Ухвала

від 29.08.2012 по справі 2а-19656/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/42491/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого: судді-доповідача Бухтіярової І.О., суддів Муравйова О.В., Приходько І.В.,

за участю секретаря: Хомініч С.В.,

за участю представника позивача: Кукуєту Л.І., представника відповідача: Єнєнко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 р.

у справі № 2а-19656/11/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком»(далі -Позивач) у грудні 2011 року звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі -Відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001464210 від 06.07.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду від 07.02.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року адміністративний позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001464210 від 06.07.2011 року, винесене Спеціалізованою державною податковою інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволені позовних вимог.

В своїх запереченнях на касаційну скаргу Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» зазначає, що рішення попередніх судових інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій Відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2010 року

За результатами перевірки складено акт від 17.06.2011 року за № 432/42-10/21560766.

В акті перевірки зафіксовано порушення п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.2.3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, пп.7.4.2, п.п.7.4.3, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5. п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 , ст. 3 , 4 , 6 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» , в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2008 року по 31.12.2010 року всього у сумі 1 887 165,00 грн.

Зафіксовані в акті перевірки порушення були допущені філіями Позивача, а саме: Херсонською філією ВАТ «Укртелеком», Кримською філією ВАТ «Укртелеком», філією Центру післядипломної освіти ВАТ «Укртелеком», філією «Утел» ВАТ «Укртелеком», Житомирською філією ВАТ «Укртелеком», Вінницькою філією ВАТ «Укртелеком», Львівською філією ВАТ «Укртелеком», Миколаївською філією ВАТ «Укртелеком», Дніпропетровською філією ВАТ «Укртелеком», Одеською філією ВАТ «Укртелеком», Хмельницької філією ВАТ «Укртелеком».

На підставі даного акту перевірки Відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення від 06.07.2011 року № 0001464210. Згідно даного ППР Позивачем допущено порушення приписів п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.2.3, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, пп.7.4.2, п.п.7.4.3, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5. п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 , ст. 3 , 4 , 6 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 2 164 191,00 грн., з них основне зобов'язання 1 731 353,00 грн., штрафні санкції 432 838,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим Відповідачем податковим повідомленням-рішенням Позивач оскаржив його до Державної податкової служби України. За результатами розгляду скарги ДПС України було прийнято Рішення про результати розгляду повторної скарги від 30.11.2011 року № 6516/6/10-245, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі -Закону № 168) в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 7.2.1. пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 , платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по-батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно п.п.7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону № 168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.2 ст. 7 Закону № 168 датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти -дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої -дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) -дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп. 7.4.2 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону , то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням. Не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Норма пп.7.4.3 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 встановлює, що разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону № 168 якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Крім того, відповідно до пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону № 168 сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності -зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Також, ст. 3 Закону № 168 визначає об'єкт оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування, ст. 4 цього Закону встановлює базу для оподаткування, а ст. 6 визначає ставки податку.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем, в особах філій, за період, що перевірявся було укладено з контрагентами ряд договорів, а саме: підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт, поставки товарно-матеріальних цінностей, про надання інформаційно-консультаційних послуг та договори комісії.

Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що зобов'язання сторін за такими договорами були виконані належним чином та в повному обсязі, що підтверджується специфікаціями, видатковими накладними, податковими накладними, рахунками-фактурами, прибутковими ордерами, платіжними дорученнями, копії яких містяться у матеріалах справи.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що в матеріалах справи містяться докази виконання сторонами умов договору в повному обсязі.

Також, колегія судів касаційної інстанції вважає вірними зауваження попередніх інстанцій про те, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланками ланцюгу між попередніми посередниками, через ланки яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланок ланцюга постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно звернуто увагу на те, що контрагенти Позивача на момент укладення та виконання договорів були зареєстровані в державних органах згідно чинного законодавства та мали свідоцтва платника ПДВ. Отже, посилання Відповідача на укладення Позивачем договорів з неналежними суб'єктами в розумінні податкового законодавства є безпідставним та надуманим.

Також, суди попередніх інстанцій вірно не прийняли до уваги посилання Відповідача на порушення, які на його думку допущені Позивачем при заповнені первинної документації.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 затверджений Порядок заповнення податкової декларації, згідно якого податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що первинні документи, про недійсність яких зазначив Відповідач, складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що Позивачем (філіями позивача) у періоді, що перевірявся подавалась податкова звітність належним чином та у встановленому законом порядку. Зокрема декларації з податку на додану вартість та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, відповідають нормам чинного на момент виникнення правовідносин законодавства. При цьому жодних зауважень з приводу відсутності податкових накладних, на підставі яких у періоді, що перевірявся Позивачем віднесено суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, чи невідповідності таких накладних встановленим вимогам, у податкового органу відсутні.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з судами першої та апеляційної інстанцій про безпідставність винесеного відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0001464210 від 06.07.2011 року.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222-224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби -Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби -залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.02.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2012 року у справі № 2а-19656/11/2670 -залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: О.В. Муравйов

І.В. Приходько

Суддя І.О. Бухтіярова