважаючи на вищевикладені висновки, суд апеляційної інстанції вважає, що затверджуючи ліквідаційний баланс та звіт та ліквідуючи банкрута, суд першої інстанції помилково, передчасно та без належного дослідження матеріалів справи, надав оцінку діям ліквідатора. Такий висновок апеляційного суду ґрунтується на наступних обставинах

Сстаном на момент порушення справи про банкрутство, визнання банкрутом, ліквідації банкрута, ТОВ «Ліокс»перебував та перебуває на податковому обліку у ДПІ в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, як платник податку.

Матеріалами справи підтверджена наявність у боржника податкового боргу з податку на додану вартість в розмірі 22878,70грн.

Із документів, наданих ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та ліквідатором, судом апеляційної інстанції вбачається, що у боржника ТОВ «Ліокс»на протязі з 24.12.2009р. й до 02.03.2012р. був відкритий розрахунковий рахунок №2600200004501 в банку ПАТ «АКБ «Конкорд». Тобто, з цих даних видно, що в процесі виконавчого провадження з виконання напису нотаріусу по цьому рахунку могли здійснюватись будь-які банківські та розрахункові операції. Також, більшість рахунків, відкритих в ПАТ КБ «Аксіома»в українській гривні, доларах США, євро були фактично закриті у середині листопада 2011 року. Отже, в даному випадку під час ліквідації підприємства необхідне здійснення податковим органом розкриття банківської таємниці з метою проведення повної та всебічної податкової перевірки.

Крім того, з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліокс», наданим ліквідатором Швець О.О. та Птиця В.В. видно, що розмір сформованого статутного фонду ТОВ «Ліокс»складає більш ніж 800 млн. грн.

Проте, ані ліквідатором, ані судом першої інстанції ці суттєві обставини не були належним чином досліджені, не виявлені з чого складався такий розмір статутного фонду та на які цілі та ким саме був витрачений статутний фонд в такому великому розмірі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що без встановлення вищевказаних фактичних обставин, ліквідація юридичної особи боржника -ТОВ «Ліокс»та затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, судом першої інстанції не може вважатися такою, що здійснено всебічно, повно та об'єктивно.

Отже, ухвала про затвердження звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу є за своєю правовою природою судовим рішенням, яке підсумовує хід ліквідаційної процедури, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для цієї справи (вчинення належних дій по виявленню активів та пасивів боржника, встановленню правового статусу боржника, як юридичної особи, встановленню відсутності керівних органів боржника за адресою їх місцезнаходження у випадку ведення спрощеної процедури банкрутства, доведення неможливості відновлення платоспроможності боржника внаслідок вжитих ліквідатором заходів та необхідність його ліквідації), висновки суду про встановлені обставин і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.106 ГПК України у випадку скасування апеляційною інстанцією ухвали про припинення провадження у справі справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскільки оскаржувана ухвала господарського суду за результатами проведення ліквідаційної процедури не відповідає нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи, вона підлягає скасуванню, а справа направленню для розгляду до господарського суду Запорізької області на стадію проведення ліквідаційної процедури.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровську на ухвалу господарського суду Запорізької області від 05.06.2012р. у справі №5009/1069/12 -задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 05.06.2012р. про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, припинення провадження у справі №5009/1069/12 про банкрутство - скасувати.

Справу №5009/1069/12 направити для розгляду до господарського суду Запорізької області на стадію ліквідаційної процедури.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Копію постанови направити державному реєстратору виконавчого комітету Запорізької міської ради та державному реєстраторі Бабушкінського району м. Дніпропетровська для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців відповідного запису про скасування судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство, щодо юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліокс", м. Запоріжжя у зв'язку з ліквідацією банкрута, згідно Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та внесення відповідного запису до реєстру.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді: З.П. Азарова

О.В. Кододова

Повний текст постанови складено та підписано 27.07.2012р.

Надруковано 7 примірників: 1 -заявнику; 1 -боржнику; 1- скаржнику; 1 -до справи; 1- держреєстратору; 1 -ДАГС; 1 -господарському суду