Ухвала

від 29.08.2012 по справі 2а/0270/2573/12

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2573/12

Головуючий у 1-й інстанції: Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Залімського І. Г. Курка О. П.

при секретарі: Ковальчук О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Лисенка О.В., Загрій Т.С.

відповідача: Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквавіт-А" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Аквавіт-А» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень № 0000042300 та №0000052300 від 31 січня 2012 року. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 30.09.2011р., за наслідками якої складений акт від 13.01.2012р. №83/2301/31414953. На підставі висновків вказаного акту податковим органом у прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.01.2012р. №0000042300, та №0000052300. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2012 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2012 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просила постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19.07.2012 року скасувати, дала пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, дали пояснення по суті апеляційної скарги, аналогічні викладеним в письмових запереченнях, що приєднані до матеріалів справи. Просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Аквавіт-А» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Вінницької міської ради, та являється платником податку на додану вартість згідно свідоцтва №01836054 від 15.03.2001р.

Податковим органом була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010р. по 30.09.2011р., за наслідками якої складений відповідний акт від 13.01.2012р. №83/2301/31414953 (т.1 а.с. 22-70).

Згідно вказаного акту встановлені наступні порушення пп. 5.3.9 п. 5.3, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994року №334/94-ВР у редакції Закону від 22.05.2007року №283/97-ВР, п.п.138.10.3 п. 138.10 статті 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, п.п.7.4.3 п. 7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997року №168/97-ВР „Про податок на додану вартість", п.199.1, п.199.3 ст.199 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ.

На підставі висновків акту податковим органом 31.01.2012р. прийняті податкові повідомлення-рішення від №0000042300, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 72353 грн., у тому числі за основним платежем 64047 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 8306 грн., та №0000052300, яким позивачу визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 200559 грн., у тому числі за основним платежем 105749 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16810 грн. (т.1 а.с. 83-84). За наслідками адміністративного скарги позивача залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1 а.с.100-106, 123-126).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції виходив із того, що пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковій платіжними та іншими документами.

Підпунктом 5.4.10 п.5.4 ст. 5 названого Закону визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати платника податку пов'язані з стоянкою та паркуванням легкових автомобілів, а також 50 відсотків витрат на придбання пально-мастильних матеріалів для легкових автомобілів та оперативну оренду легкових автомобілів.

Положення підпункту 138.10.3 статті 138 Податкового кодексу України та п. 19. Положення (стандарт) бухгалтерського облік, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 3181916, «Витрати» не містять вичерпного переліку витрат на збут, та дозволяють платникам податків враховувати такі витрати в складі витрат, визначених підпунктом «з»п.п. 138.10.3 п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України як інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно пп. 14.1.27 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати це - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 14.1.36. п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається із акту перевірки, суть виявлених порушень зводиться до того, що ТОВ «Аквавіт-А» придбавало паливно-мастильні матеріали та забезпечувало паливом особисті автомобілі працівників за рахунок підприємства. Позивачем виписувались працівникам підприємства подорожні листи службового легкового автомобіля типової форми №3 на легкові автомобілі, які знаходяться у приватній власності працівників та враховувалась вартість цього палива у складі валових витрат відповідних звітних періодів, а суми ПДВ з вартості палива -у складі податкового кредиту відповідних звітних періодів. Зазначені операції ТОВ «Аквавіт-А»відобразило по регістрах бухгалтерського обліку товариства записом: Дт93 «Витрати на збут»Кт 203 «Паливо».

Судом першої інстанції встанволено, що виконання посадових обов'язків менеджерів зі збуту вимагає здійснення ними службових поїздок на постійній основі, і наказом ТОВ «Аквавіт-А»від 02.01.2010 року №2/01/10 встановлено роз'їзний характер праці менеджерів зі збуту на підприємстві (а.с.128, т.с.1).

Використання власних автомобілів менеджерів зі збуту в службових цілях оформлено наказами позивача про можливість використання працівниками власних автомобілів в службових цілях у господарській діяльності підприємства (а.с.129-137, т.с.1).

Разом із тим, з вказаними працівниками укладено договори на забезпечення автомобілів працівників паливно-мастильними матеріалами (а.с.138-145, т.с.1). Пунктом 1.1 договорів передбачено, що на забезпечення паливно-мастильними матеріалами у зв'язку із роз'їзним характером праці, працівник, який займає посаду менеджера зі збуту погоджується використовувати для виконання своїх службових обов'язків господарській діяльності підприємства власний легковий автомобіль, а підприємство зобов'язується забезпечувати автомобіль працівника паливно-мастильними матеріалами. Пунктами 3.3 та 4.1 укладених договорів визначено, що отримані паливно-мастильні матеріали використовуються працівниками лише у випадках використання автомобіля у господарській діяльності підприємства, а облік використання працівником отриманого пального здійснюється на підставі подорожнього листа легкового автомобіля за типовою формою №3, затвердженою наказом Деркомстату України від 17.02.1998 року №74, який заповнюється працівником із додаванням чеків АЗС, що друкуються в POS-терміналів та засвідчують факт відпуску паливно-мастильних матеріалів працівнику.

Оскільки дані договори не є договорами оренди, і згідно умов договорів, право володіння та користування автомобілем не переходило до підприємства, а тому на них не поширюються вимоги статей 799 та 220 ЦК України. Крім того, відсутні підстави кваліфікувати такі договори, як договори перевезення, оскільки працівники, які використовували власне авто для виконання трудових обов'язків, не надавав послуг з перевезення, тому що в договорах передбачено, що він сам використовував власний автомобіль для службових поїздок. Автомобіль фактично експлуатувався власником автомобіля за рахунок коштів позивача в частині оплати пального, так як підтвердженням факту використання отриманого та в подальшому списаного у відповідності до умов договорів пального у господарській діяльності підприємства є звіти до актів списання пального, в яких вказано мета поїздки, відстань та обсяг використаного пального. Позивачем з метою підтвердження факту використання особистих автомобілів працівників в господарській діяльності підприємства та документального підтвердження розміру витрат пального надано відповідні подорожні листи та квитанції на пальне (а.с.165-174, т.с.1); маршрути покриття території для обслуговування менеджером із збуту (а.с.148-156, т.с.1); переліки клієнтів позивача для обслуговування менеджером із збуту (а.с.157-165, т.с.1); акти списання пального (а.с.180-200); накази про норми списання палива на легкові автомобілі, що використовуються менеджерами зі збуту для виконання службових обов'язків у господарській діяльності підприємства; акти приймання передачі паливної картки WOG.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з вищезазначеним Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Разом з тим, відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що до складу податкових витрат, визначених підпунктом «з»п.п. 138.10.3 п. 138.10. статті 138 Податкового кодексу України як "інших витрат, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг", можливо відносити будь-які витрати для провадження господарської діяльності платника податку, що пов'язані зі збутом товарів, в тому числі і витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів працівників для забезпечення їх діяльності із просування продажу товарів серед клієнтів підприємства, оскільки така діяльність забезпечує реалізацію функції збуту на підприємстві, при цьому безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю позивача та підтверджена первинними документами.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 03 вересня 2012 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Залімський І. Г.